Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

6 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 523/1610/18

провадження № 51-6230км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання                            ОСОБА_4 ,

прокурора                           ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017160200000363, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Новомосковськ Тульської області Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Южного міського суду Одеської області від 4 вересня 2017 року за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1місяць, звільненого 25 вересня 2017 року у зв`язку з відбуттям строку покарання,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 21 січня 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі статей 75, 76 КК звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього певні обов`язки.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 в період часу з 5 грудня 2017 року по 8 лютого 2018 року вчинив ряд крадіжок чужого майна за обставин, детально викладених у вироку.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, вирок суду в частині призначеного покарання скасував та ухвалив в цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі за ч. 2 ст. 185 КК – на строк 3 роки, за ч. 3 ст. 185 КК – на строк 4 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. В решті вирок суду залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду звільнивши ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі статей 75, 76 КК.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 434 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_7 та кваліфікація його дій у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень в касаційній скарзі захисника не оспорюються. При розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обстави, які ніким не оспорюються.

Доводи захисника щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та суворості покарання, призначеного ОСОБА_7 , колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до положень статей 370, 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався, про що свідчить нижченаведене.

Під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та приймаючи рішення про необхідність скасування вироку місцевого суду в частині призначеного покарання та призначення покарання, яке ОСОБА_7 має відбувати реально, правильно врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного, котрий раніше притягувався до кримінальної відповідальності, має незняту та непогашену в установленому законом порядку судимість, має місце проживання та реєстрації, за яким характеризується задовільно, непрацевлаштований, а також суд урахував стан здоров`я ОСОБА_7 , наявність обставин, що пом`якшують покарання та відсутність обставин, що його обтяжують.

Враховуючи наведене, доводи, викладені в касаційній скарзі захисника про неврахування апеляційним судом при скасуванні вироку місцевого суду в частині призначеного покарання обставин, які його пом`якшують і позитивно характеризують особу засудженого, обґрунтованими визнати не можна.

Як убачається з вироку, суд апеляційної інстанції при визначенні виду та розміру покарання врахував дані, які характеризують особу засудженого, тяжкість вчинених злочинів, один з яких є злочином середньої тяжкості, а інший тяжким, те, що ОСОБА_7 маючи незняту та непогашену в установленому законом порядку судимість на шлях виправлення не став та вчинив нові злочини через три місяці після відбування останнього покарання. При цьому засуджений раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення аналогічних умисних корисливих злочинів, зокрема крадіжок.

Суд зважив на наявність обставин, що пом`якшують покарання, – щире каяття та повне визнання вини, відсутність обставин, що його обтяжують, врахував те, що ОСОБА_7 неодружений, непрацевлаштований та постійного джерела доходів немає, а також, те, що відповідно до висновку досудової доповіді ймовірність ризику повторного вчинення засудженим нового злочину є дуже високою і обґрунтовано призначив покарання у виді позбавлення волі, яке слід відбувати реально.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Керуючись цією нормою закону про кримінальну відповідальність суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що наведені вище обставини не свідчать про можливість виправлення ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства.

Рішення апеляційного суду відповідає вимогам кримінального закону, підстави для застосування до засудженого положень ст. 75 КК відсутні.

Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, касаційну скаргу захисника має бути залишено без задоволення, а вирок апеляційного суду –

без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6  – без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                                  ОСОБА_3