Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

03 вересня 2020 року

справа № 753/24096/17

провадження № 51-671км19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча                                                  ОСОБА_1 ,

судді:                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання                ОСОБА_4 ,

учасники  судового провадження:

прокурор                                                     ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року щодо ОСОБА_6 в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100020001415, стосовно

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився та проживаєв АДРЕСА_1 ,

засудженого за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі – КК України).

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі – Суду) про скасування ухвали та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_6 через м`якість.

На обґрунтування своїх доводів прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції всупереч приписам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) не надав належної правової оцінки апеляційним вимогам прокурора, не навів в ухвалі достатніх доводів на їх спростування та не вказав переконливих підстав, на яких залишив апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що судамине повною мірою враховано характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, який відноситься до умисних тяжких корисливих злочинів, конкретні обставини вчинення злочину – обдуманість та спланованість дій обвинуваченого, пошкодження скла та проникнення в автомобіль потерпілого. Указує на відсутність підстав для застосування ст. 75 КК України з огляду на особу ОСОБА_6 , який має чотири непогашені судимості, три з яких – за вчинення крадіжок та грабежу. Стверджує, що матеріали кримінального провадження не містять даних, які б давали підстави вважати, що обвинувачений критично оцінює свою протиправну поведінку та висловлює готовність понести за вчинене передбачену законом відповідальність, а отже він не виявив щирого каяття.

Зміст судових рішень, в тому числі оскарженого

За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 5 березня 2018 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та з покладенням на нього обов`язків, передбачених пунктами 2–4 ч. 1 ст. 76 КК України.

За ухвалою Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року вирок щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.

Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 22 лютого 2014 року близько 04:00, перебуваючи біля будинку № 3 на вул. Мішуги в м. Києві, розбивши скло, проник до салону автомобіля "Шкода" (д.н.з.  НОМЕР_1 ), звідки таємно викрав належний ОСОБА_7 відеореєстратор № Н-198 вартістю 500 грн, і саме в момент крадіжки був викритий ОСОБА_8 . Побачивши останнього та усвідомлюючи, що його злочинні дії викрито, ОСОБА_6 намагався втекти з місця вчинення злочину разом з викраденим майном, тим самим вчинив закінчений замах на повторне умисне відкрите викрадення чужого майна, але свої злочинні дії не  довів до кінця з причин, які не залежали від його волі, оскільки був затриманий  ОСОБА_9 .

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу.

Мотиви Суду

Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 і правильність кваліфікації його дій прокурор у касаційній скарзі не оскаржує.

Доводи прокурора щодо істотного порушення судом вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність Суд, ураховуючи надані матеріали кримінального провадження, не може взяти до уваги як обґрунтовані з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Згідно з положеннями ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Таке рішення має бути належним чином умотивовано.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що суд, ухвалюючи вирок, дотримався цих вимог закону.

Як убачається з вироку, призначаючи ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину, та обставину, що обтяжує покарання, - рецидив злочину.

Водночас суд також урахував пом`якшуючу покарання обставину, якою визнав щире каяття; дані про особу ОСОБА_6 : наявність постійного місця проживання, працевлаштування, його позитивну посткримінальну поведінку, усвідомлення протиправності своєї злочинної діяльності; конкретні обставини провадження, а саме те, що майно, яке ОСОБА_6 намагався викрасти, повернуто, насильства при вчиненні замаху на грабіж застосовано не було.

Оцінивши зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість виправлення і перевиховання обвинуваченого без ізоляції від суспільствата звільнив ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням відповідно до положень статей 75, 76 КК України.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу прокурора, погодився з висновком суду першої інстанції щодо можливості застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України, виходячи з обставин, установлених судом першої інстанції, а також врахував стан його здоров`я на підставі довідки в.о. головного лікаря Київської міської туберкульозної лікарні № 2, тадійшов переконливого висновку про необґрунтованість наведених прокурором в апеляційній скарзі доводів.

Доводи прокурора в касаційній скарзі про те, що апеляційний суд безпідставно погодився із висновком суду першої інстанції про щире каяття ОСОБА_6 є безпідставними, оскільки з матеріалів провадження вбачається, що обвинувачений в судах першої та апеляційної інстанцій надав вичерпні показання щодо обставин вчиненого злочину, визнав вину в повному обсязі та щиро розкаявся.

Твердження у скарзі прокурора щодо неврахування судами того, що ОСОБА_6 раніше неодноразово засуджувався за вчинення корисливих злочинів, має незняті та непогашені судимості, в цілому не спростовують правильності висновків суду в частині призначеного покарання та звільнення від його відбування.

Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що враховуючи право судової дискреції (повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про  особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо),з урахуванням встановлених судом обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого, обране ОСОБА_6 покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарання,є обґрунтованим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.

Також Суд ураховує, що з моменту вчинення злочину пройшов значний час, і ОСОБА_6 за цей період повністю відбув покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 18 червня 2014 року, яким його засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки за вчинення у період з січня по квітень 2014 року декількох епізодів крадіжок відеореєстраторів з автомобілів. Крім того, Суд ураховує сплив визначеного за вироком Дарницького районного суду м. Києва від 5 березня 2018 року іспитового строку.

Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний розгляд кримінального провадження проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Наведені прокурором в апеляційній скарзі доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі, належним чином перевірено й спростовано. Ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Таким чином, відсутні підстави для задоволення вимог касаційної скарги.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПКУкраїни, ВерховнийСуд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                       ОСОБА_2              ОСОБА_3