Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

6 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 629/4914/19

провадження № 51-2053км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

захисника                                                   ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 1 листопада 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 23 січня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019220380001257, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лозової Харківської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , раніше судимого за вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 липня 2019 року за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 357 Кримінального кодексу України (далі – КК), до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 1 листопада 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 липня 2019 року та призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат  і речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він за обставин, установлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку, 9 серпня 2019 року у стані алкогольного сп`яніння на вул. Комарова у м. Лозовій Харківської області зустрів свого знайомого ОСОБА_8 , який у ході розмови запропонував йому поїхати до магазину і придбати алкогольні напої й цигарки, а також дав свій велосипед марки "Україна". Повертаючись із магазину, ОСОБА_9 повторно викрав належний ОСОБА_8 велосипед загальною вартістю 500 грн, чим завдав потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму.

Харківський апеляційний суд ухвалою від 23 січня 2020 року (з урахуванням змін, внесеною ухвалою цього ж суду від 20 березня 2020 року про виправлення описки у даті судового рішення) вирок місцевого суду залишив без змін, а апеляційну скаргу захисника – без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник указує на те, що  злочин, за який засуджено ОСОБА_7 оскаржуваним вироком, його підзахисний вчинив 9 серпня 2019 року, тобто до набрання законної сили вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області  від 17 липня 2019 року, а тому, на думку захисника, місцевий суд повинен був призначити ОСОБА_7 остаточне покарання не за сукупністю вироків (ст. 71 КК), а за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК. Крім того, зазначає, що неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також недодержання ст. 65 вказаного Кодексу потягло за собою невиправдану суворість призначеного ОСОБА_10 покарання. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції  не усунув допущених місцевим судом порушення вимог закону щодо правил призначення остаточного покарання та безпідставно залишив вирок місцевого суду без змін. За твердженням скаржника, судові рішення постановлені без додержання ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК).

Позиції учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_6 , яка взяла участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції, підтримала подану касаційну скаргу та просила її задовольнити на підставах, указаних у ній.

У судовому засіданні прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити оскаржувані судові рішення без зміни.

Від засудженого ОСОБА_7 до суду касаційної інстанції надійшла заява, в якій він просить задовольнити касаційну скаргу захисника, а також здійснити касаційний розгляд без його участі.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин. При цьому він переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину за обставин, установлених місцевим судом у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 185 КК у касаційній скарзі захисника не оспорюються. Тому згідно зі ст. 433 КПК Верховний Суд не перевіряє оскаржуваних рішень у цій частині на предмет їх законності та обґрунтованості.

За статтею 438 КПК підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412–414 цього Кодексу.

Твердження в касаційній скарзі захисника щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій закону України про кримінальну відповідальність у частині призначення ОСОБА_10 остаточного покарання на підставі ст. 71 КК (за сукупністю вироків), а не ст. 70 цього Кодексу (за сукупністю злочинів), є необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком (сукупність вироків).

Разом із тим відповідно до ч. 4 ст. 70 КК, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку, остаточне покарання призначається за правилами, визначеними частинами 1—3 цієї статті (сукупність злочинів).

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що за вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 липня 2019 року ОСОБА_7  засуджено за ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК із застосуванням положень ст. 70 КК до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк  2 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки. Вказаний вирок набрав законної сили 17 серпня 2019 року.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 185 КК, за який засуджено ОСОБА_11 у цьому кримінальному провадженні, останній вчинив 9 серпня 2019 року, тобто після постановлення у попередній справі вищевказаного вироку від 17 липня 2019 року, але до набрання цим вироком законної сили.

Відповідно до висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду, викладеного у постанові від 1 червня 2020 року у справі № 766/39/17 (провадження № 51-8867кмо18), при визначенні того, які з правил призначення остаточного покарання (за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків) підлягають застосуванню за наявності іншого обвинувального вироку (вироків) щодо цієї ж особи, слід керуватися саме часом постановлення попереднього вироку, а не часом набрання ним законної сили, зокрема якщо злочин (злочини), за який (які) засуджено особу в цьому кримінальному провадженні було вчинено після постановлення попереднього вироку, але до повного відбуття покарання, то остаточне покарання призначається за правилами, передбаченими ст. 71 КК (за сукупністю вироків).

З огляду на викладене місцевий суд правильно визначив ОСОБА_10 остаточне покарання на підставі  положень ст. 71 КК за сукупністю вироків. Тому всупереч посиланням у касаційній скарзі сторони захисту закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно.

Що стосується аргументів, викладених у касаційній скарзі захисника, про надмірну суворість призначеного ОСОБА_10 покарання, то вони є безпідставними.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують відповідно до положень статей 66, 67 КК.

Як вбачається зі змісту вироку, призначаючи ОСОБА_7 покарання, суд першої інстанції урахував характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який згідно зі ст. 12 КК належить до злочинів середньої тяжкості; дані про особу винного, котрий раніше судимий, вчинив цей злочин у  період іспитового строку, за місцем проживання характеризується задовільно, не працює, не одружений, не працює, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває; його щире каяття як обставину, що пом`якшує покарання, а  вчинення ним злочину у стані алкогольного сп`яніння як обставину, що обтяжує покарання;  досудову доповідь органу пробації,  відповідно до якої ризик вчинення ОСОБА_7 повторного кримінального кримінального правопорушення є високим, ризик небезпеки для суспільства – середнім.

Взявши до уваги всі обставини, які за законом мають правове значення, суд  першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у межах санкції ч. 2 ст. 185 КК, а при визначенні остаточного заходу примусу за сукупністю вироків застосував принцип часткового складання покарань шляхом приєднання невідбутої частини  покарання у виді 6 місяців позбавлення волі за вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області  від 17 липня 2019 року.

На переконання  Суду, призначене ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 185 КК, а також остаточне покарання за сукупністю вироків за правилами ст. 71 КК  ґрунтується на положеннях статей 50, 65 КК, відповідає принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

А тому підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість Суд не вбачає.

Щодо доводів сторони захисту про наявність у ОСОБА_7 тяжких захворювань та неможливість у зв`язку з цим відбування ним покарання, то відповідно до ст. 537 КПК питання про звільнення від покарання за хворобою належить до питань, які вирішуються судом під час виконання вироку, і розглядається воно місцевим судом у порядку, передбаченому  ст. 539 цього Кодексу.

Отже, ухвалений вирок є  належно умотивованим  та обґрунтованим і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Усупереч посиланням захисника ОСОБА_6 під час перегляду вироку за її апеляційною скаргою апеляційний суд ретельно перевірив викладені у ній доводи (які є аналогічними за змістом наведеним у її касаційній скарзі), в тому числі про  невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання через суворість та про неправильне застосування місцевим судом під час визначення засудженому остаточного  покарання на підставі ст. 71 КК (за сукупністю вироків), дав на них вичерпні відповіді і, належним чином умотивувавши своє рішення, залишив вирок без змін, а заявлені апеляційні вимоги без задоволення. Висновки апеляційного суду необхідним чином мотивовано, вважати їх необґрунтованими чи сумнівними підстав немає. Ухвала апеляційного суду відповідає статтям 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування оспорюваних рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, під час розгляду кримінального провадження  судом касаційної інстанції не встановлено.

Тому Суд вважає, що касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 1 листопада 2019 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 23 січня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню

не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                        ОСОБА_3