Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

02 липня 2020 року

м. Київ

справа № 381/313/18

провадження № 51-330 км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                          ОСОБА_1 ,

суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                           ОСОБА_4 ,

прокурора                                                               ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Київського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року та касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_6 на вирок Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у кримінальному провадженні № 12017110310001201 від 05 листопада 2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця с. Неветленфолу Виноградівського району Закарпатської області, мешканця АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2019 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 засуджено кожного за ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Згідно з вироком ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано винуватими у тому, що вони 05 листопада 2017 року приблизно о 02:00 прибули до домоволодіння АДРЕСА_2 , де, керуючись корисливим мотивом, за попередньою змовою групою осіб, з метою відкритого викрадення чужого майна проникли до будинку потерпілого ОСОБА_9 та застосували до нього фізичне насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого.

Так, ОСОБА_6 , обхвативши руками потерпілого, повалив його на підлогу, після чого засуджені завдали кулаками по декілька ударів кожний по тулубу, голові та кінцівках потерпілого, чим заподіяли йому легкі тілесні ушкодження. Під час нанесення ОСОБА_9 ударів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вимагали вказати місце зберігання грошових коштів, цінностей та револьвера. ОСОБА_9 , опір якого був подоланий застосуванням до нього фізичної сили, назвав їм місце зберігання грошових коштів у розмірі 10 000 грн та револьвера системи "Флобер". Крім того, з метою подальшої реалізації свого спільного умислу на відкрите викрадення майна ОСОБА_9 засуджені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 розділили між собою ролі для досягнення спільної мети: ОСОБА_6 продовжував утримувати потерпілого на підлозі, а ОСОБА_7 почав перевіряти вказані останнім місця в кімнаті та знайшов грошові кошти в сумі 10 000 грн, револьвер системи "Флобер" вартістю 1000 грн, паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_9 та ощадну книжку ПАТ "Ощадбанк" на ім`я ОСОБА_9 , про що повідомив ОСОБА_6 . Після цього, заволодівши вказаним майном та документами, нападники з місця вчинення злочину зникли, заподіявши потерпілому майнової шкоди на загальну суму 11 000 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та захисника останнього – адвоката ОСОБА_10 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду – без зміни.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду змінити та зменшити призначене покарання з 8 років позбавлення волі на менший строк позбавлення волі. При цьому зазначає, що засуджений свою вину визнав та щиро розкаявся, а тому, на переконання захисника, немає підстав для призначення ОСОБА_6 максимального покарання, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 186 КК України.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить змінити постановлені щодо нього судові рішення та зменшити призначене покарання з 8 років позбавлення волі на менший строк.

У своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить постановлені щодо нього судові рішення в частині призначеного покарання змінити та призначити йому більш м`яке покарання. При цьому вказує, що судами обох інстанцій не повною мірою було враховано його особу, стан здоров`я, а також зазначає, що інкримінований йому злочин він не вчиняв, участі у відкритому викраденні чужого майна не брав, вважає, що в матеріалах кримінального провадження відсутні докази його вини.

Також засуджений ОСОБА_7 просить зарахувати у строк відбуття покарання строк його попереднього ув`язнення із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі згідно з ч. 5 ст. 72 КК України.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги засуджених та захисника не надходило.

Прокурор заперечувала щодо задоволення касаційних скарг засуджених та захисника, просила їх залишити без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 судові рішення – без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 вказує на незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зіст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу досліджених в судовому засіданні доказів, а саме: показань потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ; фактичних даних, що містяться у протоколах огляду місця події від 05 листопада 2017 року та 06 листопада 2017 року, протоколі пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 07 листопада 2017 року, протоколі проведення слідчого експерименту від 07 листопада 2017 року за участю засудженого ОСОБА_6 , протоколі обшуку від 10 листопада 2017 року, протоколі проведення слідчого експерименту від 24 січня 2018 року за участю засудженого ОСОБА_7 , протоколі проведення слідчого експерименту від 30 січня 2018 року за участю потерпілого ОСОБА_9 , а також висновку судово-медичної експертизи від 26 січня 2018 року № 75/д та інших доказів, що повністю були досліджені судом та покладені в основу вироку.

Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК України, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

На переконання колегії суддів, дії засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 186 КК України кваліфіковано правильно, а посилання засудженого ОСОБА_7 про відсутність у його діях складу інкримінованого злочину є необґрунтованими та такими, що повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_7 про необхідність зарахування у строк відбуття покарання строку його попереднього ув`язнення із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, на переконання колегії суддів, є безпідставними з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 4 КК України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Правила зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання встановлено в ч. 5 ст.72 КК України.

Відповідно до правового висновку про застосування норми права, який міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі №663/537/17, положення ч. 5 ст. 72 КК України щодо правил зарахування попереднього ув`язнення у строк позбавлення волі чи інших видів покарань, передбачених у ч. 1 ст. 72 КК України, визначають "інші кримінально-правові наслідки діяння" в розумінні ч. 2 ст. 4 КК України.

У разі вчинення злочину особою до 20 червня 2017 року (включно) під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII, а саме зарахуванняу строк відбуття покарання строку попереднього ув`язнення із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Якщо особа вчинила злочин починаючи з 21 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 2046-VIII, а саме попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими в ч. 1 ст. 72 КК України.

Вирішуючи питання про те, якою редакцією ч. 5 ст. 72 КК України належить керуватися у конкретному випадку, варто враховувати час вчинення особою злочину, як це зазначено в частинах 2, 3 ст. 4 КК України.

При цьому, як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вчинили злочин 05 листопада 2017 року, тобто після 20 червня 2017 року, тому під час зарахування засудженим попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає саме ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 2046-VIII.

Таким чином, застосування до засудженого ОСОБА_7 положень ч. 5 ст. 72 КК України у редакції Закону № 838-VIII, а саме зарахування у строк покарання строку попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, є недопустимим.

Що стосується доводів касаційних скарг засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_8 , а також касаційної скарги засудженого ОСОБА_7 в частині невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених через суворість, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду та розміру покарання ОСОБА_6 , виходив з того, що засуджений раніше судимий, вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває. Судом було також враховано конкретні обставини вчинення злочину, розмір матеріальної шкоди, позицію потерпілого, відношення ОСОБА_6 до вчиненого та часткове визнання вини.

Крім того, місцевий суд, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання ОСОБА_7 , врахував, що засуджений, будучи раніше неодноразово судимим, вчинив новий умисний злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, що свідчить про те, що засуджений на шлях виправлення не став, та, як наслідок, представляє собою загрозу для суспільства. Судом також було взято до уваги думку потерпілого з приводу призначення покарання та те, що засуджений за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває.

Обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання засудженим, у ході судового розгляду судом не встановлено.

Апеляційний суд, залишаючи апеляційні скарги ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_10 без задоволення, а вирок місцевого суду без зміни, урахувавши характер і ступінь тяжкості кримінального правопорушення, сукупність усіх обставин його вчинення, дані про осіб засуджених та відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, погодився з висновком місцевого суду про наявність усіх підстав для призначення ОСОБА_6 та ОСОБА_7 максимального покарання, передбаченого санкцією ч. 3 ст. 186 КК України.

Призначене засудженим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засуджених і попередження нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України.

На переконання колегії суддів, визначене судом остаточне покарання засудженим ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, підстав вважати призначене засудженим покарання явно несправедливим через його суворість, про що засуджені та захисник вказують у своїх касаційних скаргах, не вбачається.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд відповідно до вимог статей 370, 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах засуджених та захисника доводам та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особам засуджених, то касаційні скарги засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , а також касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_6 слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції– без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засуджених ОСОБА_7 і ОСОБА_6 та касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Фастівського міськрайонного суду Київської області від 27 серпня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року – без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                    ОСОБА_2                                 ОСОБА_3