Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня2020 року

м. Київ

справа № 205/440/15-к

провадження № 51-847км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

захисників                                                  ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),

Засуджених                                                 ОСОБА_9 ,

ОСОБА_10 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_9 на вирок Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 10 квітня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2020 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених п. 7 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 162; ч. 1 ст. 263; ч.2 ст. 296; ч.2 ст. 342; ч. 1 ст. 345 Кримінального кодексу України (далі – КК);

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2019 року ОСОБА_9 визнано винуватим і засуджено до покарання у виді довічного позбавлення воліза п. 7 ч. 2 ст. 115 КК; до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки за ч. 2 ст. 162 КК; до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років за ч. 1 ст. 263 КК; до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки за ч. 2 ст. 296 КК; до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки за ч. 2 ст. 342 КК; до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки за ч. 1 ст. 345 КК. На підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_9 остаточно визначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Стягнуто із ОСОБА_9 : на користь ОСОБА_11 18 461 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 1 500 000 грн – моральної шкоди; на користь ОСОБА_12 — 1 000 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; на користь            ОСОБА_13 – 9718 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 5000 грн – моральної шкоди; на користь ОСОБА_14 – 2791,39 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 10000 грн – моральної шкоди.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

У справі також засуджено ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_10 ,              ОСОБА_17 , рішення щодо яких не оскаржуються.

Фактичні обставини справи, встановлені за вироком суду:

26 липня 2014 року раніше знайомі між собою ОСОБА_9 та міліціонери батальйону особливого призначення "Дніпро-1" ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_16 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 та ОСОБА_17 вступили між собою за ініціативою ОСОБА_9 у злочинну змову, спрямовану на вчинення злочину, пов`язаного із незаконним проникненням до житла, що належить ОСОБА_14 та ОСОБА_13 , а саме до кімнат у квартирі АДРЕСА_1 .

Необхідність проникнення до вказаного помешкання ОСОБА_9 мотивував тим, що йому на праві власності належить одна з кімнат у зазначеній квартирі та йому необхідно переконати осіб, які там проживають, не заважати її продажу.

Співучасники дійшли згоди, що ОСОБА_16 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 та ОСОБА_17 використають під час скоєння злочину головні убори, що приховують обличчя, з метою уникнення подальшого викриття злочину та ухилення від покарання.

Реалізовуючи спільний злочинний умисел, ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_10 , ОСОБА_15 та ОСОБА_17 26 липня 2014 близько 22:45 прибувши до будинку АДРЕСА_2 , дістали з багажника автомобіля, на якому приїхали, лом і кувалду, зайшли в другий під`їзд зазначеного будинку та піднялись на другий поверх до вхідних дверей квартири АДРЕСА_3 , де мешкали ОСОБА_13 і ОСОБА_14 та у якій одна кімната належала ОСОБА_9 .

Продовжуючи свої злочинні наміри, не зважаючи на нічний час доби, нехтуючи загальноприйнятими правилами поведінки у суспільстві та спокоєм громадян, ОСОБА_9 , перебувачи на площадці другого поверху, почав вибивати вхідні двері у квартиру АДРЕСА_3 за допомогою кувалди. В цей час ОСОБА_15 , який виконував роль пособника, залишився у під`їзді з метою усунення перешкод у скоєнні злочину іншими співучасниками та уникнення викриття злочину третіми особами.

Виламавши вхідні двері та отримавши таким чином доступ до приміщення,           ОСОБА_9 і ОСОБА_16 одразу ж незаконно і протиправно увійшли до кімнати ОСОБА_14 без її дозволу.

Реалізуючи спільний умисел, узгоджений між усіма співучасниками кримінальних правопорушень, ОСОБА_9 та ОСОБА_16 , незаконно перебуваючи в кімнаті ОСОБА_14 ,  порушуючи громадський порядок та спокій громадян, діючи з особливою зухвалістю, із застосуванням насильства до ОСОБА_14 почали вимагати від неї лягти на підлогу. При цьому до ОСОБА_14 підійшов ОСОБА_16 , який, продовжуючи вчиняти хуліганські дії, узгоджені з іншими учасниками кримінального правопорушення, застосовуючи насильство, умисно взяв потерпілу за праву руку та поклав на підлогу. В той же час ОСОБА_9 , продовжуючи вчиняти хуліганські дії, узгоджені з іншими учасниками кримінального правопорушення із застосуванням насильства, діючи з особливою зухвалістю, підійшов до ОСОБА_14 , умисно, бажаючи спричинити біль та тілесні ушкодження, наступив ногою на шию та голову потерпілої і завдав декілька ударів рукою в голову. Заподіяння ОСОБА_14 тілесних ушкоджень ОСОБА_9 супроводжував вимогами не перешкоджати в продажу його кімнати.

Вчинивши зазначені незаконні дії, ОСОБА_9 вийшов до коридору квартири, а ОСОБА_16 залишився у кімнаті разом із ОСОБА_14 з метою запобігання виклику нею працівників міліції.

Хуліганські дії ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_10 та ОСОБА_17 , які діяли групою осіб за попередньої змовою між собою та з ОСОБА_15 , тривали  близько 25 хвилин та були припинені через шум, який співучасники кримінального правопорушення почули з площадки першого поверху.

У подальшому у ОСОБА_9 , який перебував 26 липня 2014 року приблизно о 23:10 на площадці першого поверху біля вхідних дверей у квартиру АДРЕСА_4 , раптово виник умисел на протиправне позбавлення життя ОСОБА_18 , який заважав йому вийти з під`їзду зазначеного будинку.

Реалізуючи раптово виниклий умисел на позбавлення життя ОСОБА_18 , діючи умисно з мотивів явної неповаги до суспільства та найвищої соціальної цінності – життя людини, усвідомлюючи при цьому суспільно небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи їх суспільно—небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, використовуючи малозначний привід, а саме той факт, що ОСОБА_18 заважає йому вийти із зазначеного під`їзду, діючи з особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, дістав не встановлену слідством вогнепальну зброю, яку ОСОБА_9 мав із собою, та здійснив умисно, прицільно у життєво важливий орган один постріл у напрямку потерпілого ОСОБА_18 , який від отриманого  вогнепального поранення ІНФОРМАЦІЯ_2 о 08:49 годині помер у лікарні.

До того ж за не встановлених слідством обставин ОСОБА_9 , діючи умисно, незаконно, без передбаченого законом дозволу, придбав та зберігав у домоволодінні АДРЕСА_5 чотири ручних осколкових наступальних гранати РГД-5 та ручну осколкову наступальну гранату РГН, придатні для здійснення вибухів. Гранати належать до категорії боєприпасів та були вилучені під час проведення санкціонованого ухвалою суду обшуку.

Крім того, 05 серпня 2014 року виконуючий обов`язки заступника начальника СВ Ленінського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_19 у ході досудового розслідування кримінального провадження за фактом вбивства ОСОБА_18 на підставі відповідної ухвали Ленінського районного суду м. Дніпропетровська мав провести обшук в житловому будинку АДРЕСА_5 з метою відшукання та затримання ОСОБА_9 . Останній, діючи умисно, маючи у своєму розпорядженні чотири ручних осколкових наступальних гранати РГД-5 та ручну осколкову наступальну гранату РГН, придатні для здійснення вибухів, достовірно розуміючи, що особи, які намагаються увійти до його будинку, є працівниками правоохоронних органів, погрожував використати за призначенням вищезазначені боєприпаси у випадку, якщо хтось зайде в зазначений будинок, тим самим чинив опір представнику правоохоронного органу.

Крім цього, в цей час також погрожував використати за призначенням вищевказані боєприпаси у випадку, якщо хтось зайде до зазначеного будинку, чим спричинити тілесні ушкодження чи смерть представникам правоохоронного органу, а саме начальнику сектору карного розшуку Ленінського РВ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області ОСОБА_20 та начальнику сектору карного розшуку Дніпропетровського МУ ГУМВС України в Дніпропетровській області ОСОБА_21 , які, в свою чергу, запевняли ОСОБА_9 скласти боєприпаси та не чинити перешкод працівникам правоохоронних органів у проведенні слідчих дій.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 31 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_9 залишив без задоволення.

У частині призначення ОСОБА_9 покарання за ч. 2 ст. 162, ч. 2 ст. 296, ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 345 КК вирок суду змінено: ОСОБА_9 звільнено від покарання, призначеного за вказаними статтями, на підставі ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК у зв`язку із закінченням строків давності.

Постановлено вважати ОСОБА_9 засудженим за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі, за ч. 1 ст. 263 КК – до покарання у виді позбавлення волі на строк на 6 років.

Постановлено вважати, що ОСОБА_9 остаточне покарання призначено на підставі частин 1, 2 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, а саме у виді довічного позбавленням волі.

В іншій частині вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі та доповненні до неї захисник просить скасувати вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2020 року в частині засудження ОСОБА_9 і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Вважає, що рішення судів прийнято з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги, що докази, покладені в основу обвинувачення, не відповідають критеріям  допустимості та належності.

Істотними порушеннями Кримінального процесуального кодексу України (далі ?КПК), на думку захисника, є те, що судами не дано належної оцінки доказам у кримінальному провадженні та не доведено винуватості ОСОБА_9 поза розумним сумнівом.

Вважає, що апеляційний суд безпідставно з порушенням приписів статей 22, 34, 94 КПК відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту про повторне дослідження доказів у справі та про додатковий допит судового експерта, а також прийняв рішення за результатами розгляду зазначених клопотань без виходу до нарадчої кімнати, що надалі стало підставою для заявлення відводів головуючому та колегії суддів, які було залишено без задоволення, що є на думку захисту, істотним порушенням КПК.

Також стверджує, що апеляційний суд не зазначив підстав, з яких апеляційну скаргу ОСОБА_9 визнано необґрунтованою, та  не розкрив суті доводів, викладених у ній.

Крім цього, захисник посилається на таке:

-         у матеріалах кримінального провадження відсутня постанова про створення групи слідчих, де визначено, хто є старшим цієї групи, та  незрозуміло, який статус слідчого ОСОБА_19 у даному провадженні;

-         протокол огляду місця події на вул. Авіаційній 2/10 у м. Дніпропетровську не відповідає вимогам ст. 104 КПК, зокрема не містить даних про час закінчення слідчої дії. Крім цього, огляд  проведено неуповноваженими слідчими, яких не було включено до складу групи слідчих у провадженні;

-         протокол обшуку в будівлі на вул. Новоукраїнській, 1 у м. Дніпропетровську  від 05 серпня 2014 року був складений старшим слідчим ОСОБА_19 (неуповноваженою особою), тоді як до суду з клопотанням про проведення обшуку у кримінальному провадженні № 12014040690002824 за ч. 4 ст. 296 КК звернувся слідчий ОСОБА_22 . На думку захисника, вказане суперечить приписам ч. 2 ст. 235 КПК,  згідно з якими обшук може бути проведений лише тими особами, яким надано дозвіл на його проведення. Враховуючи викладене вказаний доказ є недопустимим;

-         суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_9 щодо достовірності висновку експерта № 7/3.2/98 від 08 лютого 2019 року (судово–балістичну експертизу призначено під час судового розгляду за клопотанням захисту), зробленого на підставі іншої гільзи, ніж та, яку було вилучено 27 липня 2014 року в під`їзді на АДРЕСА_2 , оскільки гільзи  мають відмінності в маркуванні; у судовому засіданні захисник ОСОБА_6 звертав увагу суду на відсутність у матеріалах кримінального провадження постанови щодо призначення судово-медичних експертиз трупа ОСОБА_18 , потерпілих ОСОБА_14 та ОСОБА_13 (вказаних постанов в порядку ст. 290 КПК стороні захисту не було відкрито); усупереч ч. 6 ст.  55 КПК ОСОБА_11 (дружина померлого ОСОБА_18 ) безпідставно визнана потерпілою, оскільки була допитана на досудовому слідстві як свідок, а також в матеріалах провадження відсутнє клопотання про визнання її потерпілою, що, у свою чергу, робить незаконним рішення суду щодо задоволення цивільного позову на її користь;

-         у матеріалах кримінального провадження немає постанов про визнання  речовими доказами кулі, гільзи, гранати РГД-5, корпусу гранати РГН, запалу УЗРГМ-2 та УЗД;

-         суд першої інстанції, порушуючи ч. 4 ст. 95 КПК, безпідставно взяв до уваги: протоколи слідчих експериментів за участю ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , згідно з якими останні зазначили про обставини вчинення злочину; а також врахував показання засуджених та свідка ОСОБА_23 , дані ними на досудовому слідстві під час слідчого експерименту;

-         затримання ОСОБА_9 в порядку ст. 208 КПК було незаконним, оскільки відбулося за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, а підозру пред`явлено за інше кримінальне правопорушення;

-         не спростовано доводів захисту стосовно неузгодженості показань ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_24 у частині кількості пострілів у під`їзді № 2 будинку АДРЕСА_2 ;

-         безпідставно відмовлено захиснику ОСОБА_7 у задоволенні клопотань щодо призначення комплексної судово-медичної, криміналістичної та балістичної експертизи з метою встановлення черговості ураження кулею загиблого ОСОБА_18 ;

-         безпідставною є відмова суду в задоволенні клопотання про проведення повторного слідчого експерименту і подальше призначення балістичної експертизи;

-         суди не спростували показань свідка ОСОБА_25 , якими на думку захисту підтверджено непричетність ОСОБА_9 до умисного вбивства ОСОБА_18 ;

-         усупереч статтям 40, 41 КПК ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів з метою встановлення місця знаходження на час досудового слідства підозрюваних, а також ухвали слідчого судді щодо надання інформації за мобільним номером ОСОБА_9 виконано оперативними працівниками Ленінського РВ без відповідного доручення слідчого;

-         безпідставно суди не взяли до уваги висновку судово-імунологічної експертизи вилученої кулі та показань експерта ОСОБА_26 , даних під час судового слідства, згідно з якими на дослідженій кулі, слідів крові не виявлено, а виявлено частини матеріалів стіни.

Крім цього, захисник звернув увагу, що засудженому ОСОБА_9 безпідставно протягом судового слідства було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою.

У доповненнях до касаційної скарги захисник посилається на те, що матеріали кримінального провадження № 120140406900002806 не містять процесуального рішення щодо перекваліфікації дій ОСОБА_9 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 115 цього Кодексу.

Також відсутні в матеріалах кримінального провадження документи на підтвердження повноважень слідчого ОСОБА_19 щодо проведення процесуальних дій у цьому кримінальному провадженні.

Немає у матеріалах кримінального провадження постанов про призначення групи прокурорів, до складу якої входив би прокурор ОСОБА_27 , який приймав процесуальні рішення.

Засуджені ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_17 та  захисники ОСОБА_28 і ОСОБА_29 направили до суду касаційної інстанції заяви про проведення касаційного розгляду справи за їх відсутності, та про залишення без зміни рішень судів щодо ОСОБА_9 .

Потерпілі ОСОБА_21 і ОСОБА_20 направили до суду касаційної інстанції заяви, у яких просять проводити касаційний розгляд справи за їх відсутності, а рішення судів щодо ОСОБА_9 залишити без зміни.

Потерпіла ОСОБА_12 у своїх запереченнях стверджує, що висновки судів про доведеність винуватості ОСОБА_9 у пред`явлених обвинуваченнях ґрунтуються на доказах, об`єктивно досліджених під час судового слідства, і судами в повному обсязі перевірено доводи як сторони обвинувачення, так і сторони захисту. Вважає, що судові рішення у цьому кримінальному провадженні законні та обґрунтовані. Просить суд касаційної інстанції розгляд касаційної скарги захисника ОСОБА_6 проводити без її участі.

Від адвоката ОСОБА_30 , який діє в інтересах потерпілої ОСОБА_12 ,  до суду касаційної інстанції надійшли заперечення, в яких він просить рішення судів щодо ОСОБА_9 залишити без змін. Вважає, що рішення у справі є обґрунтованими та належно вмотивованими, а касаційна скарга захисника ОСОБА_6 не містить доводів, які вказують на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття рішень, у зв`язку з чим скарга підлягає відхиленню. Просить розгляд справи проводити за його відсутності.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтримали касаційну скаргу та просили  задовольнити її.

Засуджений ОСОБА_9 підтримав касаційну скаргу захисника, просив  задовольнити її.

Засуджений ОСОБА_10 та його захисник ОСОБА_8 не підтримали касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , просили залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без зміни.

Прокурор у судовому засіданні не підтримав касаційну скаргу, вважає, що доводи у ній є необґрунтованими, апеляційний суд у повному обсязі перевірив доводи,  викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_31 , та надав на них вичерпні відповіді. Просив суд відмовити у задоволенні касаційної скарги захисника ОСОБА_6 , а рішення судів залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи захисників, засуджених ОСОБА_9 і            ОСОБА_10 , прокурора та перевіривши доводи, зазначені у касаційній скарзі з доповненнями, заперечення на неї і матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_9 задоволенню не підлягає з таких підстав.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також достовірність фактичних обставин кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції дослідив надані стороною обвинувачення докази, доводи засудженого та сторони захисту і дійшов обґрунтованого висновку про те, що стороною обвинувачення доведено допустимими, належними та достатніми доказами винуватість ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 7 ч. 2 ст. 115; ч. 2 ст. 162; ч. 1 ст. 263; ч.2 ст. 296; ч.2 ст. 342; ч. 1 ст. 345 КК.

Апеляційний суд, розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_9 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені в ній доводи та прийняв вмотивоване рішення про обґрунтованість вироку суду першої інстанції в частині доведення винуватості ОСОБА_9 поза розумним сумнівом у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, а тому доводи захисту про порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону під час розгляду справи є безпідставними.

Спростовуючи доводи засудженого, наведені в апеляційній скарзі суд апеляційної інстанції навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку злочинним діям ОСОБА_9

Погоджуючись із висновками місцевого суду, суд апеляційної інстанції в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_9 :

1) у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 7 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 162,      ч. 2 ст. 296 КК підтверджено:

- показаннями засуджених ОСОБА_10 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,          ОСОБА_15 , які прямо вказали, що постріл з пістолета у потерпілого ОСОБА_18   ОСОБА_9 ; потерпілих ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які показали, що ОСОБА_9 брав активну участь у протиправних діях щодо них, в тому числі 27 липня 2014 року  - в цей день ОСОБА_9 разом із невідомими їм особами, виламавши двері квартири, де вони мешкають, зайшли до квартири, ОСОБА_9 наказав лягти на підлогу, завдав декількох ударів по голові і повідомив, щоб вони не заважали ріелтеру продавати кімнату, яка належить йому на праві власності. Коли ОСОБА_9 разом з іншими особами вийшов, потерпілі почули постріл та, вийшовши у під`їзд, побачили ОСОБА_18 , який лежав на підлозі і з голови якого збігала кров; свідків ОСОБА_32 та ОСОБА_33 , які чули жіночі крики у під`їзді, а потім один постріл. У цей час свідок ОСОБА_34 бачила, що 4—5 чоловіків у темній формі в масках вибігли з під`їзду.

Зазначені вище показання відтворюють події 27 липня 2014 року, які детально викладені та проаналізовані у вироку місцевого суду, узгоджуються між собою та з іншими дослідженими судом доказами, а наявні розбіжності не мають істотного характеру і пояснюються особливостями суб`єктивного сприйняття подій особами, що перебувають у стресовій ситуації, та збігом значного часу з дня вчинення вищезазначених злочинів і до дня допиту відповідних осіб судом першої інстанції;

- протоколами проведення слідчих експериментів з відповідними відеозаписами, за участю засудженого ОСОБА_15 – від 19 листопада 2014 року, засуджених ОСОБА_10 , ОСОБА_16 і ОСОБА_17 – від 14 січня 2015 року, під час яких останні безпосередньо на місці події у присутності понятих детально відтворили обставини скоєння злочинів;

- протоколом огляду місця події від 27 липня 2014 року, згідно з яким зафіксовано обстановку на місці події після вчинення злочинів та вилучено металічний предмет циліндричної форми (кулю) та гільзу калібру 9 мм;

- довідкою № 1007 КЗ "ДОКЛ ім. І.І. Мечникова" від 27 липня 2014 року, відповідно до якої потерпілий ОСОБА_18 поступив до відділення лікарні з діагнозом "проникаюче вогнепальне поранення голови, забій головного мозку, осколковий перелом лобної, тім`яної, скроневої кістки праворуч, перелом 2-3 ребер зліва, кома 2 ст";

- висновком судово-медичного експерта від 20 серпня 2014 року № 1349/231-Е за фактом смерті ОСОБА_18 , з детальним описом тілесних ушкоджень та причини настання смерті;

- висновком експерта від 16 вересня 2014 року № 70/07-514 про те, що надана на дослідження гільза, вилучена в ході огляду місця події 27липня 2014 року за адресою: вул. Авіаційна, 2, м. Дніпропетровськ є складовою частиною 9 мм пістолетного патрона до пістолета ПМ (АПС), призначеного для стрільби з пістолетів Макарова і ОСОБА_35 . Ця гільза стріляна із самозарядної зброї калібру 9 мм, а саме пістолета Макарова або пістолета, виготовленого на його базі, інформація про слідоутворення частин якого у НДЕКЦ у Дніпропетровській області відсутня;

- протоколом огляду місця події від 17 грудня 2014 року зі схемою до нього, згідно із яким за допомогою лазерного далекоміру виміряно відстані всередині під`їзду на АДРЕСА_2 , що мають значення для справи та зроблено відповідні фотографії, в тому числі фотографію приблизного місцезнаходження точки пострілу від точки пошкодження із застосуванням лазерної вказівки;

- висновком судового експерта від 08 лютого 2019 року № 7/3.2/98, за яким надані на дослідження куля та гільза є частинами бойового припаса (вистріляною кулею та стріляною гільзою) 9 мм пістолетного патрону до пістолета ПМ (АПС). Встановити їх належність одному патрону не виявилося можливим з причин, зазначених у дослідницькій частині висновкую

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано і з наведенням докладного мотивування  визнав недостовірними і відкинув показання обвинуваченого ОСОБА_9 у відповідній частині, дані ним у суді першої інстанції, і відомості, отримані під час слідчого експерименту із ним, а також не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_23 ;

2) у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 345 КК, підтверджено:

- показаннями потерпілих ОСОБА_21 , ОСОБА_20 , свідків ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_19 даними ними в суді першої інстанції, щодо фактичних обставин подій, які детально викладено та проаналізовано в мотивувальній частині вироку;

- протоколом обшуку від 05 вересня 2014 року, згідно з яким під час обшуку будинку АДРЕСА_5 було виявлено ОСОБА_31 і вилучено, зокрема, гранати і запали до них. Ними під час проведення обшуку ОСОБА_9 погрожував підірвати себе та інших учасників, але згодом після тривалих перемовин віддав їх експертам;

- висновком експерта від 22 вересня 2014 року, відповідно до якого предмети, вилучені в ОСОБА_9 , є чотирма спорядженими корпусами гранат РГД-5 і одним спорядженим корпусом гранати РГН, які належать до категорії вибухових речовин, та чотирма запалами типу УЗГРМ-2 і одним запалом типу УЗД, які є боєприпасами. Ці предмети безперешкодно з`єднуються між собою і утворюють чотири ручних осколкових наступальних гранати РГД-5 і ручну осколкову наступальну гранату РГН, які придатні для здійснення вибуху і є боєприпасами.

При цьому суд першої інстанції ґрунтовно і з наведенням докладного мотивування, яке колегія суддів апеляційного суду вважала правильним і достатнім, визнав недостовірними і відкинув показання обвинуваченого ОСОБА_9 у відповідній частині, а також не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_25 та ОСОБА_38 .

Суд у своєму рішенні звернув увагу, що виходячи з локалізації і напрямку раневого каналу постріл у потерпілого ОСОБА_18 не міг бути здійснений із місця, на яке вказав ОСОБА_9 як на місцерозташування особи, що здійснила постріл у цього потерпілого, оскільки в такому випадку раневий канал був би спрямований іншим чином, а саме дещо вгору, за умови розташування всіх осіб так, як зазначив ОСОБА_9 , і здійснення пострілу іншою особою з місця, на яке він вказав, особи, які перебували перед вхідними дверима під`їзду, перебували б на траєкторії польоту кулі.

Слушними є висновки апеляційного суду, який зазначив, що на місці пригоди було виявлено одну кулю, одну гільзу та один слід від кулі на стіні під`їзду, а потерпілому ОСОБА_18 було заподіяно одне наскрізне кульове поранення. Будь-яких матеріальних слідів здійснення другого пострілу не виявлено, обвинувачені             ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 як під час слідчих експериментів за їх участю, так і в суді першої інстанції відтворили події та  вказали, що постріл був лише один і він був здійснений з вогнепальної зброї, яку тримав у руках ОСОБА_9 . Потерпілі ОСОБА_14 і ОСОБА_13 та свідок ОСОБА_39 , у суді першої інстанції також показали, що чули лише один постріл. Обґрунтованим є висновок апеляційного суду, що наведені обставини поза розумним сумнівом підтверджують правильність висновку суду першої інстанції про те, що під час пригоди було здійснено лише один постріл з ручної вогнепальної зброї ОСОБА_9 , а версія останнього про здійснення другого пострілу не має об`єктивного підтвердження і спростовується сукупністю досліджених судом доказів. Крім того, зазначені ОСОБА_9 обставини випливають з його пояснень, які суди визнали недостовірними як спосіб захисту, та з первісних показань свідка ОСОБА_23 , який через вади зору і перебування у стані алкогольного сп`яніння під час подій не мав змоги впевнено сприймати їх перебіг, що і підтвердив у суді першої інстанції, не повідомивши при цьому жодних конкретних обставин щодо особи, яка здійснила постріл. Крім того, він міг помилково сприйняти відлуння єдиного пострілу за другий постріл.

Не ґрунтується на вимогах закону доводи касатора про те, що відмова у задоволенні клопотань сторони захисту судом апеляційної інстанції, в тому числі без виходу до нарадчої кімнати, є підставою  для відводу колегії та головуючого у справі. Відповідно до ст. 75 КПК вказана обставина не є безумовною підставою, яка виключає участь головуючого або колегії суддів у розгляді кримінального провадження та викликає сумнів у неупередженості колегії суддів.

Крім цього, КПК не передбачає в разі відмови суду у задоволенні клопотань обов`язковості видалення до нарадчої кімнати.

Не є обґрунтованими доводи сторони захисту про те, що у матеріалах кримінального провадження відсутня постанова про створення групи слідчих, де визначено, хто є старшим цієї групи, та  незрозуміло, який статус має слідчий ОСОБА_19 у цьому провадженні. Так, відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 12014040690002824 від 28 липня 2014 року склад групи слідчих був сформований за підписом заступника начальника відділу ОСОБА_19 , який був також і керівником органу досудового розслідування, і включений до складу цієї групи. Згідно зі ст. 39 КПК  керівник органу досудового розслідування серед іншого уповноважений: визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою  визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих; здійснювати досудове розслідування самостійно, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.

Доводи сторони захисту про недопустимість протоколу обшуку в будівлі на вул. Новоукраїнській, 1 у м. Дніпропетровську  від 05 серпня 2014 року, який був складений старшим слідчим ОСОБА_19 , як доказу є необґрунтованими. Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 235 КПК визначення конкретної особи, якій надається дозвіл на проведення обшуку, не є обов`язковим елементом ухвали слідчого судді про надання такого дозволу, а згідно з ч. 1 ст. 236 КПК ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути виконана слідчим чи прокурором, тобто не обов`язково тією самою особою, що звернулася до слідчого судді за отриманням дозволу на проведення обшуку.

Щодо незазначення в протоколі огляду місця події на АДРЕСА_6 даних про час закінчення цієї слідчої дії, то суд апеляційної інстанції визнав такий факт недоліком, але вказав, що він суттєво не змінює зафіксованих у протоколі відомостей стосовно обставин вчинення кримінальних правопорушень. З цим висновком погоджується колегія суддів.

З приводу посилання захисту на залишення судом апеляційної інстанції поза увагою доводів, викладених в апеляційній скарзі ОСОБА_9 , зокрема щодо достовірності висновку експерта № 7/3.2/98 від 08 лютого 2019 року (судово–балістичну експертизу призначено під час судового розгляду за клопотанням захисту), зробленого на підставі іншої гільзи, ніж та, яку було вилучено 27 липня 2014 року в під`їзді на АДРЕСА_2 , оскільки гільзи  мають відмінності в маркуванні, слід зазначити, що вказаний довід був предметом розгляду суду апеляційної інстанції.

Зокрема суд зазначив, що незважаючи на відмінності у маркуванні гільз, відсутні об`єктивні підстави вважати, що у під`їзді будинку АДРЕСА_2 близько 23:10 26 липня 2014 року фактично було здійснено два постріли з пістолетів і обидва були здійснені іншими особами, а не ОСОБА_9 . Дослідженими судом доказами в сукупності підтверджено поза розумним сумнівом, те, що з невстановленої зброї ОСОБА_9 було здійснено один постріл, яким було вбито потерпілого ОСОБА_18 .

Той факт, що з невідомої причини для дослідження експерту надано іншу гільзу, а не вилучену на місці події та первісно надану для дослідження експерту, не спростовує ані факту здійснення ОСОБА_9 у під`їзді будинку  АДРЕСА_2 о 23:10 26 липня 2014 року пострілу з невстановленої зброї, ані факту вбивства цим пострілом потерпілого ОСОБА_18 , ані факту виявлення під час огляду місця події одної вистріляної кулі та одної стріляної гільзи до пістолета ПМ (АПС).

Не підтверджені також доводи, зазначені у касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи ОСОБА_9 щодо безпідставного визнання потерпілою в цьому кримінальному провадженні ОСОБА_11 .  Так, апеляційний суд зазначив, що остання є дружиною загиблого ОСОБА_18 , якій вбивством останнього було заподіяно душевні страждання, а також матеріальні збитки у зв`язку з похованням чоловіка, вона є особою, що відповідає критеріям визнання потерпілого відповідно до ч. 1 ст. 55 КПК та якій 20 січня 2015 року вручено пам`ятку про її процесуальні права та обов`язки як потерпілої, допитано в цьому статусі, а відсутність у матеріалах справи її письмової заяви про залучення до провадження як потерпілї не свідчить про те, що нею не було набуто такого статусу.

Доводи щодо відсутності у матеріалах кримінального провадження постанов про визнання  речовими доказами кулі, гільзи, гранати РГД-5, корпусу гранати РГН, запалу УЗРГМ-2 та УЗД які було вилучено під час обшуку 05 серпня 2014 року по вул. Новоукраїнській, 1  у м. Дніпропетровську, не ґрунтується на вимогах закону, оскільки КПК 2012 року не передбачає процедури винесення постанови про визнання речовим доказом. Згідно зі ст. 98 КПК речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Посилання сторони захисту на неузгодженість показань ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_24 у частині кількості пострілів у під`їзді № 2 будинку АДРЕСА_2 було предметом розгляду місцевого суду. Так, оцінюючи показання вказаного свідка суд, зазначив, що доводи сторони захисту про здійснення двох пострілів спростовуються показаннями самого ж ОСОБА_9 про те, що ніхто зі співучасників злочину на місці злочину не залишався, відразу після пострілу всі разом вибігли з під`їзду, тому можливості підібрати з місця злочину гільзу ні в кого не було. Про те, здійснення лише одного пострілу свідчить і протокол огляду місця події, оскільки з місця події було вилучено лише одну кулю та одну гільзу.

Як видно з показань потерпілої ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_24 , саме в руках особи, одягнутої в цивільний одяг світлих тонів вони, бачили пістолет. Усі інші були вдягнуті в камуфляжний одяг темнішого забарвлення.

Необґрунтованими  є доводи сторони захисту про те, що судами усупереч  приписам ч. 4 ст. 95 КПК безпідставно взято до уваги фактичні дані, які містяться в протоколах слідчих експериментів за участю ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та свідка ОСОБА_23 .

Відповідно до встановлених у ст. 240 КПК положень слідчий експеримент  проводиться слідчим, прокурором шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

До участі у слідчому експерименті можуть бути залучені підозрюваний, потерпілий, свідок, захисник, представник.

Тобто у такий спосіб як проведення слідчого експерименту слідчий, прокурор має змогу з`ясувати, зокрема, механізм подій, що відбувалися, в цілому або окремих їх деталей, підтвердити або спростувати можливості існування якогось явища, з`ясувати механізм утворення слідів і таке інше.

Під час слідчого експерименту слідчий, прокурор не допитує особу, а лише перевіряє або уточнює певні відомості, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, тому зафіксовані в документі (протоколі) результати слідчого експерименту не є тотожними наданим слідчому, прокурору показанням, про які йдеться у частинах 1 та 4 ст. 95 КПК.

Як вбачається з протоколів проведення слідчих експериментів у вказаному кримінальному провадженні, так і з відеозаписів до них, засуджені і свідок своїми діями відтворювали обстановку й обставини події злочину.

Протоколи слідчих експериментівза участі засуджених ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та свідка ОСОБА_23 відповідають вимогам кримінального процесуального закону, зокрема ст. 104 КПК, а самі слідчі дії проведено за правилами, передбаченими ст. 240 КПК.

Щодо доводів сторони захисту про те, що всупереч статтям 40, 41 КПК ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів з метою встановлення місця знаходження на час досудового слідства підозрюваних, а також ухвали слідчого судді щодо надання інформації за мобільним номером ОСОБА_9 виконано оперативними працівниками Ленінського РВ без відповідного доручення слідчого, слід зазначити, що апеляційна скарга засудженого та доповнення до неї не містить вказаних доводів, а вказані доводи не ставлять під сумнів рішення судів в частині доведеності винуватості засудженого і не є підставою для їх скасування.

Щодо безпідставного невзяття до уваги висновку судово-імунологічної експертизи вилученої кулі та показань експерта ОСОБА_26 , даних під час судового слідства, згідно з якими на кулі, наданій на дослідження, слідів крові не виявлено, а виявлено частини матеріалів стіни, слід зазначити, що вказані обставини, не мають доказового значення і не спростовують факту пострілу в голову потерпілого який був наскрізний.

Не є обґрунтованими доводи про те, що судами не спростовано показань свідка ОСОБА_25 , які підтверджують непричетність ОСОБА_9 до умисного вбивства ОСОБА_18 . Як зазначив місцевий суд, що до показань свідка ОСОБА_25 суд ставиться критично, оскільки вказаний свідок перебуває у дружніх стосунках з обвинуваченим, тому є зацікавленою особою, а також дані показання об`єктивно не підтверджені та навпаки спростовані зібраними ще під час досудового розслідування доказами. Крім цього, апеляційний суд зауважив, що суд першої інстанції ґрунтовно із наведенням докладного мотивування не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_25 .

Не є слушними доводи захисту про те, що затримання ОСОБА_9 в порядку ст. 208 КПК було незаконним, оскільки відбулося за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, а підозру пред`явлено за інше кримінальне правопорушення. Як встановлено з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_9 затримано за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК 06 серпня 2014 року (Т.2 а.с. 130) на підставі ухвали слідчого судді від 28 липня 2014 року (Т.2 а.с 129). Відповідно до вказаної ухвали, органом досудового розслідування на час звернення з відповідним клопотанням, попередньо кваліфікував дії особи під час подій               27 липня 2014 року за ч. 1 ст. 115 КК.

Згодом 28 липня 2014 року до ЄРДР внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 296 КК (витягами з ЄРДР Т. 1 а.с. 1-10) Таким чином повідомлення про підозру на час затримання в тому числі за ч. 4 ст. 296 КК ОСОБА_9 було правом органу який визначив вказану правову кваліфікацію доведеною, а в подальшому також маючи достатні підстави кваліфікував дії ОСОБА_9 за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК.

Доводи в касаційної скарги про те, що суд безпідставно відмовив захиснику ОСОБА_7 у задоволенні клопотань щодо призначення комплексної судово-медичної, криміналістичної і балістичної експертизи з метою встановлення черговості ураження кулею загиблого ОСОБА_18 та про проведення повторного слідчого експерименту і подальшого призначення балістичної експертизи є безпідставними, оскільки зазначені клопотання суд розглянув і прийняв по них відповідні обґрунтовані рішення.

За змістом закону, допит додаткових свідків, проведення повторних, додаткових експертиз та здійснення інших процесуальних дій є правом, а не обов`язком суду. Тому відмова в задоволенні клопотань сторони захисту з цього приводу свідчить не про істотне порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження обставин справи, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності вчинення цих дій, оскільки обставини, поставлені захистом під сумнів, було перевірено шляхом дослідження інших доказів, яким надано належну оцінку.

Посилання захисту на те, що судові рішення є незаконними, оскільки засудженому ОСОБА_9 безпідставно протягом судового слідства, було продовжено  запобіжний захід у виді тримання під вартою є необґрунтованими, оскільки вказана обставина не впливає на законність судових рішень, щодо винуватості засудженого.

У доповненнях до касаційної скарги захисник посилається на те, що матеріали кримінального провадження № 120140406900002806 не містять процесуального рішення щодо перекваліфікації дій ОСОБА_9 з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК на ч. 1 ст. 115 КК, однак вказані доводи є безпідставними, оскільки положення КПК 2012 року непередбачають винесення постанови про перекваліфікацію кримінального правопорушення.

Посилання сторони захисту на відсутність у матеріалах кримінального провадження постанов про призначення групи прокурорів, до складу якої входив би прокурор ОСОБА_27 який приймав процесуальні рішення є необґрунтованими, оскільки як вбачається з постанови про призначення групи прокурорів від 27 липня 2014 року у кримінальному провадженні № 12014040690002806 до складу  групи прокурорів входив прокурор ОСОБА_27 , який в подальшому прийняв рішення про об`єднання кримінальних проваджень в одне провадження під єдиним номером щодо ОСОБА_9 в тому числі і провадження № 12014040690002954, що не суперечить КПК.

Що стосується не здійснення фіксування ходу обшуку технічним засобом, то редакція ст. 236 КПК України, що була чинною на час проведення 05 серпня 2014 року обшуку по АДРЕСА_5 , не передбачала обов`язковості фіксації даної слідчої дії за допомогою аудіо- та відеозапису.

Решта доводів касаційної скарги захисника, є необґрунтованими, не містить посилань на істотні порушення вимог КПК які є безумовними підставами для скасування судових рішень та фактично зводяться до оспорювання фактичних обставин у справі, достовірності того чи іншого доказу, неповноти судового розгляду, що на підставі ст. 433 КПК не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Апеляційний суд, переглянувши справу в апеляційному порядку, обґрунтовано змінив вирок місцевого суду звільнивши ОСОБА_9 від призначеного покарання за ч. 2 ст. 162; ч. 2 ст. 296; ч. 2 ст. 342; ч. 1 ст. 345 КК у звязку з закінченням строків давності передбачених ч.  1 ст. 49 КК, а в іншій частині постановив ОСОБА_9 вважати засудженим за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі, за ч. 1 ст. 263 КК – до покарання у виді позбавлення волі на строк на 6 років. Остаточне покарання ОСОБА_9 постановлено вважати призначеним на підставі частин 1, 2 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, а саме у виді довічного позбавленням волі.

При призначенні покарання ОСОБА_9 суди повною мірою врахували суспільно небезпечний характер і тяжкість вчинених злочинів, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, за місцем мешкання характеризується позитивно, за колишнім місцем роботи характеризується негативно, одружений, має  неповнолітню дитину, не працює.

З урахуванням викладеного та враховуючи конкретні обставини справи, обставину, що обтяжує покарання, – вчинення злочину щодо особи похилого віку, позицію потерпілих про призначення винному найсуворішого покарання, відсутність обставин, які б його пом`якшували, непоправність наслідків у виді загибелі людини, спосіб вчинення інкримінованих злочинів, місце та час скоєння вбивства – під`їзд багатоквартирного будинку, відсутність каяття у вчиненому, відверте знехтування цінностями суспільства, його поведінку під час скоєння злочинів та після і під час розгляду справи місцевим судом, та, те, що відповідно до висновків цього суду ОСОБА_9 характеризується жорстокістю, неповажним відношенням до людей і є особою з грубою зухвалою поведінкою схильною до скоєння тяжких злочинів та має високий рівень небезпеки для суспільства.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду про неможливість призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі на певний строк і вважає справедливим застосування щодо нього виняткового покарання у виді довічного позбавлення волі.

З огляду на зазначене призначене ОСОБА_9 покарання відповідає вимогам статей 64, 65 КК, гарантуватиме безпеку для суспільства та є справедливим,  необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, і у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_9 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи  і визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків.

При цьому порушень процесуального порядку дослідження та оцінки доказів, наведених місцевим судом у вироку, апеляційний суд не встановив, а стосовно доводів ОСОБА_9 , викладених в апеляційній скарзі, навів відповідні мотиви їх необґрунтованості, з чим погоджується й колегія суддів.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Переконливих доводів на спростування висновків апеляційного суду про відсутність у матеріалах кримінального провадження доказів для доведення винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень захисником у касаційній скарзі не наведено.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання які б впливали на обґрунтованість судових рішень у даному кримінальному провадженні, судами першої та апеляційної інстанцій допущено не було. Крім цього, перевіркою кримінального провадження не встановлено підстав для скасування судових рішень, про що йдеться у касаційній скарзі захисника та доповненнях до неї.

За таких обставин касаційна скарга захисника ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 10 квітня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 31 січня 2020 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                ОСОБА_2                           ОСОБА_3