Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

8 вересня 2020 року

м. Київ

cправа № 147/179/19

провадження № 51-3371 км 20

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,

прокурора                                        ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника              ОСОБА_6 на вирок Вінницького апеляційного суду від 9 липня 2020 року                   у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018020300000283, за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у смт. Тростянець Вінницької області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі – КК),

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Тростянецького районного суду Вінницької області від 16 жовтня             2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки               та покладено обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 7 грудня                       2018 року приблизно о 21:26, знаходячись поряд з Тростянецькою філією                       АТ "Ощадбанк", що на вул. Соборна у смт. Тростянець Вінницької області, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, з корисливих мотивів,  застосувавши до ОСОБА_8 насильство, яке не є небезпечним для життя                        чи здоров`я потерпілого, що виразилось у нанесенні йому ударів руками та ногами по голові та тілу, намагався відкрито заволодіти з банкомату банківською карткою та готівкою на суму 1000 грн, які були залишені потерпілим ОСОБА_8 .                    Однак злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі ОСОБА_7 , та він не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, оскільки потерпілий впізнав ОСОБА_7 , схопив його за ногу, внаслідок чого останній впав на землю та, злякавшись, втік з місця події.

Вінницький апеляційний суд 9 липня 2020 року скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 в частині призначеного покарання та ухвалив у цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину й особі засудженого, просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд                      в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що з огляду на всі обставини, які пом`якшують покарання, дані про особу винного, а також позицію потерпілого, який просив суд не позбавляти волі засудженого, виправлення ОСОБА_7 вважає можливим без відбування покарання у виді позбавленням волі. Крім того, захисник звертає увагу на відсутність в матеріалах кримінального провадження досудової доповіді органу пробації, що в силу ст. 412 КПК є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки завадило суду прийняти законне та вмотивоване рішення щодо міри покарання засудженому.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, кваліфікація вчиненого за ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК, а також вид та розмір призначеного засудженому покарання за вказане кримінальне правопорушення у виді позбавлення волі на строк 4 роки у касаційній скарзі не оспорюються.

Разом з тим, доводи касаційної скарги захисника щодо можливості звільнення засудженого ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання                            з випробуванням є необґрунтованими.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій,                їх небезпечності та даним про особу винного.

Як вбачається з матеріалів справи, переглянувши вирок місцевого суду                               в апеляційному порядку, вказаних вимог закону апеляційний суд дотримався.

Обираючи ОСОБА_7 покарання, апеляційний суд послався на тяжкість вчиненого злочину, що згідно зі ст. 12 КК є тяжким, обставину, що пом`якшує покарання – щире каяття, обставину, що його обтяжує – вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння, та призначив йому покарання за  ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки, яке є мінімальним у межах санкції вказаної норми.

Згідно з приписами ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання                  з випробуванням.

Однак, повною мірою врахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання                                         з випробуванням на підставі ст. 75 КК, оскільки з урахуванням даних про особу винного, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності, посередньо характеризується, не має стійких соціальних зв`язків, виправлення засудженого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

У касаційній скарзі захисник, не погоджуючись із призначеним ОСОБА_7 покаранням, також зазначає, що у матеріалах кримінального провадження відсутня досудова доповідь органу пробації, що, на думку захисту, призвело до відсутності характеризуючих даних щодо його підзахисного, а в подальшому вплинуло на призначення покарання.

Проте такі доводи колегія суддів вважає неспроможними, оскільки суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, в повному обсязі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, зважив на всі характеризуючі особу винного дані, яких було достатньо для прийняття відповідного рішення.

При цьому захисник не пояснив, які саме обставини залишились поза увагою суду внаслідок відсутності такої досудової доповіді та як відомості, що могли бути отримані з цієї доповіді, могли вплинути на призначення судом покарання                           з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження.

Таким чином,  Суд вважає, що відсутність досудової доповіді у даному провадженні не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання достатньо вмотивований та відповідає вимогам ст. 420 КПК.

На думку колегії, призначене за результатами апеляційного розгляду                       ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Підстав для застосування щодо ОСОБА_7 положень ст. 75 КК та звільнення його від відбування покарання з випробуванням, про що захисник порушив питання у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були                        би підставою для скасування вироку апеляційного суду, не встановлено.

За таких обставин, касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Вінницького апеляційного суду від 9 липня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                           ОСОБА_2                                      ОСОБА_3