Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

09 липня 2020 року

м. Київ

справа № 640/15135/15-к

провадження № 51-461 км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                          ОСОБА_1 ,

суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,

прокурора                                                               ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора           ОСОБА_6 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року та касаційну скаргу ОСОБА_7 на вирок Київського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015220490003202, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Київського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2018 року перекваліфіковано дії ОСОБА_7 з ч. 4 ст. 296 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України та засуджено його до покарання у виді штрафу в розмірі 1 700 грн.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 03 липня            2015 року близько 15:00, перебуваючи на проїжджій частині поблизу будинку № 15, що у пров. Воробйова в м. Харкові, після сварки з потерпілим ОСОБА_8 , переслідуючи мотив помсти за образу, яка виникла на ґрунті раптових неприязних стосунків, маючи умисел, спрямований на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень, здійснив постріл з травматичного спецзасобу ПСМ-Р (пістолет для відстрілу гумовими кулями) у живіт потерпілого ОСОБА_8 , чим завдав останньому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року апеляційні скарги прокурора ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_7 залишено без задоволення, вирок Київського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2018 року скасовано, а кримінальне провадження закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв`язку із закінченням строків давності, встановлених п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6 ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на те, що місцевий суд залишив поза увагою той факт, що наявність у ОСОБА_7 умислу на заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень не виключає одночасно наявності у нього умислу і на грубе порушення громадського порядку, та безпідставно перекваліфікував дії ОСОБА_7 з ч. 4 ст. 296 КК України на ч. 2       ст. 125 КК України. Вказує, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора, не дав на них аргументованої відповіді, обмежився посиланням на обґрунтованість доводів суду першої інстанції, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати вирок місцевого суду й ухвалу апеляційного суду та, керуючись ст. 440 КПК України закрити кримінальне провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що відмова потерпілого або його представника від підтримання обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення. Наголошує, що ні під час досудового розслідування, ні під час судового розгляду потерпілий не подавав заяви про притягнення його до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК України, тоді як кримінальне провадження за вказаною статтею здійснюється виключно у формі приватного обвинувачення на підставі заяви потерпілого. Крім того, зазначає, що, перекваліфіковуючи його дії з ч. 4 ст. 296 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України, місцевий суд вийшов за межі судового розгляду, оскільки обвинувачення за такою статтею йому не пред`являлося.

Позиції інших учасників судового провадження

У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6           ОСОБА_7 вказує про необґрунтованість такої скарги, просить відмовити в її задоволенні.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , вказуючи про необґрунтованість касаційних скарг ОСОБА_7 та прокурора ОСОБА_6 , заперечував щодо їх задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У касаційній скарзі прокурор зазначає про незаконність ухвали апеляційного суду і вважає, що таке рішення постановлено з порушенням вимог матеріального та процесуального законодавства. Зокрема, прокурор вказує про наявність у діях ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України.

З такими доводами колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

За ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, за викладених у судових рішеннях обставин ґрунтуються на доказах, досліджених та належно оцінених у судовому засіданні.

Такі висновки суд зробив на підставі показань потерпілого ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_10 та пояснень самого ОСОБА_7 , який не заперечував факту пострілу в потерпілого.

Зокрема, у судовому засіданні місцевого суду ОСОБА_7 зазначив, що здійснив постріл у потерпілого ОСОБА_8 після сварки, виключно обороняючи себе від агресивних дій останнього, який значно переважав його у фізичній силі. При цьому факт сварки підтвердили в судовому засіданні сам потерпілий ОСОБА_8 та свідок ОСОБА_10 .

Разом з тим, судом першої інстанції співставлено, проаналізовано і покладено в основу обвинувального вироку як докази дані, що містяться у: заяві ОСОБА_8 від 03 липня 2015 року про постріл у нього невідомим чоловіком; заяві ОСОБА_7 від 03 липня 2015 року про застосування до нього невідомим чоловіком фізичної сили; заяві ОСОБА_7 про добровільну видачу пістолета та дозволу на нього; протоколах огляду місця події від 03 липня 2015 року; довідці про надходження ОСОБА_8 до підстанції ШМД №1 Дзержинського району 03 липня 2015 року з вогнепальним пораненням у живіт; висновку судово-медичної експертизи № 3204-Ая/15 від 30 липня 2015 року; висновку судово-балістичної експертизи № 290 від          27 липня 2015 року.

Оцінюючи всі вказані докази у їх сукупності, місцевий суд дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_7 умисного грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, та обґрунтовано перекваліфікував його дії з          ч. 4 ст. 296 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України.

При цьому в мотивувальній частині вироку суд виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив і зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

У ході дослідження матеріалів кримінального провадження колегією суддів не встановлено порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів.

Таким чином, у вироку суду в повній відповідності з вимогами ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 , які суд дослідив й оцінив з дотриманням положень статей 85, 86, 88, 94 КПК України. В основу обвинувального вироку покладено виключно ті докази, що не викликають сумнівів у їхній достовірності.

На переконання колегії суддів, дії ОСОБА_7 суд правильно кваліфікував за         ч. 2 ст. 125 КК України, а саме як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, а тому доводи касаційної скарги прокурора про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 є необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються сукупністю здобутих судом доказів.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи кримінальне провадження в порядку апеляційної процедури, дотримуючись вимог кримінального процесуального закону, ретельно перевірив зазначені в апеляційній скарзі прокурора доводи, проаналізував та надав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, на яких визнав такі доводи необґрунтованими.

Закриваючи кримінальне провадження за клопотанням ОСОБА_7 на підставі     п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв`язку із закінченням строків давності, встановлених п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України для злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, апеляційний суд дотримався вимог матеріального і процесуального законодавства. Ухвала суду апеляційної інстанції є обґрунтованою та вмотивованою, відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

З огляду на викладене, та з урахуванням того, що за клопотанням ОСОБА_7 ухвалою апеляційного суду вирок місцевого суду скасовано, останнього звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито, доводи касаційної скарги прокурора про м`якість призначеного покарання у даному випадку колегія суддів вважає неспроможними.

Що стосується доводів касаційної скарги ОСОБА_7 про те, що кримінальне провадження щодо нього підлягає закриттю з підстав відсутності заяви потерпілого про вчинення кримінального правопорушення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 26 КПК України кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у своїй заяві від 03 липня 2015 року потерпілий ОСОБА_8 просив правоохоронні органи вжити заходів щодо невідомого чоловіка, який здійснив постріл йому в живіт.

За вказаною заявою внесено відповідні відомості до ЄРДР, розпочато досудове розслідування, за результатами проведення якого ОСОБА_7 пред`явлено обвинувачення за ч. 4 ст. 296 КК України, та в подальшому обвинувальний акт направлено для розгляду до суду.

У судовому засіданні потерпілий ОСОБА_8 підтримав обвинувачення та наголосив, що ОСОБА_7 необхідно притягнути до кримінальної відповідальності за скоєний ним злочин.

При цьому в ході дослідження та аналізу здобутих доказів й обставин кримінального провадження суд дійшов переконання про відсутність у діях ОСОБА_7 хуліганського мотиву, у зв`язку з чим перекваліфікував дії останнього на ч. 2 ст. 125 КК України та постановив вирок.

За таких обставин, на думку колегії суддів, як у місцевого суду, так і в апеляційного суду були відсутні підстави для закриття кримінального провадження на підставі       п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України, про що наголошує ОСОБА_7 у своїй касаційній скарзі.

Така позиція Суду узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 03 липня 2019 року у справі № 288/1158/16-к (провадження № 13-28 кс 19), відповідно до якої звернення потерпілого до правоохоронних органів із заявою про вчинення щодо нього злочину без визначення кримінально-правової кваліфікації або з неправильною кваліфікацією є проявом волі на притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності, що надає суду право за результатами судового розгляду кримінального провадження, розпочатого за процедурою публічного обвинувачення, ухвалити відповідно до встановлених         ч. 3 ст. 337 КПК України меж судового розгляду обвинувальний вирок з перекваліфікацією діяння на злочин приватного обвинувачення незалежно від позиції потерпілого щодо зміни його правової оцінки.

Під час касаційного розгляду колегією суддів не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального законодавства, у тому числі й положень           ч. 4 ст. 26 КПК України, а тому доводи касаційної скарги ОСОБА_7 про відсутність заяви потерпілого у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, що є підставою для скасування судових рішень, є необґрунтованими.

Крім того, відповідно до вимог ч. 3 ст. 337 КПК України з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Тобто, якщо суд дійде висновку, що органом досудового розслідування дії обвинуваченого кваліфіковано неправильно, а прокурор наполягає на попередній кваліфікації, то суд, лише якщо цим не погіршується становище обвинуваченого, при постановленні вироку зобов`язаний самостійно змінити правову кваліфікацію дій останнього.

Таким чином, доводи касаційної скарги ОСОБА_7 про те, що місцевий суд вийшов за межі судового розгляду, оскільки обвинувачення за ч. 2 ст. 125 КК України йому не пред`являлося, є безпідставними.

Враховуючи викладене, оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування судових рішень, під час касаційного розгляду не встановлено, а тому касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 та касаційну скаргу ОСОБА_7 необхідно залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду – без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 та касаційну скаргу ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Вирок Київського районного суду м. Харкова від 19 квітня 2018 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 19 листопада 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                            ОСОБА_2                      ОСОБА_3