Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

16 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 674/1092/18

провадження № 51-151км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

засудженої                                                   ОСОБА_6 ( у режимі відеоконференції),

захисника                                                    ОСОБА_7 ( у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 на вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 16 квітня 2019 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в кримінальному провадженні № 12018240140000293 щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ,раніше не судимої,

засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ярмолинецького районного суду Хмельницької областівід 16 квітня 2019 року ОСОБА_6 визнано винуватою і засуджено за ч. 1 ст. 125 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн.

Стягнуто із засудженої ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_8 1000 грн у рахунок відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Вирішено питання щодо речових доказів.

ОСОБА_6 засуджено за те, що вона 04 червня 2018 року близько 12:00 на земельній ділянці, прилеглій до господарства АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_8 , на ґрунті тривалих неприязних відносин, умисно завдала потерпілій   ОСОБА_8 чотирьох ударів металевою зубчастою частиною граблів, які тримала в руках, у ділянки правої та лівої рук, спричинивши останній тілесні ушкодження у вигляді забійної рани у ділянці 3-го п`ясно-фалангового суглоба правої кисті на тильній поверхні, забійної рани в ділянці 2-го п`ясно-фалангового суглоба лівої кисті на тильній поверхні, двох саден на тильній поверхні лівої кисті в ділянці зап`ястя, синця в ділянці 3-го пальця правої кисті на рівні проксимальної фаланги та 1-го міжфалангового суглоба на боковій поверхні з боку 3-го міжпальцевого проміжку, синця в ділянці лівого промене-зап`ястного суглоба на тильній поверхні, які за ступенем тяжкості є легкими тілесними ушкодженнями.

Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 17 жовтня 2019 року вирок місцевого суду залишив без зміни, а апеляційні скарги ОСОБА_6 та її захисника ОСОБА_9 ­– без задоволення.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

За змістом касаційної скарги засуджена ОСОБА_6 , покликаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо неї.

Свої вимоги засуджена мотивує тим, що у матеріалах провадження немає належних доказів її винуватості в інкримінованому злочині, а висновки суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, ґрунтуються на припущеннях і недопустимих доказах. Стверджує, що кримінальне провадження щодо неї розпочато з грубим порушенням ст. 477 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), оскільки заяву потерпілої про спричинення їй тілесних ушкоджень подано до правоохоронних органів 08 червня 2018 року, хоча кримінальне правопорушення зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань  04 червня 2018 року. Тому, на думку ОСОБА_6 , докази, отримані до реєстрації заяви ОСОБА_8 , є недопустимими. Вважає, що апеляційний суд порушив правила територіальної підсудності під час направлення  кримінального провадження щодо неї, а також не перевірив, кому саме належить спірна земельна ділянка, на якій виникла сварка, чим допустив неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Крім того, зазначає, що апеляційний суд безпідставно не задовольнив клопотання про повторне дослідження доказів, зокрема відмовив у повторному допиті свідків, та не надав переконливих відповідей на доводи, викладені в апеляційних скаргах, узв'язку із цим вважає, що ухвала цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу заперечень від учасників судового провадження не надходило.

У судовому засіданні засуджена ОСОБА_6 та її захисник ОСОБА_7   просили задовольнити касаційну скаргу, прокурор ОСОБА_5 заперечила проти її задоволення.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Зі змісту касаційної скарги засудженої ОСОБА_6 вбачається, що остання не погоджується з наданою судами оцінкою доказам та заперечує правильність установлених фактичних обставин кримінального провадження.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, виходячи зі ст. 438 КПК, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих інстанцій. Аргументи сторони захисту щодо допущення судами істотних порушень вимог кримінального процесуального закону зводяться до оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії подій і стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження,неповноти судового розгляду, що, виходячи з вимог ст. 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

За статтею 370 КПК  судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Наведених вище вимог закону суд дотримався.

Суд першої інстанції, ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_6 було висунутеобвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку. При цьому констатував, що за встановлених фактичних обставин надані стороною обвинувачення докази доводять наявність у діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, тобто умисне легке тілесне ушкодження. З позицією місцевого суду погодився і апеляційний суд.

Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу досліджених у судовому засіданні доказів, а саме: показань самої засудженої ОСОБА_6 , яка, хоча і заперечила факт заподіяння потерпілій ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, однак підтвердила, що вони з потерпілою перебувають у неприязних відносинах з 2010 року та між ними існує земельний спір з приводу меж їхніх земельних ділянок, через що часто виникали словесні суперечки; показань потерпілої ОСОБА_8 про побиття її засудженою граблями через виниклу словесну суперечку під час якої потерпіла, щоб захиститися, виставляла перед собою руки, а ОСОБА_6 завдавала металевою частиною граблів удари по рукам; показань свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які надали суду аналогічні показання, що, перебуваючи на території домогосподарства потерпілої, вони прибігли на крики ОСОБА_8 (руки якої були в крові), яка їм повідомила, що її побила граблями ОСОБА_6 .

Крім того, наявність у діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, підтверджується висновком експерта від 08 червня 2018 року № 58 (та показаннями судово-медичного експерта ОСОБА_13 ), відповідно до якого у ОСОБА_8 виявлено тілесні ушкодження у вигляді: забійної рани в ділянці 3-го п`ясно-фалангового суглоба правої кисті на тильній поверхні розміром 1,5х0,3–0,4 см, забійної рани в ділянці 2-го п`ясно-фалангового суглоба лівої кисті на тильній поверхні розміром 1,5х0,2–0,4 см, двох саден на тильній поверхні лівої кисті в ділянці зап`ястя розмірами 0,5х0,3 см, 1х0,7 см, синця в ділянці 3-го пальця правої кисті на рівні проксимальної фаланги та 1-го міжфалангового суглоба на боковій поверхні з боку 3-го міжпальцевого проміжку розміром 1х1 см, синця в ділянці лівого променево-зап`ястного суглоба на тильній поверхні розміром 3х2,5 см, які могли утворитися від не менше шести травмуючих дій тупих твердих предметів із обмеженою контактуючою поверхнею або під час співудару даними ділянками з тупими твердими предметами, у термін та за обставин, на які вказує підекспертна, і в сукупності за своїм характером належать до легких тілесних ушкоджень. (т. 1, а. п. 14, 15).

Заподіяння потерпілій ОСОБА_8 легких тілесних ушкоджень також підтверджується протоколом  слідчого експерименту. Під час експерименту потерпіла показала, як ОСОБА_6 завдала їй декілька ударів граблями по рукам, що також узгоджується з іншими її показаннями та показаннями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 (т. 1, а. п. 42–47).

Не було підтверджено і доводів засудженої щодо неврахування судами показань свідка ОСОБА_14 (чоловіка засудженої), оскільки місцевий суд детально проаналізував його показання, надавши їм належну оцінку.

До доводів засудженої про те, що кримінальне провадження щодо неї розпочато всупереч ч. 1 ст. 477 КПК, колегія Суддів ставиться критично, виходячи з такого.

Так, ч. 1 ст. 477 КПК передбачено, що кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 04 червня 2018 року о 13:00 працівником поліції було складено протокол про прийняття заяви ОСОБА_8 про вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, на підставі цієї заяви було внесено відомості про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (т. 1, а. п. 3, 4). Того ж дня був зроблений фотознімок потерпілої із наявними в неї тілесними ушкодженнями (т. 1, а. п. 5), вручено їй пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілої та проведено її допит (т. 1, а. п. 17–19).

Велика Палата Верховного Судуу своїйправовій позиції, викладеній у постанові від 03 липня 2019року (справа № 13-28кс19), зазначила, що кримінальний процесуальний закон не регламентує конкретного способу звернення потерпілого з заявою, яка зумовлює визначені у ч. 1 ст. 477 КПК правові наслідки. Водночас захист прав і свобод людини як втілення принципу верховенства права вимагає надання переваги внутрішньому змісту юридично значущих дій над зовнішньою формою їх вираження. З огляду на це навіть у разі, якщо потерпілий не подавав до правоохоронних органів заяви про злочин як окремого процесуального документа, однак до початку чи під час досудового розслідування і/або судового провадження однозначно висловив свою позицію про притягнення винного до кримінальної відповідальності, відповідна позиція, зафіксована у процесуальних документах, дає підставу для кримінального переслідування особи за злочин приватного обвинувачення.

Згода потерпілого в судовому засіданні з викладеною в обвинувальному акті кваліфікацією кримінального правопорушення як злочину публічного обвинувачення не може прирівнюватися до відмови від обвинувачення і зумовлювати закриття кримінального провадження відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК. Навпаки, зазначене волевиявлення, виражене в належний процесуальний спосіб (у формі письмової або усної заяви, зафіксованої у відповідному документі та/або журналі судового засідання і на технічному записі процесу), варто розцінювати як спрямоване на застосування до обвинуваченого кримінально-правових заходів примусу.

За наявності цих умов або принаймні однієї з них, якщо потерпілий надалі не відмовився від притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності, суд наділений повноваженнями ухвалити обвинувальний вирок із перекваліфікацією діяння на злочин приватного обвинувачення незалежно від думки потерпілого щодо такої його юридичної оцінки.

Таким чином, доводи засудженої ОСОБА_6 про те, що порушено вимоги кримінального процесуального законодавства, не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами провадження.

Також з огляду на це є безпідставними доводи засудженої про визнання недопустимими доказами показань потерпілої та свідків, оскільки під час досудового розслідування їх було допитано після внесення відомостей про кримінальне правопорушення за заявою потерпілої, а також безпосередньо допитано під час судового розгляду.

Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд, з яким погодився і апеляційний суд, обґрунтовано вирішив, що в сукупності та взаємозв`язку ці дані є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 .

Відповідно до встановлених фактичних обставин кримінального провадження суд правильно кваліфікував діяння ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 125 КК.

Не ґрунтуються на вимогах закону доводи засудженої про те, що порушено правила територіальної підсудності під час направлення кримінального провадження щодо неї на розгляд іншому суду, враховуючи, що колегія суддів Апеляційного суду Хмельницької області розглянула подання Дунаєвецького районного суду Хмельницької області з додержанням вимог ст. 34 КПК.

Доводи про те, що апеляційний суд усупереч ст. 404 КПК не навів обґрунтованих мотивів відмови у повторному допиті свідків, також є неприйнятними, оскільки згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції неповністю або з порушеннями. У цій справі такої умови апеляційний суд не встановив. Власне факт непогодження з висновками суду не є підставою для повторного дослідження доказів. Тому під час здійснення апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404КПК.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадженнясторона захисту не вказала підстав, передбачених ст. 404 КПК, для повторного дослідження доказів, апеляційним судом їх встановленоне було.Тому цей суд обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом, щодо вчинення ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125КК.

Суд вважає, що перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала не суперечить приписамвимогам статей 370, 419 КПК, а тому твердження засудженої про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог КПКє безпідставними.

На думку колегії суддів, покарання засудженій ОСОБА_6 призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК, за своїм видом та розміром воно є необхідним і достатнім для виправлення засудженої та попередження вчинення нею нових злочинів.

При цьому, призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд обґрунтовано врахував ступінь тяжкості вчиненого  кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК належить до категорії злочинів невеликої тяжкості, особу засудженої (раніше не судима, до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувалась), обставину, яка пом`якшує покарання (є особою з інвалідністю, а також здійснює догляд за чоловіком, який має інвалідність І групи), відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженій ОСОБА_6 покарання у виді штрафу в межах санкції ч. 1 ст. 125 ККта мотивував своє рішення.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачено ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, у тому числі й тих, на які вказувала засуджена у своїй касаційній скарзі, Суд не встановив.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженої.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 16 квітня 2019 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в кримінальному провадженні № 12018240140000293щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                            ОСОБА_2                                    ОСОБА_3