Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

26 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 442/1862/19

провадження № 51-2216км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої  судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                                      ОСОБА_1 ,

суддів                                                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                                       ОСОБА_4 ,

прокурора                                                                           ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженої ОСОБА_6 на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області  від 25 жовтня 2019 року та на ухвалу  Львівського апеляційного суду від 27 квітня 2020 року  у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за                                                      № 12019140140000013, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки та жительки             АДРЕСА_1 ,  раніше  не судимої,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1  ст. 191 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області  від 25 жовтня 2019 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 191 КК України до покарання у виді  позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, з покладенням обов`язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Згідно з вирокомОСОБА_6 визнано винуватою та засуджено за те, що вона, будучи матеріально-відповідальною особою за зберігання, обробку, перерахування, приймання, видачу і перевезення цінностей на підставі договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, працюючи старшим контролером-касиром територіального відокремленого безбалансового відділення IV типу №10013/016 філії - Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк", скоїла розтрату ввірених їй грошових коштів                   ПАТ "Державний ощадний банк України" на загальну суму 158214 грн за таких обставин.

Так, 27 липня 2017 року, перебуваючи на своєму робочому місці у територіальному відокремленому безбалансовому відділенні IV типу №10013/016 філії - Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк" на вул. О. Довженка, 1 у м. Трускавці Львівської області, отримала від невстановленої слідством особи підроблені копії паспорту громадянина України та картки платника податків на ім`я ОСОБА_7 із внесеними до них завідомо неправдивими анкетними даними, неналежно перевірила те, що невстановлена слідством особа, що подала підроблені копії документів на ім`я                   ОСОБА_7 не є клієнтом банку.

Всупереч вимог п.п.3.7.4. та 3.7.5 та додатку 3 "Порядку емісії та обслуговування платіжних карток в установах АТ "Ощадбанк", затвердженого постановою правління АТ "Ощадбанк" № 196 від 28.03.2012 (із подальшими змінами), п.2.39 посадової інструкції, не маючи наміру ідентифікувати особу, ОСОБА_6 умисно, з метою розтрати ввіреного їй майна, а саме грошових коштів ПАТ "Державний ощадний банк України", увійшла до автоматизованої системи "БАРС" під авторизованим логіном та паролем, ввела наданий ідентифікаційний код, відкрила вкладку клієнта ОСОБА_7 , неналежно перевірила інформацію стосовно анкетних даних клієнта таких, які містяться у наданих підроблених копіях паспорту громадянина України щодо дати народження, дати видачі паспорту, місця народження, та картки платника податків щодо дати народження клієнта.

Не переконавшись в тому, що невстановлена слідством особа, яка надала їй копії документів на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не є клієнтом банку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , використовуючи свій електронний підпис, внесла неправдиві відомості в автоматизовану банківську систему "Барс" про відкриття банківського карткового рахунку                                          № НОМЕР_1 на ім`я  ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому вона сформувала і роздрукувала заяву про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_2 від 27 липня 2017 року, у яку внесла достовірні анкетні відомості ОСОБА_7 ,  зазначені у автоматизованій банківській системі "Барс", а не відомості, зазначені у наданих невстановленою особою копіії паспорту громадянина України та картки платника податків на його ім`я, після чого надала невстановленій особі для підпису та з метою розтрати коштів незаконно відкрила банківський картковий рахунок № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_7 та видала невстановленій особі банківську платіжну картку "MasterCard Debit Standart" та пін - конверт.

В подальшому невстановлені слідством особи з 28 липня 2017 року по 13 вересня 2017 року  через засоби системи дистанційного обслуговування WEB-банкінг ПАТ "Державний ощадний банк України" перевели кошти з карткового рахунку № № НОМЕР_3  та поточного рахунку № НОМЕР_4 , відкриті на ім`я ОСОБА_7 , на картковий рахунок № НОМЕР_1  відповідно в сумі 8164 грн., 10000 грн., 39000 грн., 60000 грн.,                 40000 грн. та 1050 грн., після чого, використовуючи банківську платіжну картку типу "Master CardDebit Standart", привласнили кошти ПАТ "Державний ощадний банк України" в загальній сумі 158214 грн. шляхом їх зняття у банкоматах міста Дрогобича Львівської області.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 січня 2020 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджена ставить питання про скасування судових рішень і  призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вважає, що докази, які доводять її провину у інкримінованому злочині в справі відсутні.

Посилається на те, що в судових рішеннях не встановлено способу розтрати нею чужого майна та не вказано, в чому виражається в її діях прямий умисел на скоєння даного злочину. Крім того, вважає, що доводи її апеляційної скарги залишено без належного обґрунтування та спростування, а ухвала суду апеляційної інстанції не обґрунтована та не вмотивована.

У запереченні представник АТ "Ощадбанк" ОСОБА_8 просить судові рішення щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а подану касаційну скаргу засудженої – без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та просить її  відхилити.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Частиною 1 статті 412 КПК України істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до вимог ст. 91 КПК Україниу кримінальному провадженні наряду з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Зі змісту ст. 92 КПК України, вбачається, що обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Проте вирок суду щодо ОСОБА_6 указаним вище вимогам закону не відповідає і має бути скасований з указаних нижче підстав.

З обвинувального акту убачається, що органом досудового розслідування ОСОБА_6  обвинувачувалася в розтраті чужого майна, яке було їй ввірене, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Суд першої інстанції, дійшовши висновку про відсутність кваліфікуючої ознаки - вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, перекваліфікував дії ОСОБА_6 з                            ч. 3 ст. 191 КК України на ч. 1 ст. 191 КК України та обґрунтував доведеність винуватості ОСОБА_6 показаннями представника потерпілого ОСОБА_8 , свідків                 ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та  доказами, перевіреними в судовому засіданні, які зазначив у вироку.

При цьому, ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечувала свою вину у розтраті коштів ПАТ "Державний ощадний банк України". Зазначала про те, що вона 27 липня 2017 року перебувала на своєму робочому місці. В цей день було велике навантаження платників комунальних послуг та відбувалася виплата заробітної плати. Від клієнта отримала та перевірила надану їй копію паспорта та ідентифікаційного коду, номер мобільного телефону, який рахувався за клієнтом банку ОСОБА_7 , 1932 року народження. Після надходження на нього смс повідомлення із кодом підтвердження для активації карточки, відкрила банківський картковий рахунок на ім`я ОСОБА_7 та видала йому банківську платіжну картку і пін-конверт.

Таким чином, обвинувачена послідовно заперечувала умисний характер своїх дій, а також жодним чином не вказувала на наявність у неї корисливого мотиву.

При цьому ОСОБА_6  визнано винуватою у вчинені злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, а саме у розтраті чужого майна, яке було їй ввірене. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

За змістом ч. 1 ст.191 КК Українивстановлена відповідальність тільки за умисне привласнення, розтрату чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні,  при наявності в діяннях особи тільки прямого умислу з обов`язковим встановленням корисливого мотиву.

Розтрата передбачає умисне незаконне і безоплатне витрачання (споживання, продаж, безоплатну передачу, обмін, передачу в рахунок погашення боргу тощо) винним чужого майна, яке йому ввірене чи перебувало в його віданні. В результаті розтрати винний умисно поліпшує майнове становище інших осіб шляхом безпосереднього споживання ними незаконно вилученого майна, позбавлення їх за рахунок витрачання такого майна певних матеріальних витрат, збільшення доходів інших осіб тощо.

Обов`язковою суб`єктивною ознакою розтрати майна є корисливий мотив – спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна, намір збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких зацікавлений винний.

Однак, як убачається з матеріалів справи, у змісті вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду не зазначено, з огляду на аналіз яких доказів суд прийшов до висновку про умисний характер дій ОСОБА_6 щодо розтрати коштів АТ "Державний ощадний банк України" в загальній сумі 158 214 грн, а також про наявність у неї при цьому певного корисливого мотиву, особливо з урахуванням того, що суд першої інстанції констатував відсутність попередньої змови в діях ОСОБА_6 та іншої невстановленої слідством особи, наслідком чого стала перекваліфікація її діяння з ч. 3 ст. 191 КК України на ч. 1                 ст. 191 КК України.

При цьому суд не врахував, що форма вини і мотив вчинення злочину є елементами складу злочину, які обов`язково підлягають доказуванню.

Наведене є істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

При перегляді справи в апеляційному порядку, апеляційний суд не звернув уваги на порушення вимог закону, допущені районним судом, хоча засуджена в апеляційній скарзі конкретно вказувала не відсутність в її діях прямого умислу і корисливого мотиву; в загальних фразах вказав, що погоджується з рішенням суду першої інстанції, а тому ухвала апеляційного суду не відповідає положенням ст. 419 КПК України й також підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, судові рішення підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, під час якого слід врахувати наведене, ретельно дослідити всі докази у провадженні та, в залежності від встановленого, постановити законне і обґрунтоване рішення з викладенням в ньому аналізу доказів і ґрунтовних мотивів його прийняття.

При цьому, за умови належного підтвердження такого ж обсягу висунутого обвинувачення та даних про особу винної, покарання необхідно призначити відповідно до положень розділу XI Загальної частини КК України, й за наявності відповідних підстав вирішити питання про можливість чи неможливість застосування положень розділу XII Загальної частини КК України.

Керуючись статтями  412, 419, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25 жовтня 2019 року та ухвалу  Львівського апеляційного суду від 27 квітня 2020 року щодо ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення,                                           є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                               ОСОБА_2                                        ОСОБА_3