Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 500/7141/14-к

провадження № 51-143км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                           ОСОБА_1 ,

суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора                               ОСОБА_5 ,

засудженого                           ОСОБА_6 ,

в режимі відеоконференції

захисника                               ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12014160150002119, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ізмаїл Одеської області, раніше судимого, востаннє вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 листопада 2011 року за

ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186; ч. 2 ст. 307; 70; 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185; ч. 2

ст. 185 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05 грудня 2017 року ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 185 КК України на строк 4 роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, з покладенням обов`язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Вироком Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року, частково задоволено апеляційну скаргу прокурора, вирок місцевого суду скасовано в частині призначеного покарання та вирішення питання щодо процесуальних витрат, ухвалено новий вирок, яким призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 15,

ч. 2 ст. 185 КК України на строк 2 роки; за ч. 2 ст. 185 КК України на строк 3 роки

6 місяців.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_6 зараховано в строк відбуття покарання термін його попереднього ув`язнення з 02 вересня 2014 року по 29 січня 2015 року включно та з 13 серпня 2019 року по 09 жовтня 2019 року включно, із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Стягнено з ОСОБА_6 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз у розмірі 368 грн.

У решті вирок суду залишено без змін.

За обставин, встановлених судом та викладених у вироку, ОСОБА_6 визнаний винуватим в тому, що 02 вересня 2014 року, біля 14 год, повторно, умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном, проник до

автомобіля ВАЗ 2101, державний номер НОМЕР_1 , який знаходився напроти будинку № 78 по вул. Савицького в м. Ізмаїл Одеської області, звідки таємно викрав майно на загальну суму 735 гривень, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_8 матеріальну шкоду на вказану суму, після чого з місця злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд.

Крім того, 02 травня 2015 року, біля 12 год 30 хв., ОСОБА_6 , знаходячись напроти будинку № 81 по вул. Чкалова в м. Ізмаїл Одеської області, умисно, повторно, з корисливих мотивів, підійшов до автомобіля Volkswagen Passat, державний номер НОМЕР_2 , ножицями зламав замок водійських дверей та, відкривши їх, намагався викрасти з переднього пасажирського сидіння майно на загальну суму 6 300 гривень, яке належить ОСОБА_9 , однак не довів свій злочинний умисел до кінця з причин, що не залежали від його волі, так як не вчинив всіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, оскільки був затриманий на місці скоєння кримінального правопорушення.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 порушує питання про скасування вироку апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, оскільки вважає, що його виправлення можливе без ізоляції від суспільства. Зазначає, що апеляційним судом не враховано дані про його особу, стан здоров`я. Крім того, умислу на ухилення від явки до суду не мав, так як повідомлень про розгляд справи не отримував.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу, просили її задовольнити.

Прокурор, посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі доводів, вважав, що оскаржуване судове рішення слід залишити без зміни.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій за ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185; ч. 2 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не заперечуються.

Доводи касаційної скарги засудженого щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, як засудженими, так і іншими особами. Виходячи з положень ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як випливає зі змісту ст. 75 КК України, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, особи винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.

У цьому кримінальному провадженні, як убачається з його матеріалів, саме наведеними законодавчими приписами керувався апеляційний суд при виборі засудженому заходу примусу та порядку його відбування.

Як слідує з матеріалів провадження прокурор, не погодившись з вироком місцевого суду, оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій скарзі сторона обвинувачення, наводячи конкретні доводи, просила скасувати згадане судове рішення через м`якість призначеного покарання та безпідставність звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України і постановити новий вирок, яким обрати засудженому захід примусу, що належить відбувати реально.

Суд апеляційної інстанції, ретельно перевіривши доводи прокурора, дійшов умотивованого висновку про неможливість досягти мети покарання без ізоляції засудженого від суспільства. Тому вказаний суд визнав рішення місцевого суду про застосування ст. 75 КК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Скасовуючи вирок місцевого суду в частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України й ухвалюючи новий вирок, апеляційний суд разом зі ступенем тяжкості вчинених злочинів врахував, що під час судового розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_6 свою вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушеннях визнав частково, що на думку колегії суддів, обґрунтовано слугувало підставою для спростування передчасного висновку місцевого суду про визнання щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину обставинами, які пом`якшують покарання.

Крім того, при призначенні покарання апеляційним судом враховано неодноразове засудження ОСОБА_6 за вчинення злочинів, в тому числі і аналогічних, востаннє 14 листопада 2011 року вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186; ч. 2 ст. 307; ст. 70; ст. 71 КК України до покарання виді позбавлення волі на строк 5 років 3 місяці. Після звільнення з місць позбавлення волі 22 січня 2014 року, ОСОБА_6 02 вересня 2014 року та 02 травня 2015 року вчинено аналогічні корисливі злочини, направлені на заволодіння чужим майном.

Враховано апеляційним судом й те, що після ухвалення вироку, обвинуваченим не здійснено жодних спроб щодо відшкодування потерпілому ОСОБА_8 заподіяної шкоди.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалами Одеського апеляційного суду від 26 липня 2018 року та 21 лютого 2019 року застосовувався привід для забезпечення явки в судові засідання ОСОБА_6 ,а тому висновок суду щодо умисного ухилення від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності є обґрунтованим. Крім цього, у матеріалах справи наявні повідомлення апеляційного суду щодо місця, дати та часу судового розгляду, які ОСОБА_6 були отримані, а тому доводи касаційної скарги щодо його неналежного повідомлення, колегія суддів вважає безпідставними.

При цьому, з урахуванням наведеного, характеру суспільно небезпечних дій засудженого та досліджених матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, на думку колегії суддів, дійшов обґрунтованого висновку щодо призначення ОСОБА_6 покарання у межах санкцій ч. 3 ст. 15, ч. 2 ст. 185; ч. 2 ст. 185 КК України із застосуванням положень ст. 70 КК України, та що його виправлення і попередження нових злочинів є неможливим без ізоляції від суспільства.

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам ст. 420 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни вироку апеляційного суду, в тому числі і тих про які зазначив засуджений ОСОБА_6 в своїй касаційній скарзі, Верховним Судом не встановлено.

Документи, що підтверджують 3-ю групу інвалідності та тяжке захворювання ОСОБА_6 , які помилково не були передані канцелярією суду судді-доповідачу та долучені до матеріалів кримінального провадження під час апеляційного розгляду, не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції про призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі.

Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги та скасування вироку апеляційного суду.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а його касаційну скаргу – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                      ОСОБА_2                                ОСОБА_3