Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

06 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 216/945/18

Провадження № 51 – 6491 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого           ОСОБА_1 ,

суддів                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

засудженого                                               ОСОБА_6

розглянув в судовому засіданні кримінальні провадження, внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12017040230002160 від 01 грудня 2017 року,                            № 12018040230001407 від 02 серпня 2018 року щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останній раз за вироком Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 грудня 2012 року за ст. 155 ч. 1, ст. 156 ч. 2, ст. 70 ч. 1, ст. 71 КК України до покарання у виді 5 років 1 місяць позбавлення волі, звільненого 20 січня 2017 року після відбуття покарання,

за ст. 185 ч. 2, ст. 185 ч. 3 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_7 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2019 року ОСОБА_6 засуджено:

-         за ст. 185 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

-         за ст. 185 ч. 3 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 70 ч. 1 КК України шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_6 призначено остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки і на нього покладено відповідні обов`язки.

Стягнуто із ОСОБА_6 у дохід Державного бюджету України процесуальні витрати на залучення експерта в сумі 1 539,48 грн. 48 коп.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

За обставин детально наведених у вироку суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення ним умисно, повторно та з корисливих мотивів наступних кримінальних правопорушень.

Так, ОСОБА_6 10 листопада 2017 року переліз через паркан та потрапив на територію домоволодіння АДРЕСА_3 , звідки викрав майно потерпілого ОСОБА_8 загальною вартістю 235 грн., чим завдав останньому матеріальну шкоду на вказану суму.

Крім того, ОСОБА_6 в ніч з 26 на 27 листопада 2017 року переліз через паркан та потрапив на територію домоволодіння АДРЕСА_3 , звідки викрав майно потерпілого ОСОБА_9 загальною вартістю 671,65 грн., чим завдав останньому матеріальну шкоду на вказану суму.

Також, ОСОБА_6 22 листопада 2017 року приблизно о 02-00 год. переліз через паркан та потрапив на територію домоволодіння АДРЕСА_4 , звідки викрав майно потерпілої ОСОБА_10 загальною вартістю 1238,30 грн. чим завдав останній матеріальну шкоду на вказану суму.

Крім того, ОСОБА_6 23 листопада 2017 року через незачинену хвіртку потрапив на територію домоволодіння АДРЕСА_3 , дез приміщення літньої кухні, двері якої були незачинені, викрав майно потерпілого ОСОБА_11 загальною вартістю 1281 грн., чим завдав останньому матеріальну шкоду на вказану суму.

Також, ОСОБА_6 в ніч на 23 листопада 2017 року переліз через паркан та потрапив на територію домоволодіння АДРЕСА_3 , звідки викрав майно потерпілої ОСОБА_12 загальною вартістю 234,64 грн., чим завдав останній матеріальну шкоду на вказану суму.

Крім того, ОСОБА_6 наприкінці листопада 2017 року переліз через паркан та потрапив на територію дачної ділянки АДРЕСА_4 , звідки викрав майно потерпілого ОСОБА_13 загальною вартістю 274,50  грн., чим завдав останньому матеріальну шкоду на вказану суму.

Окрім того, ОСОБА_6 наприкінці листопада 2017 року переліз через паркан та потрапив на територію дачної ділянки АДРЕСА_4 , звідки викрав майно потерпілого ОСОБА_14 загальною вартістю 427 грн., чим завдав останньому матеріальну шкоду на вказану суму.

Також ОСОБА_6 в ніч на 29 листопада 2017 року, знаходячись біля домоволодіння          АДРЕСА_3 , таємно, шляхом вільного доступу викрав майно потерпілого ОСОБА_15 загальною вартістю 427 грн.,чим завдав останньому матеріальну шкоду на вказану суму.

Також ОСОБА_6 наприкінці листопада 2017 року, знаходячись біля домоволодіння       АДРЕСА_5 , шляхом вільного доступу викрав майно потерпілого ОСОБА_16 загальною вартістю 195,20 грн., чим завдав останньому матеріальну шкоду на вказану суму.

Крім того, ОСОБА_6 наприкінці 2017 року, перебуваючи біля домоволодіння АДРЕСА_6 , шляхом вільного доступу викрав майно потерпілої ОСОБА_17 загальною вартістю 412,72  грн., чим завдав останній матеріальну шкоду на вказану суму.

Також, ОСОБА_6 у січні 2018 року умисно, повторно, з корисливих мотивів, перебуваючи біля домоволодіння АДРЕСА_4 , шляхом вільного доступу викрав майно потерпілої ОСОБА_18 загальною вартістю 400,68  грн., чим завдав останній матеріальну шкоду на вказану суму.

Вироком Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області ОСОБА_19 задоволено, скасовано вирок Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 лютого 2019 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання та ухвалено в цій частині новий вирок, яким призначено ОСОБА_6 покарання за ст. 185 ч. 2 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки, за ст. 185 ч. 3 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі                       ст. 70 ч. 1 КК України шляхом часткового складання призначених покарань ОСОБА_6 призначено остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Строк відбування покарання вказано рахувати з моменту фактичного затримання ОСОБА_6 в порядку виконання вироку. В решті вирок суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.  Вважає вирок апеляційного суду необґрунтовано суворим, а висновок про те, що виправлення та перевиховання ОСОБА_6 можливе лише в умовах його ізоляції від суспільства - помилковим. В обґрунтування своєї вимоги захисник вказує на те, що ОСОБА_6 як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду щиро каявся у скоєному та повністю визнавав вину, потерпілим було повернуто викрадене майно, цивільні позови ними не подавались і ними були подані заяви про розгляд кримінального провадження за їх відсутності, а щодо покарання вони покладались на розсуд суду.

Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений в судовому засіданні підтримав касаційну скаргу захисника та просив її задовольнити.

В судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій за               ст. 185 ч. 2, ст. 185 ч. 3 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її  виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції;  принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Доводи касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого ОСОБА_6 внаслідок суворості не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки апеляційного суду щодо призначеного йому покарання.

При призначенні засудженому покарання апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до ст. 12 КК України є злочинами середньої тяжкості та тяжким злочином, дані про особу засудженого ОСОБА_6 , який раніше вчинив ряд умисних злочинів, в тому числі і проти власності, за які був засуджений 4 рази до реальної міри покарання, проте звільнившись із місць позбавлення волі 20 січня 2017 року після відбуття покарання, маючи непогашену судимість за вчинення цих умисних злочинів з 10 листопада 2017 року до січня 2018 року знову вчинив 11 епізодів крадіжок, 7 з них — з проникненням, що на думку апеляційного суду свідчить про те, що виправлення останнього неможливе без ізоляції від суспільства та реального покарання у виді позбавлення волі.

Врахувавши вказані обставини, не встановивши обставин, що пом`якшують покарання, та встановивши обставину, що обтяжує покарання засудженого ОСОБА_6   - рецидив злочинів, суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновку суду першої інстанції щодо можливості виправлення засудженого ОСОБА_6 без його ізоляції від суспільства, визнавши неправильним застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України, скасувавши вирок в цій частині та постановивши новий вирок. Новим вироком апеляційний суд визначив, що покарання у межах, встановлених санкціями ст. 185 ч. 2, ст. 185 ч. 3 КК України та з призначенням остаточного покарання на підставі ст. 70 ч. 1 КК України шляхом часткового складання призначених покараньу виді позбавлення волі з реальним його відбуванням, буде справедливим за своїм видом, достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів.

Мотивував своє рішення апеляційний суд і щодо відсутності щирого каяття в діях ОСОБА_6 , зазначивши у вироку відповідні мотиви такого висновку.

Призначене ОСОБА_6 апеляційним судом покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Обставини, на які є посилання в касаційній скарзі захисника, що, на його думку, дають підстави для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України, належним чином були враховані апеляційним судом і їм була дана відповідна належна оцінка.

Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 420 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги, скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 23 вересня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника – адвоката ОСОБА_7  - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 |ОСОБА_2 |ОСОБА_3 |

| | |

||||