Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

06 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 639/476/18

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/818/1754/19

Провадження № 51 – 145 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого           ОСОБА_1 ,

суддів:                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,

прокурора                                                               ОСОБА_5 ,

розглянув у судовому засіданні об`єднане кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017220500002526 від 13 грудня 2017 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ганцевичі Брестської області республіки Білорусь, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Жовтневого районного суду м. Харкова від 07 червня 2013 року за

ст. 185 ч. 3, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки

1 місяць, звільненого 03 червня 2015 року по відбуттю строку покарання,

за ст. 185 ч. 3, ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 3 КК України,

за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_6 та його захисника – адвоката ОСОБА_7 на вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від

19 грудня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Жовтневого районного м. Харкова від 19 грудня 2018 року

ОСОБА_6 засуджено:

-          за ст. 185 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк              5 років;

-          за ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з 13 грудня

2017 року.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_6 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь держави 11 692 гривні 20 копійок процесуальних витрат за проведення судових експертиз.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень проти власності за наступних обставин.

Так, у ніч з 11 на 12 липня 2017 року ОСОБА_6 через незачинені ворота проник на територію домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , належного ОСОБА_8 , де шляхом зламу за допомогою металевої викрутки замку дверей проник до приміщення сараю, звідки повторно таємно викрав майно на загальну суму 1 926 гривень 50 копійок, чим заподіяв потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.

За аналогічних обставин у ніч з 17 на 18 липня 2017 року ОСОБА_6 з приміщення сараю на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 , належного ОСОБА_9 , повторно таємно викрав майно на загальну суму 4 182 гривні 05 копійок, чим заподіяв потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.

Крім того, 13 грудня 2017 року приблизно о 02 годині 40 хвилин ОСОБА_6 за попередньою змовою з невстановленою досудовим розслідуванням особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, шляхом підбору коду за замка вхідних металевих воріт проникли на територію домоволодіння за адресою:

АДРЕСА_4 , де з підсобного приміщення, належного ОСОБА_10 , повторно таємно викрали кутошліфувальну машину "Елпром" вартістю 418 гривень 50 копійок, яку винесли з території зазначеного домоволодіння, щоб у подальшому розпорядитися на власний розсуд, та залишили на землі біля хвіртки із зовнішнього боку, однак злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від їх волі, оскільки їх дії були помічені ОСОБА_11 , який затримав ОСОБА_6 на місці вчинення злочину.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_7 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_12 в частині призначення покарання змінено: постановлено вважати ОСОБА_6 засудженим за ст. 185 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 3 КК України із застосуванням положень ст. 68 ч. 3 КК України ОСОБА_6 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах та доповненнях до них засуджений ОСОБА_6 та в його інтересах захисник ОСОБА_7 посилаються на незаконність та необґрунтованість оскаржених судових рішень, просять змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду: пом`якшити покарання, призначене ОСОБА_6 за ст. 185 ч. 3 КК України; за ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 3 КК України ОСОБА_6 виправдати. Зазначають, що призначене ОСОБА_6 за ст. 185 ч. 3 КК України покарання не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, суд не прийняв до уваги обставини, які пом`якшують покарання, а саме повне визнання ОСОБА_6 вини за епізодами крадіжок майна ОСОБА_8 та ОСОБА_9 і його щире каяття, викрадене майно повернуто потерпілим, а також дані про особу ОСОБА_6 , який має на утримані неповнолітню доньку, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем роботи характеризується задовільно. Даючи свою оцінку доказам у кримінальному провадженні, посилаючись на неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження,  вважають, що не доведено вчинення ОСОБА_6 замаху на крадіжку майна ОСОБА_10 . Указують на те, що суд апеляційної інстанції у порушення вимог ст. 404 КПК України належним чином не розглянув апеляційну скаргу захисту та повторно не дослідив обставини, встановлені під час кримінального провадження.

Заперечень на касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вважала касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 необґрунтованими і просила залишити їх без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_6 – без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційних скаргах, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у таємному викраденні чужого майна, поєднаному з проникненням в інше приміщення, вчиненому повторно, та кваліфікація вчиненого за ст. 185 ч. 3 КК України (крадіжки мана ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ) у касаційних скаргах не оспорюються.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у закінченому замаху на таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у сховище, вчинене повторно за попередньою змовою групою осіб, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими доказами.

Суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_6 та на підтвердження його винуватості послався, у тому числі: на показання самого ОСОБА_6 , який не заперечував факт перебування вночі 13 грудня 2017 року на території домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 , де був виявлений сусідами; на показання потерпілого ОСОБА_10 про те, що вночі він почув галас на подвір`ї, вийшовши побачив, що його сусід ОСОБА_11 затримав ОСОБА_6 , оскільки він з іншим чоловіком проникли на територію двору та що з його гаражу зникла  кутошліфувальна машина "Елпром", яку потім виявили поруч із сумками поблизу паркану; на показання свідка ОСОБА_11 про те, що пізно вночі він з дружиною ОСОБА_13 почули шум та побачили двох чоловіків, які ходили на подвір`ї з ліхтариками, вийшовши, він побачив, як один з чоловіків ходить з ліхтарем по гаражу, належному ОСОБА_10 , він наказав дружині викликати працівників поліції, а сам затримав ОСОБА_6 , інший співучасник втік; на аналогічні показання свідка ОСОБА_13 ; на дані, які містяться в протоколах огляду місця події від 13 грудня 2017 року, в ході яких було виявлено та вилучено речі, у тому числі кутошліфувальну машину "Елпром"; на дані протоколу пред`явлення особи для впізнання від 13 грудня 2017 року, в ході якого ОСОБА_13 впізнала ОСОБА_6 як особу, яка проникла на територію домоволодіння за адресою: АДРЕСА_4 ; на висновок судово-товарознавчої експертизи від

12 січня 2018 року № 412 про вартість кутошліфувальної машини "Елпром".

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 3 КК України. При цьому всім наявним доказам суд відповідно до вимог КПК України дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вирок суду за змістом відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Доводи касаційних скарг про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

При призначені покарання ОСОБА_6 за ст. 185 ч. 3 КК України суд першої інстанції з дотриманням наведених вимог закону врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу винного, у тому числі й ті, на які посилаються засуджений та захисник у касаційних скаргах, обставини, що пом`якшують і обтяжують його покарання.

Як убачається зі змісту вироку, при призначені покарання ОСОБА_6 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 3 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_6 , який раніше неодноразово судимий за корисливі злочини проти власності, не працює, має на утриманні неповнолітню доньку, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Обставиною, яка пом`якшує покарання, суд визнав часткове визнання вини, а обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_6 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією ст. 185 ч. 3 КК України, мотивувавши таке рішення.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_7 та прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив всі викладені у них доводи, у тому числі, доводи захисту  про недоведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 3 КК України, та суворість призначеного покарання за ст. 185 ч. 3 КК України, і визнав їх безпідставними, належним чином мотивувавши своє рішення.

Крім того, суд апеляційної інстанції з дотримання вимог статей 50, 65, ст. 68 ч. 3 КК України, призначив ОСОБА_6 за ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 3 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та остаточне покарання на підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів.

Що стосується доводів касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог кримінального процесуального закону повторно не дослідив обставини, встановлені під час кримінального провадження, то вони є безпідставними. Так, із матеріалів кримінального провадження та аудіозапису судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, вбачається, що клопотань у порядку

ст. 404 ч. 3 КПК України сторона захисту ні в апеляційній скарзі, ні під час апеляційного розгляду не заявляла. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам

ст. 419 КПК України.

Підстав, передбачених ст. 284 КПК України, для закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 в частині його обвинувачення за ст. 15 ч. 2, ст. 185 ч. 3 КК України не встановлено.

Покарання, призначене ОСОБА_6 за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 і зміни судових рішень щодо ОСОБА_6 не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Жовтневого районного суду м. Харкова від 19 грудня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника – адвоката ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                             ОСОБА_2                                         ОСОБА_3