Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 442/2858/19

провадження № 51-2356км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                          ОСОБА_1 ,

суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                          ОСОБА_4 ,

прокурора                                                               ОСОБА_5 ,

засудженого                                                           ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 грудня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 березня 2020 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Загірне Стрийського району Львівської області, який згідно матеріалів кримінального провадження зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та проживав за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі – КК України).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 грудня 2019 року ОСОБА_6 визнано винуватим за ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі – КК України) та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. Крім того, цим вироком визнано ОСОБА_7 винуватим за ч. 3 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, судові рішення щодо якого у касаційному порядку не оскаржуються. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Згідно з цим вироком, в частині, що оскаржується засудженим ОСОБА_6 , 05 березня 2019 року, орієнтовно о 15 год. 30 хв., ОСОБА_7 за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_6 , діючи умисно, з корисливих мотивів з метою незаконного збагачення, шляхом пошкодження врізного замка вхідних дверей, проник у приміщення квартири АДРЕСА_3 , звідки таємно, повторно, викрав особисте майно ОСОБА_8 , чим заподіяв майнової шкоди потерпілій на загальну суму 12 502,49 грн.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 30 березня 2020 року вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 грудня 2019 року стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 залишив без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 – без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок суду першої інстанції скасувати і закрити кримінальне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України). Касаційну скаргу обґрунтовує тим, що вирок суду першої інстанції щодо нього є невмотивованим, остаточна оцінка доказам не надана, вони ґрунтуються на припущеннях. Жодного доказу того, що він вчинив інкримінований злочин немає. Крім того, зазначає, що стороною обвинувачення не було забезпечено явку до суду для допиту потерпілої ОСОБА_8 та свідків. Висновки щодо його винуватості суд обґрунтував показаннями, наданими слідчому під час досудового розслідування, в тому числі протоколом допиту слідчим потерпілої ОСОБА_8 . Зазначає, що незважаючи на те, що він не визнавав свою вину, під час судового розгляду потерпіла ОСОБА_8 судом допитана не була. У вироку суду не знайшли свого відображення висновки щодо доведеності його винуватості.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 проти касаційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК Українипідставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень в касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Загальні вимоги до змісту вироку суду визначено у ст. 374 КПК України. Зокрема, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України встановлено, що у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначається: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, мотивів, способу вчинення й наслідків кримінального правопорушення, а також форми вини; докази на підтвердження встановлених судом обставин та мотиви неврахування окремих доказів.

Як зазначено в ч. 2 ст. 419 КПК України, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. На виконання цієї вимоги в ухвалі слід проаналізувати, зіставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі наведені в апеляційній скарзі доводи й обґрунтувати кожен із них.

Проте суд апеляційної інстанції при розгляді кримінального провадження щодо  ОСОБА_6 цих вимог кримінального процесуального закону не дотримався.

Так, в апеляційній скарзі ОСОБА_6 стверджував про його безпідставне обвинувачення у вчиненні злочину, який ОСОБА_7 скоїв самостійно, що й підтвердив у суді.

Розглянувши зазначену скаргу, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Однак апеляційний суд не звернув уваги на те, що мотивувальна частина вироку не містить викладення відомостей щодо визнаного судом доведеним формулювання обвинувачення із зазначенням обставин та способу вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 , безпосередньо його ролі та дій під час заволодіння майном потерпілої ОСОБА_8 ,тобто, суд у вироку не виклав об`єктивної сторони складу інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, не зазначив формулювання обвинувачення, яке б відповідало диспозиціям вказаних норм і було визнане судом доведеним та всупереч вимогам ст. 419 КПК України не вмотивував своїх висновків у вказаній частині.

Крім того, ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Згідно ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Всупереч наведеним нормам кримінального процесуального закону, при обґрунтуванні своїх висновків щодо доведеності винуватості ОСОБА_6 суд послався на показання, надані слідчому під час досудового розслідування потерпілою ОСОБА_8 (т. 1, а.п. 20-22), це ж було продубльовано в ухваленому рішенні й апеляційним судом.

Водночас, з матеріалів кримінального провадження убачається, що потерпіла ОСОБА_8 була повідомлена про дату та час судового засідання в суді першої інстанції та всупереч доводам засудженого допитана в судовому засіданні 29 травня 2019 року (т. 1, а.п. 107), після чого нею було подано заяву про здійснення подальшого судового розгляду кримінального провадження без її участі (т. 1, а.п. 111).

Однак, ані у вироку суду першої інстанції, ані в ухвалі апеляційного суду, всупереч вимогам ст. 374 та ст. 419 КПК України, не викладені показання потерпілої та не надана їм оцінка, як і сукупності доказів, з урахуванням її показань.

Наведені порушення перешкодили судам постановити законні та обґрунтовані рішення, що відповідно до ч. 1 ст. 412, п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України є підставою для їх скасування через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Крім того, перевіряючи судові рішення у касаційному порядку, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції усупереч вимогам ч. 3 ст. 368 КПК України стягнув із ОСОБА_6 і ОСОБА_7 процесуальні витрати в солідарному порядку, а не з кожного з них окремо. Апеляційний суд на вказане порушення уваги також не звернув.

Зі змісту касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 убачається, що він у своїй скарзі ставить питання про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження.

Однак, враховуючи наявність вищезазначених істотних порушень вимог кримінального процесуального закону й на те, що вирішення інших викладених у скарзі доводів пов`язано з переоцінкою сукупності зібраних доказів, колегія суддів не вбачає підстав для їх перевірки у ході касаційного розгляду та вважає, що з урахуванням вимог, заявлених в апеляційній скарзі, зазначені доводи має перевірити Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області, у зв`язку з чим є підстави для часткового задоволення вимог касаційної скарги та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

При цьому згідно із ч. 2 ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого. Якщо задоволення скарги дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги, суд касаційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне вийти за межі вимог касаційної скарги, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України скасувати вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 грудня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 березня 2020 року також стосовно ОСОБА_7 в частині засудження за епізодом таємного викрадення майна потерпілої ОСОБА_8 від 05 березня 2019 року, а кримінальне провадження призначити до нового розгляду у суді першої інстанції.

Оскільки ОСОБА_7 було засуджено за вчинення 4-х епізодів крадіжок та призначено йому покарання у виді 3-х років позбавлення волі, на думку Суду, скасування цього вироку за одним з епізодів обвинувачення не впливає на розмір покарання, призначеного за рештою епізодів. У зв`язку з цим вирок суду не підлягає зміні в частині призначеного ОСОБА_7 покарання.

Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно врахувати зазначене, ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній та касаційній скаргах, дослідити всі докази у кримінальному провадженні та постановити законне і обґрунтоване рішення з викладенням у ньому аналізу і ґрунтовних мотивів його прийняття відповідно до ст. 370 КПК України.

Враховуючи, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, з метою запобігання ризикам, передбаченим у ст. 177 КПК України, та забезпечення можливості проведення нового розгляду судом першої інстанції, запобіжний захід ОСОБА_6 у виді тримання під вартою слід залишити без зміни до вирішення відповідного питання судом першої інстанції, але не більше ніж на 60 днів.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 21 грудня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 30 березня 2020 року стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в частині засудження за епізодом таємного викрадення майна потерпілої ОСОБА_8 від 05 березня 2019 року та в частині стягнення процесуальних витрат скасувати і призначити в цій частині новий розгляд у суді першої інстанції.

У решті вирок залишити без зміни.

ОСОБА_6 до вирішення питання Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області щодо обрання запобіжного заходу, залишити під вартою, але на строк не більше ніж 60 днів.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                                  ОСОБА_3