Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

01 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 657/391/17

провадження № 51-3605км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                    ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,

прокурора                                          ОСОБА_5 ,

засудженого                                  ОСОБА_6 ,

в режимі відеоконференції

захисників                                       ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Херсонського апеляційного суду від 19 червня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017230180000104 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого 06 жовтня 2016 року вироком Каланчацького районного суду Херсонської області за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Каланчацького районного суду Херсонської області від 01 квітня 2019 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки. На підставі ст. 71 КК України шляхом часткового складання невідбутого покарання за вирком Каланчацького районного суду Херсонської області від 06 жовтня 2016 року остаточно  призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.

За вказаним вироком засуджено ОСОБА_9 , судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.

Згідно з вироком ОСОБА_9 та ОСОБА_6 визнано винними за те, що вони в ніч на 07 лютого 2017 року в період часу з 02:00 по 03:00, спільно, умисно, переслідуючи корисливу мету, направлену на незаконне заволодіння чужим майном, перебуваючи на території подвір`я домоволодіння АДРЕСА_2 та перебуває у власності ОСОБА_10 , шляхом зриву навісного замка проникли до приміщення літньої кухні, звідки викрали майно потерпілої ОСОБА_10 на загальну суму 1785 гривень. З викраденим майном з місця події зникли, обернувши його на свою користь.

Вироком Херсонського апеляційного суду від 19 червня 2019 року вирок районного суду в частині призначення ОСОБА_9 та ОСОБА_6 покарання скасовано, ухвалено свій вирок, яким кваліфіковано дії ОСОБА_6 за ч.3 ст.185 КК України як - "таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням в інше приміщення" та призначено йому покарання за ч.3 ст.185 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки. На підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Каланчацького районного суду Херсонської області від 06 жовтня 2016 року, остаточно призначено  ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки 6 місяців.

Призначено ОСОБА_9 покарання за ч.3 ст.185 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі ст.71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Каланчацького районного суду Херсонської області від 26 листопада 2013 року, остаточно призначено ОСОБА_9 покарання у виді позбавлення волі строком на 3 років 3 місяці з конфіскацією особистого майна.

В решті вирок районного суду залишити без зміни.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Стверджує, що йому не було вчасно надіслано апеляційну скаргу прокурора і він не міг належно підготуватися до апеляційного розгляду. Під час апеляційного розгляду він заперечував свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину та звертав увагу апеляційного суду на процесуальні порушення, допущені судом першої інстанції, зокрема покладення судом першої інстанції в основу обвинувального вироку недопустимого доказу – протоколу огляду місця події та протоколів проведення слідчого експерименту за участі ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , який не відповідає вимогам ст. 240 КПК України. Проте, апеляційний  суд належної уваги на вказані ним порушення не звернув та обґрунтованої відповіді на них не дав.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисники підтримали подану скаргу, прокурор  заперечував проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і  процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Відповідно до статті 438 КПК України суд касаційної інстанції вправі скасувати або змінити оскаржені судові рішення лише у випадку допущених судами істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Скасування або зміна судових рішень, постановлених з додержанням норм матеріального і процесуального права, суперечитиме змісту частини 1 статті 438 КПК України.

З оскаржуваних судових рішень слідує, що  вирокомХерсонського апеляційного суду від 19 червня 2019 року вирок районного суду було скасовано лише в частині призначення ОСОБА_9 та ОСОБА_6 покарання. В іншій частині вирок районного суду, зокрема в частині вставлення фактичних обставин справи, оцінки доказів по справі було залишено без зміни.

Тому суд касаційної інстанції при перевірці матеріалів провадження виходить із висновків суду першої інстанції про винність ОСОБА_9 та ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їм злочину за обставин встановлених та викладених у вироку районного суду. Так, висновки суду про винність засудженого ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку.

Дослідивши кримінальне провадження в межах своїх повноважень, визначених ч. 1 ст. 433, ч. 4 ст. 87 КПК України, колегія суддів вважає, що докази, якими обґрунтовано винуватість засудженого, відповідають вимогам статей 84 - 86 КПК України щодо їх допустимості, оскільки отримані в порядку, встановленому процесуальним законом. Порядок здійснення негласних слідчих розшукових дій та складені за їх результатами протоколи відповідають вимогам статей 233, 234, 237, 240 цього Кодексу.

Так, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про допустимість протоколу огляду місця події від 07 лютого 2017 року як доказу, оскільки вказану слідчу дію проведено за письмовою згодою власника домоволодіння – ОСОБА_6 , про що є відмітка у зазначеному проколі (а.п. 3-4, т. 2) , а тому відсутність ухвали слідчого судді в даному випадку не є підставою визнання такого доказу недопустимим.

Безпідставними є твердження засудженого ОСОБА_6 про невідповідність протоколів проведення слідчого експерименту за участі ОСОБА_6 та ОСОБА_9 вимогам ст. 240 КПК України. На переконання колегії суддів, вказані докази цілком правильно були покладені судом першої інстанції в основу обвинувального вироку як допустимі докази. Як слідує з матеріалів кримінального провадження, зокрема протоколів проведення слідчого експерименту від 20 лютого 2017 року з фототаблицями до них, в ході цієї слідчої (розшукової) дії було дотримано вимог ч. 1 ст. 240 КПК України щодо мети, якою є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, та способу її проведення - шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події.  Окрім того, засуджені під час проведення слідчого експерименту за їх участі самостійно вказували як спільно вчинили крадіжку з території домоволодіння ОСОБА_10 .

Таким чином, колегія суддів вважає, що вирок районного суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законними та вмотивованими.

Не ґрунтуються на матеріалах справи доводи засудженого про те, що судом апеляційної інстанції при ухваленні вироку не було досліджено матеріали кримінального провадження та не надано жодної оцінки доказам та не надано відповіді на його доводи.

Згідно з частинами 1 і 3 статті 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а суд вирішує лише питання, винесені на його розгляд сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 404 КПК України апеляційний суд переглядає вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурором було подано  апеляційну скаргу на вирок Каланчацького районного суду Херсонської області від 01 квітня 2019 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_9 лише в зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного останнім покарання тяжкості кримінального правопорушення та їх особам через  м`якість.

Судом апеляційної інстанції вказане кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_9  було розглянуто в межах апеляційної скарги прокурора з дотримання вимог ч. 1 ст. 404 КПК України.

Колегія суддів вважає, що наведені засудженим доводи не дають підстав для скасування судового рішення. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, засуджений не подавав апеляційної скарги і, таким чином, не порушував перед апеляційним судом питання, які зазначає у своїй касаційній скарзі.

Апеляційний суд при розгляді справи повністю дотримався вимог процесуального закону, розглянувши справу в межах апеляційної скарги і прийнявши відповідні рішення за доводами, порушеними стороною обвинувачення перед судом апеляційної інстанції.

Що стосується доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 , що апеляційна скарга прокурора йому була вручена в термін недостатній для ознайомлення з нею та підготування заперечень на скаргу, то дане твердження спростовується наявною в матеріалах справи розпискою засудженого, датованою 11 червня 2019 року. Тобто, апеляційну скаргу прокурора він отримав за 7 днів до апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, що є цілком достатнім часом для ознайомлення з апеляційною скаргою прокурора.

Таким чином, вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 407, 420 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Покарання, призначене ОСОБА_6 відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст.ст. 65, 71 КК України та є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для зміни чи скасування судових рішень, у цьому провадженні не встановлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги засудженого та скасування судового рішення щодо нього не знаходить, а тому в задоволенні його касаційної скарги  слід відмовити.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Херсонського апеляційного суду від 19 червня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                            ОСОБА_2                             ОСОБА_3