Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

9 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 493/833/14-к

провадження № 51-2544км18

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                     ОСОБА_5 ,

захисника                                                   ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014160020000013, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки

с. Байбузівка Савранського району Одеської області, жительки АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 ,

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця

с. Урджар Урджарського району Семипалатинської області Республіки Казахстан, жителя АДРЕСА_3 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 Кримінального кодексу України. (далі – КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Балтського районного суду Одеської області від 3 травня 2017 року ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано невинуватими у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 368 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення ними кримінального правопорушення.

Вирішено питання щодо речових доказів та скасовано накладені арешти.

Органом досудового розслідування виконуючу обов`язки голови Балтської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії (далі – МСЕК) ОСОБА_7 ,  лікаря-невропатолога МСЕК ОСОБА_8 та лікаря-хірурга цієї комісії ОСОБА_9 обвинувачено в тому, що вони, будучи службовими особами, в кабінеті МСЕК у       м. Балті (вул. Котовського, 346)  одержали неправомірну вигоду для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням наданого їм службового становища за попередньою змовою групою осіб, повторно за таких обставин.

26 листопада 2013 року приблизно о 10:00 ОСОБА_7 і ОСОБА_9 за попередньою змовою групою осіб, маючи злочинний умисел на отримання неправомірної вигоди, одержали від ОСОБА_10 1500 грн за продовження їй дії групи інвалідності, які розподілили між собою.

Також 27 листопада 2013 року приблизно о 12:00  ОСОБА_7 і ОСОБА_9 за попередньою змовою групою осіб, маючи злочинний умисел на отримання неправомірної вигоди, одержали від ОСОБА_11 1000 грн за оформлення їй групи інвалідності, які розподілили між собою.

4 грудня 2013 року приблизно о 10:00 ОСОБА_7 і ОСОБА_8 за попередньою змовою групою осіб, маючи злочинний умисел на отримання неправомірної вигоди, одержали від ОСОБА_12 1000 грн за оформлення її сину ОСОБА_13 групи інвалідності, які розподілили між собою.

Того ж дня приблизно о 10:00 ОСОБА_7 і ОСОБА_8 за попередньою змовою групою осіб, маючи злочинний умисел на отримання неправомірної вигоди, одержали від ОСОБА_14 700 грн за оформлення її чоловіку        ОСОБА_15 групи інвалідності, які розподілили між собою.

16 грудня 2013 року приблизно о 10:00 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за попередньою змовою групою осіб, маючи злочинний умисел на отримання неправомірної вигоди, одержаливід ОСОБА_16 300 грн за оформлення її сину ОСОБА_17 групи інвалідності, які розподілили між собою.

25 грудня 2013 року приблизно о 11:00 ОСОБА_7 і ОСОБА_9 за попередньою змовою групою осіб, маючи злочинний умисел на отримання неправомірної вигоди, одержали від ОСОБА_18 600 грн за оформлення їй групи інвалідності, які розподілили між собою.

20 січня 2014 року приблизно о 12:00 ОСОБА_7 і ОСОБА_8 за попередньою змовою групою осіб, маючи злочинний умисел на отримання неправомірної вигоди, одержали від ОСОБА_19 700 грн за оформлення їй групи інвалідності, які розподілили між собою.

29 січня 2014 року приблизно о 12:00 ОСОБА_7 і ОСОБА_8 за попередньою змовою групою осіб, маючи злочинний умисел на отримання неправомірної вигоди, одержали від ОСОБА_20 400 грн за оформлення її чоловіку    ОСОБА_21 групи інвалідності, які розподілили між собою.

3 лютого 2014 року приблизно о 12:00  ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за попередньою змовою групою осіб, маючи злочинний умисел на отримання неправомірної вигоди, отримали від ОСОБА_22 неправомірну вигоду в розмірі 600 грн за оформлення її дочці ОСОБА_23 групи інвалідності, які розподілили між собою.

4 лютого 2014 року приблизно о 09:00 ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за попередньою змовою групою осіб, маючи злочинний умисел на отримання неправомірної вигоди, одержали від ОСОБА_24 1000 грн за подовження дії групи інвалідності її чоловіку ОСОБА_25

20 січня 2014 року приблизно о 12:00 та 29 січня 2014 року приблизно о 10:00 ОСОБА_8 , маючи злочинний умисел на отримання неправомірної вигоди, одержав від ОСОБА_26 200 грн за оформлення їй групи інвалідності та від ОСОБА_27 – 250 грн за продовження дії групи інвалідності відповідно.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 22 листопада 2019 року вирок районного суду щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 залишив без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала, а також короткий зміст поданих заперечень

У касаційній скарзі прокурор, вказуючи на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх вимог вказує, що апеляційний суд не виконав вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 20 вересня 2018 року, щодо перевірки зазначених в апеляційній скарзі доводів та надання їм належної оцінки, не перевірив повноти судового розгляду та правильності встановлення фактичних обставин, безпосередньо не дослідив показання свідків та не зазначив жодних висновків щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність - ч. 4 ст. 368 КК.

Захисник ОСОБА_6 у своїх запереченнях на касаційну скаргу прокурора, посилаючись на необґрунтованість доводів, викладених у ній, просить відмовити у її задоволенні та залишити без зміни судове рішення щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу та просив задовольнити її вимоги на зазначених у ній підставах.

Захисник виправданих ОСОБА_6 висловив доводи на заперечення касаційної скарги і просив залишити судове рішення без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, суд касаційної інстанції дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно зі ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Положення ст. 17 КПК регламентують, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Крім того, ст. 62 Конституції України закріплено принцип, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Як встановлено ст. 94 КПК, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

За змістом ст. 92 КПК на сторону обвинувачення покладається обов`язок доказування не лише обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, а й обов`язок доказування належності та допустимості поданих доказів.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справі "Капо проти Бельгії" (рішення від 13 січня 2005 року) зауважив, що в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом у світлі п. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і вимагає воно, крім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.

Крім того, у своїх рішеннях ЄСПЛ неодноразово наголошував, що питання про допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази. Під час оцінки доказів суд має керуватися критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою" (див. рішення у справах "Тейксейра де Кастро проти Португалії" від

9 червня 1998 року, "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21 квітня 2011 року та "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії" від 6 грудня 1998 року).

За вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. А також у разі встановлення судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

При цьому обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вину обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в основу обвинувачення ОСОБА_7 , ОСОБА_28 та ОСОБА_9 за ч. 4 ст. 368 КК органом досудового розслідування було покладено: показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_18 , ОСОБА_29 , ОСОБА_20 , ОСОБА_22 , ОСОБА_24 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , дані протоколів за результатами проведення оперативно-розшукових заходів (негласного проникнення та обстеження приміщення, аудіо-, відеоконтролю особи) від

3 березня, 11 березня, 12 лютого 2014 року та протоколу огляду місця події від

4 лютого 2014 року.

Суд першої інстанції дослідив зазначені докази, перевірив доводи сторін обвинувачення та захисту, забезпечивши сторонам кримінального провадження передбачені КПК умови для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, та, витлумачивши, як того і вимагає процесуальний закон, усі сумніви на користь обвинувачених, визнав ОСОБА_7 , ОСОБА_28 і    ОСОБА_9 невинуватими у пред`явленому обвинуваченні за ч. 4

ст. 368 КК і виправдав за недоведеністю вчинення ними кримінального правопорушення, навівши у вирокудостатні мотиви ухваленого рішення.

Прокурор, не погодившись із виправдувальним вироком, оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати вказане судове рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з тим, що внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноти судового розгляду, висновки місцевого суду не відповідають фактичним обставинам. При цьому підставами для призначення нового розгляду в суді першої інстанції прокурор вважав: 1) порушення місцевим судом вимог ст. 75 КПК при необґрунтованій відмові в задоволенні клопотання про відвід головуючого; 2) неналежну якість копії технічного запису судового засідання за 25 лютого і 14 березня 2016 року. Поряд із цим в апеляційній скарзі висловлював позицію щодо доведення винуватості ОСОБА_7 , ОСОБА_28 і ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368 КК, і безпідставність визнання місцевим судом недопустимими доказами протоколів за результатами проведення оперативно-розшукових заходів.

Як убачається із копії технічного запису судового засідання в апеляційному суді від 20 травня 2019 року, прокурор зазначав, що на час розгляду цього провадження в апеляційному суді у матеріалах кримінального провадження міститься якісна копія технічного запису судового засідання, проведеного у Балтському районному суді Одеської області 25 лютого та 14 березня 2016 року, а тому вважав за необхідне зменшити обсяг доводів в апеляційній скарзі у цій частині. Про таку відмову прокурора від зазначеного доводу вказав апеляційний суд у своєму рішенні. Колегія суддів перевірила такий висновок суду апеляційного суду і погоджується з ним, оскільки в матеріалах кримінального провадження міститься належний технічний запис судового засідання в суді першої інстанції.

Також апеляційний суд перевірив доводи прокурора щодо відмови у задоволенні заяви сторони обвинувачення про відвід головуючого та дійшов висновку, що це питання вирішене Київським районним судом м. Одеси у передбачений законом спосіб ухвалою від 29 січня 2015 року і визнав їх необґрунтованими.

Переглядаючи оскаржений вирок, апеляційний суд ретельно перевірив доводи щодо скасування вироку і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, наведені в апеляційній скарзі прокурора, й умотивовано відмовив у їх задоволенні.

Законодавцем у ч. 1 ст. 415 КПК чітко визначено підстави для призначення апеляційним судом нового розгляду в суді першої інстанції, їх перелік є вичерпним. Оскільки жодної з цих підстав не було встановлено під час перевірки кримінального провадження в порядку апеляційної процедури, згаданий суд не мав процесуальної можливості скасувати оспорюваний вирок і призначити новий розгляд у суді першої інстанції,  як на цьому наполягала сторона обвинувачення.

Невідповідність ухвали апеляційного суду положенням ст. 370 КПК прокурор пов`язує саме з відмовою в задоволенні заявленої ним апеляційної вимоги. Однак, зважаючи на імперативність приписів ст. 415 вказаного Кодексу, зазначені доводи є неприйнятними.

Крім того, апеляційний суд пославшись на приписи ч. 2 ст. 404, п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК, зробив обґрунтований висновок про неможливість ухвалення нового вироку, оскільки таких вимог прокурор перед апеляційним судом не ставив. При цьому, всупереч положенням ч. 3 ст. 404 цього Кодексупрокурор, порушуючи питання про скасування вироку суду першої інстанції в частині виправдання ОСОБА_7 ,

ОСОБА_28 і ОСОБА_9 , не вимагав повторного дослідження доказів, які, на його думку, були неповно досліджені судом першої інстанції або отримали неправильну юридичну оцінку.

Отже, з урахуванням таких обставин цього кримінального провадження колегія суддів переконана, що навіть у разі скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції все одно процесуально унеможливлено досягнення того правового результату, про який перед цим судом заявив вимогу прокурор в апеляційній скарзі, а "процес заради процесу" не відповідає вимогам статей 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

До того ж, з огляду на вищезазначені положення кримінального процесуального закону щодо меж перегляду вироку судом апеляційного інстанції, його повноважень за наслідками розгляду апеляційної скарги та підстав для призначення нового розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів визнає, що наявність чи відсутність висновків апеляційного судуз приводу неправильного застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність в частині мінімального розміру неправомірної вигоди ніяк у цій справі не впливало на можливість задоволення вимог апеляційної скарги прокурора.

Також доводи прокурора щодо порушення вимогст. 439 КПК у зв`язку з невиконанням вказівок суду касаційної інстанції колегія суддів вважає неспроможними з огляду на те, що під час нового апеляційного розгляду кримінального провадження апеляційний суд, відповідно до вимог ч. 1ст. 404 КПК, розглянув справу в межах поданої прокурором апеляційної скарги.

Ухвала апеляційного суду за змістом відповідає приписам статей 370, 419 КПК, є достатньо обґрунтованою і вмотивованою. У ній зазначено відповідні підстави і положення закону, якими керувався цей суд, постановляючи рішення.

Доводи, викладені в касаційній скарзі прокурора, не ставлять під сумнів законність оскарженого судового рішення та не спростовують правильності наведених у ньому висновків.

Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би впливали на законність судового рішення щодоОСОБА_7 , ОСОБА_28 та          ОСОБА_9 , судом апеляційної інстанції допущено не було, касаційну скаргу прокурора необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Одеського апеляційного суду від 22 листопада 2019 року щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, – без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                 ОСОБА_2                              ОСОБА_3