Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 627/297/17

провадження № 51–4713км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                     ОСОБА_1 ,

суддів                                                 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання     ОСОБА_4 ,

прокурора                                         ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого     ОСОБА_6 на вирок Краснокутського районного суду Харківської області             від 09 червня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 18 червня 2019 року у кримінальному провадженні № 12017220360000001 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця і жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 і ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Краснокутського районного суду Харківської області від 09 червня 2017 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 185 КК - на строк 2 роки, за ч. 3 ст. 185 КК - на строк 3 роки 3 місяці.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_6 остаточно визначено  покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.

Вирішено питання щодо цивільних позовів і речових доказів у справі.

Районний суд установив, що ОСОБА_6 у період з 01 грудня 2016 року по          20 січня 2017 року у смт Краснокутську Краснокутського району Харківської області за обставин детально викладених у вироку, вчинив ряд крадіжок чужого майна повторно, у тому числі з проникненням у приміщення, а саме:

-          у період з 01 по 15 грудня 2016 року, точної дати слідством не встановлено, близько 03:00, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, проник у приміщення гаражу на території домоволодіння ОСОБА_7 по                           АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав різні речі та майно побутового призначення загальною вартістю 2866 грн;

-          у період з 15 по 30 грудня 2016 року, точної дати не встановлено, близько 03:00 проник до нежитлового приміщення на території домоволодіння ОСОБА_8 у АДРЕСА_3 , звідки повторно таємно викрав робочі електроінструменти та інше майно загальною вартістю 3916 грн;

-          09 січня 2017 року близько 15:00 перебуваючи в будинку ОСОБА_9 у АДРЕСА_4 , повторно таємно викрав майно останнього  загальною вартістю 935 грн;

-          12 січня 2017 року близько 03:00 шляхом проникнення, повторно таємно викрав з гаражу домоволодіння на АДРЕСА_5 майно             ОСОБА_10 загальною вартістю 800 грн;

-          16 січня 2017 року близько 03:00 шляхом проникнення, повторно таємно викрав з прибудови будинку на АДРЕСА_6   майно ОСОБА_11 вартістю 788 грн;

-          18 січня 2017 року близько 03:00 проникнув на територію домоволодіння ОСОБА_12 у АДРЕСА_7 , звідки повторно таємно викрав її майно вартістю 400 грн;

-          20 січня 2017 року близько 03:00 проникнув до господарського приміщення домоволодіння ОСОБА_13 у АДРЕСА_6 , звідки повторно таємно викрав її майно загальною вартістю 930 грн.

При перегляді вироку Харківський апеляційний суд ухвалою від 18 червня           2019 року залишив його без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , не оспорюючи доведеності своєї винуватості у вчиненні цих кримінальних правопорушень та правильності юридичної оцінки його дій наданої судом, просить змінити оскаржувані вирок та ухвалу через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і  невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та даним про його особу.

Як на неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність вказує на незастосування цим судом положень  ст. 75 КК, що, на думку засудженого, потягло невідповідність призначеного йому покарання тяжкості скоєних кримінальних правопорушень та даним про особу і є надмірно суворим. Вважає, що місцевий суд не у повній мірі врахував дані про його особу, зокрема те, що ці злочини він вчинив уперше, у вчиненому щиро розкаявся та активно сприяв слідству у їх розкриті, вживав заходів для відшкодування потерпілим завданих збитків.

Вказує, що в порушення вимог ч. 4 ст. 405 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) апеляційний суд розглянув апеляційну скаргу без його участі, не повідомивши належним чином про дату, час і місце розгляду справи.

Вважає, що цей суд в ухвалі не дав вичерпних відповідей на всі доводи його апеляційної скарги і не мотивував належним чином своє рішення, та, як наслідок, безпідставно залишив вирок місцевого суду без змін.

Позиція учасників провадження в суді касаційної інстанції

Прокурор вважала наведені у касаційній скарзі засудженого доводи безпідставними та просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни.

Інших учасників було належним чином повідомлено про розгляд справи в суді касаційної інстанції, однак вони у судове засідання не з`явилися.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про таке.

За правилами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як убачається з вироку, при призначенні покарання засудженому районний суд взяв до уваги ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які згідно ст. 12 КК відносяться до тяжких злочинів та злочинів середньої тяжкості, кількість вчинених ним епізодів крадіжок чужого майна, а також дані про його особу, зокрема те, що він раніше не судимий, не одружений, не має на утриманні неповнолітніх дітей, не працює, на обліку у лікаря психіатра не перебуває, згідно з висновком судової психіатричної експертизи від 09 березня 2017 року № 193 страждає на хронічне психічне захворювання у формі синдрому залежності внаслідок вживання опіоїдів і у період часу в який були вчинені інкриміновані йому злочини міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Пом`якшуючими покарання обставинами суд визнав щире каяття засудженого у вчиненому та його сприяння в розкритті злочинів, а обставиною, яка його обтяжує - вчинення ним злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Тобто, при призначенні покарання ОСОБА_6 місцевий суд фактично взяв до уваги ті самі обставини на які він посилається у своїй касаційній скарзі. Про наявність інших обставин, які би не були враховані судом, засуджений у касаційній скарзі не зазначає.

Саме з урахуванням цих даних про обставини вчинення злочинів та особу засудженого місцевий суд і визначив ОСОБА_6 остаточне покарання у мінімально наближених межах до найнижчої межі, що передбачена санкцією кримінального закону за вчинений ним найтяжчий злочин.

За правилами ст. 75 КК, якщо при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення його від відбування покарання з випробуванням.

Питання звільнення особи від відбування призначеного покарання з випробуванням відноситься до дискреційних повноважень суду і є його правом, а не обов`язком.

Ця норма надає суду можливість прийняти рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням лише у випадку, коли дані про особу засудженого, з урахуванням обставин справи та тяжкості вчиненого злочину, дають достатні підстави дійти висновку про те, що виправлення цієї особи можливе без реального відбування призначеного покарання.

З огляду на обставини вчинення ОСОБА_6 умисних корисливих злочинів проти власності та їх кількість місцевий суд дійшов умотивованого висновку  про неможливість досягти мети виправлення засудженого без його ізоляції від суспільства, а тому визначив йому покарання, яке належить відбувати реально.

Підстав ставити під сумнів правильність цього висновку та висновку суду апеляційної інстанції у своєму рішенні про неможливість виправлення                ОСОБА_6 в інший спосіб ніж реальне позбавлення волі колегія суддів не вбачає.

Наведені в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_6 доводи є аналогічними тим, що були викладені в його апеляційній скарзі, та були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином розглянув їх, визнав ці доводи неспроможними і відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши у своїй ухвалі обґрунтовані мотиви прийняття такого рішення.

Доводи засудженого в касаційній скарзі про порушення апеляційним судом вимог ч. 4 ст. 405 КПК є безпідставними.

За правилами ч. 4 ст. 405 КПК неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов`язковою, апеляційний розгляд відкладається.

Відповідно до ч. 4 ст. 401 КПК обвинувачений підлягає обов`язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища, або якщо суд визнає обов`язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою – також, у разі, якщо про це надійшло його клопотання.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що предметом апеляційного розгляду були апеляційні скарги прокурора ОСОБА_14 (м`якість призначеного покарання) та засудженого ОСОБА_6 (суворість призначеного покарання), у зв`язку з чим апеляційний розгляд неодноразово відкладався, в тому числі і через неявку ОСОБА_6 у судові засідання            28 листопада 2017 року, 20 лютого, 03 травня, 02 жовтня 2018 року та 18 червня 2019 року. При цьому засуджений був належним чином повідомлений про судові засідання, що підтверджується наявністю у матеріалах провадження заяв різного змісту поданих особисто ОСОБА_6 та зворотними поштовими повідомленнями (т. 3, а.к.п. 102, 121, 133, 135,150, 154).

Згідно технічного запису судового засідання Харківського апеляційного суду          від 18 червня 2019 року, до початку розгляду справи прокурор заявив клопотання про відмову від своєї апеляційної скарги (т. 3, а. к. п. 169). З`ясувавши думку сторін, вислухавши позицію захисника ОСОБА_15 , який підтримав апеляційну скаргу ОСОБА_6 і просив її задовольнити, та зважаючи на відмову прокурора від апеляції і чергову неявку засудженого ОСОБА_6 у судове засідання без поважних причин, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, колегія суддів визнала можливим розглянути апеляційну скаргу без участі засудженого, який був обізнаний про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, з огляду на те, що інтереси засудженого у процесі захищав адвокат ОСОБА_15 .

Враховуючи ці обставини та з огляду на недобросовісну процесуальну поведінку засудженого колегія суддів вважає, що за вказаних умов розгляд апеляційної скарги ОСОБА_6 без його участі судом апеляційної інстанції не можна вважати істотним порушенням у розумінні ч. 1 ст. 412 КПК, яке перешкодило чи могло перешкодити цьому суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК, у них зазначено відповідні підстави та положення закону, якими керувалися ці суди при постановленні своїх рішень.

Доводи, наведені в касаційній скарзі засудженого, не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, і не ставлять під сумнів законність цих рішень.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які можуть тягнути за собою зміну або скасування оспорюваних судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги засудженого колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Краснокутського районного суду Харківської області         від 09 червня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 18 червня 2019 року щодо нього – без зміни.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає

Судді:

___________________                           ________________                            ________________

ОСОБА_1                          ОСОБА_2                            ОСОБА_3