Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

18 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 753/14578/18

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/824/493/2020

Провадження № 51 – 1584 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого           ОСОБА_1 ,

суддів:                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

захисника засудженого ОСОБА_6       адвоката ОСОБА_7 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100020005332 від 14 червня 2017 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,  раніше не судимого,

за ст. 121 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_7 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2019 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 121 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк

7 років.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з моменту його затримання в порядку виконання вироку.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь держави 7 810 гривень 50 копійок процесуальних витрат за проведення судових експертиз.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він 12 червня

2018 року приблизно о 18 годині біля заїзду на автомобільну стоянку за адресою:

м. Київ, вул. М.Хвильового, 1, на ґрунті особистих неприязних відносин, які виникли раптово у зв`язку із неочікуваним сигналом автомобіля марки "ВАЗ-2109 державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_8 , та подальшим словесним конфліктом з останнім, з метою заподіяння тілесних ушкоджень через відчинене вікно водійських дверцят умисно завдав ОСОБА_8 один удар кулаком руки в обличчя. У подальшому ОСОБА_8 вийшов із автомобіля на вимогу ОСОБА_6 та з метою унеможливлення отримання тілесних ушкоджень схопив руками ОСОБА_6 за руки. На що ОСОБА_6 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та хоча не бажаючи, але свідомо приспускаючи їх настання, умисно завдав один раптовий, сильний та цілеспрямований удар лобною ділянкою голови в обличчя потерпілому ОСОБА_8 . Від отриманого удару ОСОБА_8 з вертикального положення впав з прискоренням та вдарився потиличною кісткою голови об тверду асфальтобетонну поверхню. Після чого ОСОБА_6 сів на живіт ОСОБА_8 та завдав йому декілька ударів кулаками обох рук в область голови та верхньої частини тулуба. У результаті таких дій

ОСОБА_8 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх заподіяння, у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, від якої він ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у Київській міській клінічній лікарні швидкої допомоги.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без зміни, а апеляційну скаргу  захисника ОСОБА_7 – без задоволення.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, перекваліфікувати дії ОСОБА_6 зі ст. 121 ч. 2 КК на ст. 119 ч. 1 КК України, призначити йому покарання у виді обмеження волі та звільнити від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням. Зазначає, що вирок суду ґрунтується на суперечливих показаннях свідка ОСОБА_9 , суд першої інстанції безпідставно відмовив у його додатковому допиті та проведенні комплексної судово-медичної експертизи з метою усунення наявних  протиріч. Вважає, що дії ОСОБА_6 кваліфіковано за ст. 121 ч. 2 КК України неправильно, наміру заподіювати тяжкі тілесні ушкодження він не мав, черепно-мозкову травму, яка стала причиною смерті, потерпілий отримав не від удару в голову, а внаслідок падіння та удару головою об асфальтобетонне покриття, він міг впасти як від незначного удару, так і від поштовху. Указує на те, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 23, ст. 404 ч. 3 КПК України безпідставно відмовив у повторному допиті свідка ОСОБА_9 , обмежившись дослідженням відеозапису слідчого експерименту та аудіозапису судового засідання в суді першої інстанції за участю цього свідка. Вважає, що при призначенні покарання суд не в повній мірі врахував позитивні дані про особу ОСОБА_6 , який раніше не судимий, займається суспільно корисною працею, має на утриманні доньку та хвору матір, а також критичну оцінку ним своєї поведінки, наявність хронічного захворювання, відсутність матеріальних претензій з боку потерпілого та надання матеріальної допомоги на лікування потерпілого.

Заперечень на касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Захисник в судовому засіданні підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_6 та на підтвердження його винуватості обґрунтовано послався, у тому числі, на: показання самого ОСОБА_6 , який не заперечував факту конфлікту з ОСОБА_8 , в ході якого він завдав йому удар в обличчя; показання потерпілого ОСОБА_10 про обставини загибелі його дядька ОСОБА_8 внаслідок побиття; показання свідка ОСОБА_9 , який був очевидцем подій, про те, що ОСОБА_6 вдарив через водійське вікно ОСОБА_8 в обличчя, а коли той вийшов та намагався тримати ОСОБА_6 за руки, той вдарив ОСОБА_8 лобною ділянкою голови в обличчя, внаслідок чого останній впав на землю, після чого ОСОБА_6 завдав лежачому на землі ОСОБА_8 ще не менше чотирьох ударів по голові, він відтягнув ОСОБА_6 , при цьому ОСОБА_8 вже не підводився та у нього з роту почала текти кров; показання свідків ОСОБА_11 цивільної дружини           ОСОБА_8 , яка їхала з ним разом в автомобілі, та свідка ОСОБА_12 , який також був очевидцем події та викликав швидку допомогу, про те, що ОСОБА_8 не завдавав ОСОБА_6 жодних ударів, впав на асфальтобетонне покриття саме після удару

ОСОБА_6 головою йому в обличчя.

Суд першої інстанції безпосередньо дослідив на предмет допустимості та обґрунтовано послався у вироку на дані, які містяться в протоколі слідчого експерименту від 15 червня 2018 року, в ході якого свідок ОСОБА_9 на місці події продемонстрував механізм заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , а також в протоколах огляду від 14 червня 2018 року трупа ОСОБА_8 та речей, у які він був одягнений.

Згідно з висновком судово-медичного експерта від 30 липня 2018 року № 48/1395/2 та висновком експертного дослідження від 27 липня 2018 року № 1395/2 смерть ОСОБА_8 настала від черепно-мозкової травми, механізм її утворення: спочатку могло мати місце дія травмуючої сили в ділянку обличчя, з виникненням внаслідок цього падіння потерпілого з вертикального чи близького до нього положення тіла з послідуючим ударом об тупий твердий предмет з необмеженою поверхнею площини контакту і виникненням таким чином черепно-мозкової травми по типу "прискорення".

Судово-медичний експерт ОСОБА_13 у судовому засіданні від 19 лютого 2019 року  повністю підтримала наданий нею висновок та підтвердила, що виявлені тілесні ушкодження виникли від комплексу дій, спочатку від дії травмуючої сили в ділянку обличчя, від чого утворилось тілесне ушкодження у виді крововиливів на слизовій присінку рота з розривами, осадження біля лівого кута рота, після чого відбулось падіння потерпілого та подальший удар об тупий предмет з необмеженою поверхнею площини контакту.

Розмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ст. 121 ч. 2 КК України), і вбивства через необережність (ст. 119 ч. 1 КК України) здебільшого здійснюється за їх суб`єктивною стороною.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об`єктивної сторони цей злочин характеризуються суспільно небезпечними, протиправними діяннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням.

Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини – умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.

Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб`єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та хоча не бажаючи, але свідомо приспускаючи їх настання, умисно завдав один раптовий, сильний та  цілеспрямований удар лобною ділянкою голови в обличчя потерпілому ОСОБА_8 , саме від якого потерпілий впав з прискоренням та вдарився потиличною кісткою голови об тверду асфальтобетонну поверхню, тобто діяв з непрямим умислом на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та необережністю щодо настання його смерті, заподіяні тяжкі тілесні ушкодження знаходилися у прямому причинному зв`язку із настанням смерті ОСОБА_8 . Таке поєднання умислу та форми вини підтверджує правильність висновків суду першої інстанції про кваліфікацію дій ОСОБА_6 саме за ст. 121 ч. 2 КК України та відповідно за цією ж ознакою виключає кваліфікацію дій за ст. 119 КК України. За таких обставин, доводи касаційної скарги про необхідність кваліфікації дій засудженого за ст. 119 ч. 1 КК України є необґрунтованими. Зазначена позиція відповідає висновкам про застосування норми права, які містяться в ухвалах Верховного Суду України від 25 квітня 2013 року (справа

№ 5 – 8 кс 13), від 19 березня 2015 року (справа 5 – 4 кс 15), від 28 травня 2015 року (справа № 5 – 25 кс 15).

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 121 ч. 2 КК України. При цьому суд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

При призначені покарання ОСОБА_6 суд першої інстанції з дотриманням вимог статей 50, 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу ОСОБА_6 , який раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, його характеристики. Обставиною, яка пом`якшує покарання, суд визнав часткове відшкодування матеріальної шкоди, пов`язаної з лікуванням потерпілого, а обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення ОСОБА_6 без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано призначив йому мінімальне покарання, передбачене  санкцією ст. 121 ч. 2 КК України, мотивувавши таке рішення.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги, і визнав їх безпідставними, належним чином мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 23 КПК та ст. 404 ч. 3 КПК України є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

14 січня 2020 року захисник ОСОБА_7 подав до апеляційного суду клопотання про повторне дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження. Просив повторно допитати свідка ОСОБА_9 та дослідити слідчий експеримент за його участю, допитати свідка ОСОБА_14 , показання якої судом першої інстанції не були взяті до уваги, дослідити висновок судово-медичного експерта від 30 липня 2018 року № 48/1395/2 та висновок експертного дослідження від 27 липня 2018 року № 1395/2.

Із журналу судового засідання від 21 січня 2020 року та аудіозапису цього судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, вбачається, що захисник ОСОБА_7 підтримав зазначене клопотання та додатково просив допитати обвинуваченого ОСОБА_6 . Зазначене клопотання задоволено частково, суд апеляційної інстанції безпосередньо повторно допитав обвинуваченого ОСОБА_6 , свідка ОСОБА_14 та дослідив зазначені письмові докази.

Що стосується повторного допиту свідка ОСОБА_9 , то захисник ОСОБА_7 обґрунтовував своє клопотання в цій частині тим, що показання цього свідка, надані ним під час допиту в суді першої інстанції, суперечать його показанням в ході слідчого експерименту. Апеляційний суд, безпосереднього дослідивши відеозапис слідчого експерименту та аудіозапис допиту свідка ОСОБА_9 у суді першої інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання захисника в цій частині, зазначивши, що показання свідка ОСОБА_9 є детальними та послідовними. Іншої/відмінної оцінкиапеляційним судомзазначеним показанням свідка не надавалось. За таких обставин, доводи касаційної скарги про порушення принципу безпосередності дослідження доказів є необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини

ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 121 ч. 2 КК України, та правильність кваліфікації його дій.

Об`єктивних даних, що вказували б на вчинення злочину за інших обставин та на наявність в діяхОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ст. 119 ч. 1 КК України, колегія суддів за матеріалами провадження не знаходить і передбачені законом підстави для перевірки цього відсутні.

Покарання, призначене ОСОБА_6 , за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Питання звільнення засуджених від покарання за хворобою може бути вирішене в порядку статей 537, 539 КПК України за наявності передбачених законом підстав місцевим судом, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, відповідно до вказаних статей.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_7 та зміни судових рішень щодо ОСОБА_6 не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 23 жовтня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року щодо ОСОБА_6   залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника – адвоката ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                             ОСОБА_2                                         ОСОБА_3