Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

08 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 174/120/19

провадження № 51-6191км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду  у складі:

головуючого                                                           ОСОБА_1 ,

суддів                                                                        ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                         ОСОБА_4 ,

засудженого в режимі відеоконференції       ОСОБА_5 ,

захисника                                                               ОСОБА_6 ,

прокурора                                                               ОСОБА_7 ,

розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 на вирок П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року у кримінальному провадженні, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040150000453 від 08 грудня 2018 року,  за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Джурин Шаргородського району Вінницької області, громадянина України, проживаючого в АДРЕСА_1 , такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2019 року ОСОБА_5 засуджено за частиною 2 статті 121 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років, помістивши його на вказаний строк до кримінально-виконавчої установи.

Строк відбуття покарання ОСОБА_5 ухвалено обчислювати з моменту затримання в порядку виконання вироку.

Згідно з вироком ОСОБА_5 засуджено за злочин, учинений за таких обставин.

08 грудня 2018 року о 14:50 ОСОБА_5 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті ревнощів, знаходячись в квартирі ОСОБА_8 по АДРЕСА_2 , умисно, з метою завдання тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , наніс останньому кулаком правої руки в грудну клітку щонайменше 5 ударів та два удари долонею лівою руки в голову і обличчя, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження за критерієм небезпеки для життя стосовно до живих осіб.

ІНФОРМАЦІЯ_2 о 18:00 ОСОБА_8 помер в лікувальній установі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року залишено без зміни вирок П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2019 року щодо ОСОБА_5 .

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ставить вимогу про зміну вказаних судових рішень в частині призначення покарання та просить обрати покарання, не пов`язане з позбавленням волі. Посилається на  неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі.

Стверджує, що судом першої інстанції не враховано всіх пом`якшуючих покарання обставин, матеріалів, що характеризують його особу, умови, при яких був скоєний злочин та позицію потерпілого у кримінальному провадженні.

Засуджений вважає, що положення статей 69 та 75 КК не застосовано у зв`язку з тим, що судами не надано оцінки позиції потерпілого щодо покарання та відсутності у нього матеріальних та моральних претензій через відшкодування шкоди, що вказує на наявність такої обставини як добровільне відшкодування шкоди.

Також вважає, що не надано оцінки його діям, оскільки він вчинив злочин внаслідок збігу тяжких сімейних обставин, даним про його особу, за якими він раніше не судимий, має постійне місце роботи, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, є єдиним годувальником своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

За наведених підстав, за станом здоров`я та внаслідок його ставлення до скоєного, ОСОБА_5 вважає, що справедливим покаранням було б покарання із застосуванням статті 69 КК у виді позбавлення волі строком на 5 років та без реального відбування покарання на підставі статті 75 КК.

На переконання засудженого, вирок і ухвала є невмотивованими та необґрунтованими.

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого і його захисника, які підтримали касаційну скаргу, доводи прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Мотиви Суду

Обґрунтованості доведеності винуватості засудженого ОСОБА_5 за частиною 2 статті 121 КК, правильності кваліфікації його дій та правил дослідження доказів у порядку статті 349 КПК у касаційній скарзі засуджений не заперечує та не оскаржує.

Що стосується доводів засудженого про призначене покарання, то колегія суддів виходить з такого.

Суд першої інстанції, призначаючи покарання у виді позбавлення волі строком на 7 років, враховував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, дані про його особу, який за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, а також визнав обставинами, що пом`якшують покарання, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, наявність на утриманні чотирьох малолітніх дітей, та обтяжуючу покарання обставину - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

Апеляційний суд погодився з висновком районного суду та ствердив про відповідність призначеного покарання вимогам статті 65 КК. Підстав для пом`якшення призначеного покарання ОСОБА_5 з мотивів, про які йшлося в апеляційних скаргах засудженого та потерпілого, апеляційний суд не вбачав.

Вважалося, що за фактичних обставин кримінального провадження, з огляду на положення кримінального закону та мету покарання, призначене судом покарання  ОСОБА_5  за своїм видом та розміром є обґрунтованим та необхідним.

Апеляційний суд не погодився з доводами апеляційних скарг засудженого і потерпілого щодо пом`якшення покарання. Зокрема, вважалося, що посилання засудженого та потерпілого ОСОБА_9 на те, що ОСОБА_8 своїми діями спровокував його на вчинення злочину, є безпідставними та такими, що в суді першої інстанції не досліджувалися, оскільки розгляд провадження відбувався в порядку частини 3 статті 349 КПК, а тому не є достатніми підставами для пом`якшення призначеного ОСОБА_5 покарання.

Вказано на врахування районним судом обставин, якими обґрунтовувалися скарги, а саме щире каяття у скоєному, наявність на утриманні у засудженого 4 малолітніх дітей.

Визнано такими, що не є підставами для пом`якшення призначеного судом першої інстанції ОСОБА_5 покарання те, що засуджений в повному обсязі відшкодував завдану кримінальним правопорушенням шкоду та є єдиним годувальником сім`ї.

Відповідно до вимог статті 65 КК, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Підстави для призначення більш м`якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються статтею 69 цього Кодексу.

Зважаючи на наведені вимоги закону, колегія суддів звертає увагу на те, що виправлення полягає в тому, щоб шляхом примусового впливу на засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність, а ще краще, нехай навіть під страхом покарання, прищепити повагу до закону.

Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що само по собі є важливим результатом застосування покарання та суттєвим показником його ефективності.

Враховуючи вказані вимоги закону та наведені судами обставини, колегія суддів не може визнати касаційну скаргу обґрунтованою.

Апеляційний суд правильно звернув увагу на те, що засуджений посилається у скарзі на обставини, що оцінювалося судом першої інстанції, та які не надають обґрунтованих підстав для застосування статей 69 і 75 КК.

Колегія суддів також виходить з того, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, а також інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про  особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції;  принципи права; уповноважуючи норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які  є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема   "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та  обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні "інших обставин справи"; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів,         виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення  в процесуальному документі суду тощо.

Отже, колегія суддів не вбачає недотримання судами визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Що стосується посилання засудженого на стан здоров`я, то колегія суддів виходить з того, що наявність у засудженого захворювань не є підставою для скасування рішень, а такі обставини, за їх належного підтвердження, можуть слугувати підставою для звільнення засудженого від покарання чи від подальшого його відбування в порядку, визначеному законом.

Таким чином, колегією суддів не встановлено порушення вимог закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

На підставі наведеного, касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає, а вирок районного суду та ухвала апеляційного суду є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями  433, 434, 436 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2019 року щодо засудженого ОСОБА_5 залишити без зміни, а його касаційну скаргу — без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                               ОСОБА_2                                   ОСОБА_3