Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

24 червня 2020 року

м. Київ

справа № 665/2147/14-к

провадження № 51-1165км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

захисника                                                     ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_6 на вирок Херсонського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року в кримінальному провадженні № 12014230000000252 щодо

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Лієпая Республіки Латвія, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новотроїцького районного суду Херсонської області від 12 липня 2019  року ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Стягнуто з ОСОБА_7 : на користь ОСОБА_8 - 213105,00 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 10 000 грн - моральної шкоди; на користь держави в особі Чаплинської районної лікарні- витрати в сумі 172,20 грн на лікування потерпілого від кримінального правопорушення; на користь ОСОБА_9 - 5058,61 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 50000 грн - моральної шкоди; на користь ОСОБА_10 - 5000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_11 - 15921,45 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 150000 грн- моральної шкоди.

Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_7 засуджено за те, що він 01 травня 2014 року близько 00:30, перебуваючи у стані стомлення, керуючи технічно справним автопоїздом у складі автомобіля "Renault Premium-420" (д.н.з. НОМЕР_1 ) і напівпричепа "Kogel SNCO 24" (д.н.з. НОМЕР_2 ), рухаючись автодорогою "Нова Каховка–Армянськ" з боку смт Чаплинка у напрямку м. Нової Каховки, в районі 27  км + 300 м вищезазначеної автодороги, грубо порушуючи вимоги пп. "б" п. 2.3, пп. "б" п. 2.9, пунктів 11.3, 13.1 та 13.3 Правил дорожнього руху, під час зближення з автомобілем ГАЗ-3307 (д.н.з. НОМЕР_3 ), яким керував ОСОБА_9 , що їхав у зустрічному напрямку, виїхавши на смугу зустрічного руху, допустив зіткнення з вказаним автомобілем. Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій ОСОБА_9 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, а пасажир автомобіля ГАЗ 3307  ОСОБА_12 від отриманих травм помер на місці події.

За вироком Херсонського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково, вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано. Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст.  286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

За змістом касаційної скарги захисник засудженого ОСОБА_7 – адвокат ОСОБА_6 , не погоджуючись із вироком апеляційного суду через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості,просить його скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує, що, скасовуючи рішення місцевого суду про застосування до нього ст. 75 КК, апеляційний суд не врахував того, що ОСОБА_7 після вчинення злочину вів законослухняний спосіб життя, не ухилявся від слідства і суду, не притягувався до відповідальності, та даних про особу ОСОБА_7 (його позитивні характеристики, сімейний стан, стан здоров`я), що вказує на можливість його виправлення без ізоляції від суспільства. У зв`язку з чим, на думку захисника, вирок не відповідає вимогам ст. 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК).

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників процесу заперечень на касаційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні захисник Хараїм ОСОБА_13 просила задовольнити касаційну скаргу, прокурор ОСОБА_5 заперечила проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК у касаційному порядку не оспорено.

Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК  вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у ньому зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючивирок, апеляційний суд цих вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Доводи в касаційній скарзі захисника щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не ґрунтуються на вимогах закону та є безпідставними.

Згідно зі статтями 50, 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й  достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в  оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Положенням ч. 1 ст. 75 КК визначено, що, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При цьому суд має належним чином дослідити й оцінити всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, та врахувати, що ст. 75 КК застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору форми реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Так, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, який згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами, врахував тяжкість злочину та обставини справи, особу обвинуваченого (який раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, характеризується позитивно, на обліках у нарколога і психіатра не перебуває, має на утриманні батьків похилого віку, займається вирощуванням та реалізацією сільськогосподарської продукції, перевезення та  реалізація якої є єдиним джерелом доходу), те, що завданих моральних та  матеріальних збитків не відшкодував, відсутність обставин, що пом`якшують і  обтяжують покарання, думку прокурора, представника потерпілого та потерпілих. Беручи до уваги ці обставини, місцевий суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без реального відбування покарання зі встановленням іспитового строку на підставі ст. 75 КК.

Не погоджуючись із рішенням суду в частині звільнення ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК відвідбування покарання з випробуванням та незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, прокурор подав апеляційну скагу, у якій просив постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 реальну міру покарання з позбавленням права керувати транспортними засобами.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, суд апеляційної інстанції, як убачається з вироку, врахував тяжкість вчиненого ним злочину, наслідком чого стала смерть людини; особу обвинуваченого, який вини у скоєному злочині не визнав, не вчинив жодних дій, спрямованих на усунення заподіяної злочином шкоди та не висловив жалю з приводу скоєного; дані про його особу, який за місцем проживання характеризується позитивно, офіційно не працевлаштований, проте є самозайнятою особою; позицію учасників провадження та відсутність обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Скасовуючи вирок районного суду в частині призначеного покарання, постановляючи свій вирок та призначаючи покарання, суд апеляційної інстанції зазначив, що відомості, які характеризують обвинуваченого, та його поведінка після злочину не вказують на можливість виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання з огляду на характер скоєного злочину, а також тяжкі наслідки.

При цьому вказав, що суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, послався на те, що перевезення та реалізація сільськогосподарської культури є єдиним джерелом доходу обвинуваченого, що однак не може превалювати перед правом держави застосувати захід примусу до особи, яка через грубе порушення кількох норм Правил дорожнього руху скоїла кримінальне правопорушення, в результаті якого настали тяжкі наслідки у вигляді загибелі людини.

З урахуванням усіх встановлених обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення засудженого ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових злочинів неможливо досягти без ізоляції його від суспільства.

На думку колегії суддів, призначене апеляційним судом покарання за ч. 2 ст. 286 КК є законним, воно відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації, справедливості та співмірності, є необхідним і достатнім для виправлення винного й попередження вчинення ним нових злочинів.

Обставини, на які є покликання в касаційній скарзі сторони захисту як на підстави для твердження про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, були враховані апеляційним судом під час призначення покарання. Ці обставини не є безумовними і достатніми для зміни чи скасування вироку апеляційного суду.

Вирок апеляційного суду ухваленоз додержанням вимог статей 370, 420 КПК, він є належно обґрунтованим та вмотивованим.

Порушень вимог норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, під час перевірки матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції не встановлено.

Урахувавши наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційнускаргу захисника слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Херсонського апеляційного суду від 12 грудня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                ОСОБА_2                          ОСОБА_3