Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 756/16447/15-к

провадження № 51-758 км 18

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                           ОСОБА_1 ,

суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,

прокурора                                         ОСОБА_5 ,

виправданого                          ОСОБА_6 ,

захисника                               ОСОБА_7 ,

представника потерпілого       ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року, в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012110060001104,  за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року                    ОСОБА_6 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано:

- за ч. 4 ст. 190 КК України у зв`язку із відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення;

- за ч. 4 ст. 358 КК України у зв`язку із недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Позов ТОВ "Фінансова компанія "Єврокапітал" про стягнення з ОСОБА_6 матеріальної шкоди у розмірі 587 039,21 грн – залишено без розгляду.

Вирішено питання щодо речового доказу у провадженні.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6  залишено без змін.

Як вбачається з обвинувального акту, 19 травня 2008 року, у першій половині дня, у ОСОБА_6 , який перебував за адресою: м. Київ, пров. Балтійський, 20, а саме в приміщенні ТОВ "Фінансова компанія "Єврокапітал" виник умисел, спрямований на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою в особливо великих розмірах. Реалізуючи свій умисел, ОСОБА_6 уклав кредитний договір з ТОВ "Фінансова компанія "Єврокапітал" № 599 від 19 травня 2008 року, відповідно до якого останньому було надано кредит у сумі 295 425 гривень на придбання автомобіля "Ауді А6", 2007 року випуску, під заставу вказаного транспортного засобу із забороною розпорядження придбаним автомобілем без попередньої згоди обтяжувача до виконання ОСОБА_6 своїх зобов`язань по укладеному Договору.

У листопаді 2011 року, у невстановлений час, ОСОБА_6 , без згоди ТОВ "Фінансова компанія "Єврокапітал", зустрівся з ОСОБА_9 на станції Гребінка Полтавської області з метою передачі автомобіля "Ауді А6", д.н.з. НОМЕР_1 , за грошові кошти.

При цьому, ОСОБА_9 передав ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 24 000 доларів США, а останній у свою чергу надав ОСОБА_9 генеральну довіреність на вказаний автомобіль, видану на ім`я ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та технічний паспорт і повідомив ОСОБА_9 про те, що автомобіль не має жодних обтяжень, чим здійснив продаж автомобіля "Ауді А6".

Таким чином, ОСОБА_6 не виконав свої зобов`язання перед ТОВ "Фінансова компанія "Єврокапітал", а повернути майно, яке було предметом застави, – відмовився.

Крім цього,  ОСОБА_6 обвинувачувався у використанні завідомо підробленого документа, оскільки на час продажу автомобіля "Ауді А6", 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , передав ОСОБА_9 завідомо підроблену довіреність з серійним номером РУІ № 473725 від 07 листопада 2008 року, якою наділив останнього правом розпорядження та використання вказаним автомобілем.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає, що зібрані у кримінальному провадженні докази є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 190 та ч. 4 ст. 358 КК України. Натомість вказані докази у своїй сукупності не отримали належної оцінки суду першої інстанції, який, не навівши переконливих мотивів прийнятого рішення, дійшов необґрунтованого висновку про необхідність виправдання обвинуваченого. Також стверджує, що апеляційний суд, в порушення вимог ст. 419 КПК України, доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив та безпідставно залишив виправдувальний вирок щодо ОСОБА_6 без змін.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор частково підтримавдоводи касаційної скарги та просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Представник потерпілого ОСОБА_8 вважала, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.

Виправданий ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора, просили оскаржувані судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Доводи, наведені у касаційній скарзі прокурора, про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, допущені судами першої та апеляційної інстанцій, які призвели до незаконного виправдання ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 190 КК України,є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ст. 370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК України передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких, суд відкидає докази обвинувачення.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок, ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Цих вимог закону суд першої інстанції дотримався.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції, дослідивши зібрані у справі докази з додержанням вимог ст. 23 КПК України, дійшов правильного висновку про наявність підстав для виправдання ОСОБА_6 з огляду на відсутність в його діях складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України,  навівши у вироку відповідне обґрунтування.

Відповідно до ч. 4 ст. 190 КК України шахрайством є заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою в особливо великих розмірах.

Разом з тим, отримання майна під умовою виконання якого-небудь зобов`язання може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його присвоїти, а зобов`язання - не виконувати.

Під час судового розгляду суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані прокурором письмові докази, а також показання свідків у судовому засіданні, ні самі по собі, ні у своїй сукупності не доводять того, що

ОСОБА_6 вчинив дії спрямовані на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою в особливо великих розмірах.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, ОСОБА_6 на момент укладання договору офіційно працював, мав заробіток достатній для надання йому ТОВ "Фінансова компанія "Єврокапітал" кредитних коштів на придбання автомобіля, що підтверджується відповідними довідками з місця роботи про середню заробітну плату останнього.

Також, судом першої інстанції було вірно встановлено, що ОСОБА_6 певний період часу виконував зобов`язання щодо повернення грошових коштів за кредитним договором, а припинив виконувати зобов`язання з причин втрати місця роботи та відповідно можливості отримувати грошові кошти, що підтверджується відповідними довідками Управління пенсійного фонду.

За таких обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку, що відсутні підстави вважати, що на момент укладення кредитного договору між ОСОБА_6 та ТОВ "Фінансова компанія "Єврокапітал" останній мав на меті присвоїти грошові кошти, а зобов`язання – не виконувати, а отже відсутня суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 190 КК України, яка характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

Апеляційний суд, розглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, ретельно перевірив викладені в ній доводи в частині виправдання ОСОБА_6 за ч. 4 ст.190 КК України, які за змістом аналогічні доводам касаційної скарги, та обґрунтовано дійшов висновку про законність, обґрунтованість та вмотивованість виправдувального вироку в цій частині, тобто визнав, що вирок судом першої інстанції ухвалено відповідно до положень ст. 370 КПК України. Ухвала апеляційного суду, всупереч твердженням прокурора, відповідає вимогам ст. 419 КПК України в частині виправдування ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 190 КК України.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про безпідставність виправдання ОСОБА_6 у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, то колегія суддів дійшла до таких висновків.

Ухвала апеляційного суду – це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і вона повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК України.

Як зазначено в ч. 2 ст. 419 КПК України, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляцію визнано необґрунтованою. На виконання цієї вимоги в ухвалі слід проаналізувати, зіставивши з наявними у справі та додатково поданими матеріалами, всі наведені в апеляційній скарзі доводи і обґрунтувати кожен із них.

Недотримання наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій, не погоджуючись із виправданням ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 358 КК України, просив у цій частині вирок скасувати і постановити новий обвинувальний вирок. Наводячи конкретні доводи на обґрунтування заявлених вимог, прокурор, поміж іншого, зазначав про неповноту судового розгляду, по суті заперечував відповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також указував на наявність доказів, які не отримали належної правової оцінки, що потягло за собою неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

За наслідками апеляційного розгляду суд визнав апеляційну скаргу прокурора в цій частині безпідставною.

Проте суд апеляційної інстанції в ухвалі не спростував усіх доводів прокурора, а отже і не навів достатніх мотивів прийнятого рішення. Так, по суті залишилося без аргументованої вичерпної відповіді твердження прокурора про неповноту судового розгляду та порушення ст. 94 КПК України при оцінці показань свідка ОСОБА_9 щодо факту використання та передачі ОСОБА_6 йому підробленої довіреності із серійним номером РУІ № 73725 від 07 листопада 2008 року, в якій містяться персональні дані останнього, а також фактичних даних, що містяться у протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.03.2014 року свідками ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , згідно яких вказані свідки впізнали ОСОБА_6 в якості особи, що надала ОСОБА_9 довіреність  від 07.11.2008 року, та які, на думку прокурора, беззаперечно підтверджують винуватість ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 358 КК України.

Як убачається з ухвали, попри конкретну позицію прокурора, апеляційний суд не взяв до уваги вказані докази та не надав їм оцінки окремо так і у сукупності з іншими доказами з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Водночас, погоджуючись із висновком місцевого суду в частині виправдування ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 358 КК України, суд апеляційної інстанції  послався на те, що надані стороною обвинувачення докази на підтвердження того факту, що обвинувачений передав свідку  ОСОБА_9 підроблену довіреність, а також показання цього свідка в суді, спростовуються показаннями обвинуваченого, які підтверджуються тим, що на сайті "AUTO.RIA" за вказаний свідком ОСОБА_9 період, а саме за листопад 2011 року, оголошень про продаж автомобіля "Ауді", 2007 року випуску, номер кузова  НОМЕР_2 , не було. Крім того, вказав, що показання свідка ОСОБА_9 не узгоджуються і з даними, вказаними в довіреності, використання якої інкримінується ОСОБА_6 , оскільки свідок стверджував, що передача автомобіля та довіреності відбулася в листопаді 2011 року, в той час як довіреність датована 07 листопада 2008 року.

Разом з тим, із показань свідка ОСОБА_9 , наведених у вироку суду першої інстанції, слідує, що оголошення про продаж автомобіля "Ауді А6" він побачив в кінці 2011 року.

З урахуванням викладеного, на думку колегії суддів, такі висновку суду є необґрунтованими та такими, що не відповідають усій сукупності зібраних у кримінальному провадженню доказів, а тому, з огляду на положення ст. 94 КК України, їх не можна визнати прийнятними.

Між тим, показання свідка ОСОБА_9 у поєднанні з фактичними даними, що містяться у згаданих протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 06.03.2014 року, мають значення для з`ясування обставин, які в силу ст. 91 КПК України належать до предмета доказування у кримінальному провадженні, і в юридичному розумінні вони могли вплинути на прийняття остаточного судового рішення у справі в частині обвинувачення ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 358 КК України.

Таким чином, ухвалу суду апеляційної інстанції в частині вирішення апеляційної скарги прокурора за ч. 4 ст. 358 КК України не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, її зміст не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, а процедуру апеляційного перегляду було здійснено формально без додержання приписів ст. 2 цього Кодексу.

Допущені порушення норм процесуального права ставлять під сумнів  незастосування судом закону України про кримінальну відповідальність, який підлягав застосуванню, а тому й відповідно висновки апеляційного суду про правомірність виправдання ОСОБА_6 у частині зазначеного обвинувачення.

З огляду на наведене, ухвала апеляційного суду в частині виправдання  ОСОБА_6 за обвинуваченням у вчиненні дій спрямованих на використання завідомо підробленого документа, підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України, а кримінальне провадження у цій частині – призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

При новому розгляді апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі прокурора, і прийняти законне та обгрунтоване судове рішення, яке відповідатиме вимогам ст. ст. 370, 419 КПК України.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції,задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року щодо ОСОБА_6 в частині рішення про залишення без змін вироку Оболонського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року, яким ОСОБА_6 було виправдано за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, скасувати і призначити в цій частині новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_6 за ч. 4 ст.190 КК України та ухвалу Київського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в цій частині залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                    ОСОБА_2                                       ОСОБА_3