Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

11 серпня 2020 р.

м. Київ

справа №127/11469/18

провадження № 51-104 км 20

Верховний Суд  колегією суддів другої судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                ОСОБА_1 ,

суддів:                            ОСОБА_2 ,   ОСОБА_3 ,

секретаря

судового засідання    ОСОБА_4 ,

за участю:

прокурора                    ОСОБА_5 ,

засудженої                  ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_7 та засудженої ОСОБА_6 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від          24 травня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018020010001126за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Комрад Республіки Молдова, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судиму,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 24 травня 2019 року        ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Вирішено питання зарахування строку попереднього ув`язнення в строк відбування покарання, цивільного позову та речових доказів у провадженні.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року вищезазначений вирок місцевого суду залишено без змін.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.

21 березня 2018 року, приблизно о 20 год ОСОБА_6 перебуваючи на кухні в квартирі АДРЕСА_2 , разом з ОСОБА_8 , під час вживання алкогольних напоїв з останнім, між ними виник конфлікт на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних стосунків. В ході якого ОСОБА_6 взяла металевий молоток із дерев`яною ручкою в праву руку та умисно ним завдала потерпілому ОСОБА_8 декілька ударів по голові, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент заподіяння, від яких останній упав на підлогу та знепритомнів.

Після чого, ОСОБА_6 викликала швидку медичну допомогу та ОСОБА_8 було госпіталізовано до МКЛ ШМД м. Вінниці, де він помер ІНФОРМАЦІЯ_2 від відкритої черепно-мозкової травми, що ускладнилась набряком та дислокацією головного мозку.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 стверджує про неправильність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 121 КК України і необхідності їх перекваліфікації на ст. 124 КК України, оскільки ОСОБА_6 при спричиненні потерпілому тяжких тілесних ушкоджень діяла у стані необхідної оборони, але перевищила її межі. Посилається на те, що засуджена ОСОБА_6 захищалася від дій потерпілого, який до неї чіплявся, а після схопив і не давав вирватися та покинути приміщення кухні Вказує на те, що у її підзахисної не було умислу на спричинення тяжких тілесних ушкоджень. А суди при розгляді кримінального провадження надали неправильну правову оцінку встановленим обставинам справи та застосували закон про кримінальну відповідальність, який не підлягав до застосуванню, не застосувавши закон, який дійсно підлягав до застосуванню. Просить судові рішення щодо ОСОБА_6 змінити, перекваліфікувавши дії з ч. 2 ст. 121 КК України на ст. 124 КК України.

У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_6 посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і просить судові рішення щодо неї змінити, її дії з ч. 2 ст. 121 КК України перекваліфікувати на відповідну правову кваліфікацію через ст. 36 КК України. Вказує на те, що рішення є незаконними та необґрунтованими і не відповідають ст. 370, 374 КПК України. Зазначає про те, що судами неправильно кваліфіковано її дії, оскільки не встановлено достатніх доказів для доведеності її вини у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, а саме не встановлено обєктивної та субєктивної сторони злочину. Вказує на те, що суди не врахували усіх обставин справи, не дали оцінки показам свідків та ряду доказів, які підтверджують її невинуватість у вчинені кримінального правопорушення за який її засуджено. Крім того, судами при призначені покарання не враховано обставини, що пом`якшують покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджена ОСОБА_9 наполягає на задоволенні касаційних скарг, стверджуючи про незаконність судових рішень щодо неї.

Прокурор ОСОБА_5 висловила доводи, заперечуючи проти задоволення касаційних скарг.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

При цьому ст. 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Одночасно ст. 419 КПК України містить вимоги до ухвали апеляційного суду, в якій має бути зазначено: імена учасників судового провадження, короткий зміст вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції, узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу і узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження, встановлені судом першої інстанції обставини, встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Цих вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, не погоджуючись із постановленим вироком прокурор, обвинувачена ОСОБА_6 і її захисник ОСОБА_7 подали апеляційні скарги.

Сторона обвинувачення стверджувала про невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам справи, про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок м`якості.

При цьому обвинувачена та сторона захисту, наводячи доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційних скаргах, стверджували про незаконність засудження          ОСОБА_6 та неправильну кваліфікацію її дій за ч.2 ст.121 КК України.

Так, в апеляційних скаргах обвинувачена та захисник звертали увагу суду, що у      ОСОБА_6 не було мотиву завдавати ОСОБА_8 тяжкі тілесні ушкодження внаслідок раптово виниклих особистих неприязних відносин, оскільки таких відносин ані тривалих, ані раптових між ними не було, а була необхідна оборона, оскільки вона захищалася від посягань останнього на її фізичне здоров`я та статеву недоторканість, але з перевищенням меж такого захисту. При цьому зазначали, що ОСОБА_8 перебуваючи на кухні квартири де мешкала ОСОБА_6 проявляв до неї неконтрольовану агресивність, хватав її та утримував. ОСОБА_6 не мала можливості вирватися та залишити приміщення кухні. Після потерпілий став зривати одяг з ОСОБА_6 завдаючи при цьому тілесні ушкодження. Вона кричала та звала на допомогу ОСОБА_10 .     Однак ОСОБА_8 , який є значно сильнішим не лише за ознакою статі, а ще й будучи кремезним чоловіком, в той час як ОСОБА_6 має тендітну та худорляву статуру міцно її утримував, не даючи змоги їй вирватися. Після чого ОСОБА_6 протягнувши руку назад, на скільки їй позволяла позиція тіла, яке утримував ОСОБА_8 , схопила перше, що попало під руку (це був молоток) та завдала ним декілька ударів у межах можливої траєкторії розмаху руки, при цьому не націлювала удари в область голови потерпілого.

Також сторона захисту звертала увагу суду про наявність у ОСОБА_6 легких тілесних ушкоджень, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 440 від 27 квітня       2018 року виникли від травматичної дії (тертя) тупого твердого предмета (предметів), з обмеженою контактуючою поверхнею, давністю утворення, можливо в термін, вказаний в ухвалі про призначення експертизи – 21.03.2018 року.

Посилаючись на відповідні докази, досліджені місцевим судом, які підтверджували ці обставини, обвинувачена та сторона захисту стверджувала, що ОСОБА_6 , перебуваючи на кухні, де вона проживала, захищалася від протиправних дій           ОСОБА_8 у зв`язку з чим в діях ОСОБА_6 немає складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Розглядаючи апеляційні скарги обвинуваченої та сторони захисту на вирок, ухвалений щодо ОСОБА_6 , і залишаючи їх без задоволення, суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статей 370, 419 КПК України, не зазначив мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали і положення закону, яким він керувався.

Суд апеляційної інстанції формально погодився з висновками місцевого суду про правильність кваліфікації дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 121 КК України.

Так, при вирішенні питання щодо обґрунтованості/ необґрунтованості доводів сторони захисту про те, що ОСОБА_6 завдала умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_8 захищаючись від дій останнього, та відповідно щодо правильності кваліфікації складу злочину, пов`язаного з умисним заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, апеляційний суд повинен був враховуючи конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Відповідно до положень ст. 124 КК України кримінальна відповідальність передбачена за умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.

При цьому згідно з нормами ч. 1 та ч. 3 ст.36 КК України необхідною обороною визначаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищення меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК України.

Апеляційний суд, не проаналізувавши докази, які підтверджують дані про вік, фізичні дані, життєвий досвід та стан здоров`я ОСОБА_6 і ОСОБА_8 дійшов передчасного висновку про те що ОСОБА_6 очевидно могла адекватно, без застосування молотка чинити ефективний супротив тим діям потерпілого.

При цьому суд апеляційної інстанції також повинен був врахувати вимоги ст. 36 КК України та належно перевірити доводи, викладені в апеляційних скаргах про наявність з боку ОСОБА_8 неконтрольованої агресивності і насильницького посягання на фізичне здоров`я ОСОБА_6 , що викликало невідкладну необхідність заподіяння йому шкоди.

Крім того, при перевірці обґрунтованості висновків суду першої інстанції про винуватість засудженої ОСОБА_6 у  вчиненні інкримінованого їй злочину, без уваги апеляційного суду залишились вимоги ст. 374 КПК України щодо обов`язкового зазначення в обвинувальному вироку формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням форми вини  і мотивів кримінального правопорушення. Формулювання обвинувачення повинно містити всі ознаки складу злочину, у вчиненні якого особу визнано винною, та за своїм змістом відповідати диспозиції норми закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до вимог п. 2 ч.1 ст. 91 КПК України, однією з обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, є форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Встановлення мотиву і мети при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження є обов`язковим, оскільки наявність певного мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд у формулюванні обвинувачення, визнаного доведеним, зазначив, що  у ОСОБА_6 в ході вживання алкогольних напоїв між нею та ОСОБА_8 виник конфлікт на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин. В ході даного конфлікту остання, взяла металевий молоток із дерев`яною ручкою у праву руку, після чого умисно завдала ним потерпілому декілька ударів по голові. Проте, суд мотивуючи висновок щодо кваліфікації дій ОСОБА_6 за   ч. 2 ст. 121 КК України, усупереч вимогам ч. 3 ст. 374 КПК України допустив суперечність, оскільки аналізуючи та оцінюючи обставини справи, характер нанесених обвинуваченою ударів, їх кількість, локалізацію, а саме направленість в область голови, зазначив, що дії ОСОБА_6 не були співмірнити з тією небезпекою, яка їй загрожувала, що свідчить про інший склад злочину.

Також, суд виклавши показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 і ОСОБА_12 про те, що ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, часто говорив, що хотів аби ОСОБА_6 була його дружиною, а  також те, що вони всі товаришували між собою. І дані покази свідків узгоджуються в цій частині з показами ОСОБА_6 . Проте не надав будь-якого аналізу даним показанням на спростування доводів сторони захисту щодо можливості раптово виниклих особистих неприязних відносин між  ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .

Зазначені обставини, які були вказані в апеляційних скаргах обвинуваченої та сторони захисту залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції, який за результатами апеляційного розгляду в установленому законом порядку їх не усунув, натомість також допустив ряд порушень та дійшов передчасного висновку про правильність застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність.

Враховуючи вищезазначене, рішення апеляційного суду через порушення вимог    ст. 419 КПК України не можна вважати законним та обґрунтованим, внаслідок чого воно відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підлягає скасуванню, а кримінальне провадження –  призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

При новому апеляційному розгляді суду належить перевірити доводи апеляційних скарг, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку, із урахуванням усіх обставин прийняти законне й обґрунтоване рішення, виклавши його у належно мотивованому процесуальному рішенні з дотриманням вимог ст.ст.370, 419 КПК України.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Касаційні скарги захисника ОСОБА_7 та засудженої ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 02 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Звільнити засуджену ОСОБА_6 з під варти негайно в залі суду.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                               ОСОБА_2                                    ОСОБА_3