Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

16 червня 2020року

м. Київ

справа № 709/1705/18

провадження № 51-5893км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                      ОСОБА_1 ,

суддів                                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання      ОСОБА_4 ,

прокурора                                          ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції

захисника                                       ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 22 січня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120182502800000337 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості в силу вимог ст. 89 КК України,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115  КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Придніпровського районного суду м. Черкас від 27 вересня 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді  позбавлення волі строком на 8 років.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він 25 травня 2018 року приблизно о 22:30, будучи в стані алкогольного сп`яніння та перебуваючи на перехресті вул. Молодіжна та вул. Грушевського в с. Мирне Чорнобаївського району Черкаської області, під час сварки з потерпілим ОСОБА_8 , яка виникла на ґрунті особистих неприязнених стосунків, через ревнощі, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, перебуваючи зверху над потерпілим ОСОБА_8 , який лежав на спині, умисно наніс останньому декілька ударів кулаком лівої руки в область грудної клітки зліва, після чого продовжуючи свій злочинний умисел, наніс ще декілька умисних ударів ногою в область лівої бічної поверхні грудної клітки потерпілого, спричинивши останньому тяжкі тілесні ушкодження. Внаслідок протиправних дій  ОСОБА_7 у виді нанесення тяжких тілесних ушкоджень настала смерть ОСОБА_8 а саме від тупої травми грудної клітки з розривом серця та легень, що супроводжувалося кровотечею в серцеву сорочку, спричинено тампонаду серця та смерть потерпілого

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 22 січня 2020 року вирок районного суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисникставить питання про скасування ухвали апеляційного суду. При цьому вказує, що апеляційний суд не надав вичерпних відповідей на всі доводи його апеляційної скарги. Зокрема, в апеляційній скарзі ним вказувалось на неправильну кваліфікацію дій засудженого за ч. 2 ст. 121 КК України та вважав, що дії засудженого слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 119 КК України. На обґрунтування свої доводів посилався  на не врахування судом першої інстанції показань свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ОСОБА_11 , ОСОБА_12 . На вказані доводи апеляційним судом, на думку захисника, вичерпної відповіді надано не було. Крім того, судом було безпідставно відхиллено його клопотання про повторне дослідження доказів.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні захисник підтримав подану скаргу, а прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Доводи захисника  про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. ст. 370, 404, 419 КПК України  є безпідставні виходячи з наступного.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції, тобто бути законною і обґрунтованою.

Згідно зі ст. 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, та з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався.

Вказаних вимог закону суд апеляційної інстанції при перегляді вироку щодо ОСОБА_7 дотримався.

Так, в поданій апеляційній скарзі захисника ставилося питання про скасування вироку суду першої інстанції в зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, стверджувалося, що ОСОБА_7 вчинив вбивство з необережності

Апеляційний суд, перевіряючи ці доводи, в межах апеляційних вимог, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України зазначив, що фактичні обставини справи встановлені у загальному порядку на підставі досліджених у суді доказах.

Окрім того, апеляційна інстанція, перевіряючи доводи сторони захисту про неправильну кваліфікацію дій засудженого констатувала, що із наведених і зібраних у вироку суду першої інстанції доказів  і встановлених фактичних обставин слідує, що ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, з мотивів особистої неприязні (наявність конфлікту через ревнощі до ОСОБА_13 ), перебуваючи зверху над потерпілим ОСОБА_8 , який лежав на спині, умисно наніс останньому кілька ударів кулаком лівої руки в область грудної клітки зліва, після чого продовжуючи свій злочинний умисел, коли свідок ОСОБА_14 намагався припинити бійку, наніс ще декілька умисних ударів ногою в область лівої поверхні грудної клітки потерпілого. Виявлені у потерпілого тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть, були спричинені безпосередніми насильницькими діями ОСОБА_7 .

За нормативним визначенням умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров`я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідками, а із суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти шкоди здоров`ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (ст. 24 КК України).

Кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України настає за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

У випадку, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії залежно від наслідків слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати за ст. 119 КК України чи ст. 128 КК України.

Отже, розмежування умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині, що спричинило її смерть (ч. 2 ст. 121 КК України), і вбивство, вчинене через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України), здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень. Якщо особа цілеспрямовано наносячи удари, не конкретизує у своїй свідомості, яку саме шкоду здоров`ю (тяжкість тілесних ушкоджень) буде фактично спричинено ним потерпілому, то в цьому випадку особа діє з невизначеним (неконкретизованим) умислом, за якого вона хоча і бажає спричинити або свідомо припускає спричинення шкоди здоров`ю потерпілого, але при цьому не конкретизує точними межами у своїй свідомості тяжкість своєї шкоди. У таких випадках винувата особа має відповідати за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно.

Апеляційна інстанція, проаналізувавши норми закону, перевіривши докази здобуті в даному кримінальному провадженні, виходячи з механізму нанесення тілесних ушкоджень, способу їх нанесення, кількості нанесених ударів, прийшла до висновку, що ОСОБА_7 усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачав його суспільні наслідки і хоча не бажав, але свідомо припускав їх настання, а тому погодилась з кваліфікацією судом першої інстанції дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК України. З вказаним висновком погоджується і колегія суддів.

Що стосується тверджень захисника про порушення апеляційним судом правил ст. 404 КПК України, то вони є необґрунтованими.

Згідно з приписами ч 3 ст. 404 КПК України, повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. У даній справі такої умови апеляційний суд не встановив.

Також предметом перевірки суду апеляційної інстанції були доводи захисника про те, що показання допитаних у суді першої інстанції свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_9 не зазначені  у вироку, та апеляційний суд на спростування цих доводів цілком обґрунтовано послався на те, що не відображення вказаних показань свідків у вироку не може бути підставою для скасування чи зміни вироку районного суду, оскільки свідок ОСОБА_17 повідомив суду обставини конфлікту з ОСОБА_8 і його показання суд прийняв до уваги та належно оцінив, а свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_9 підтвердили виключно факт боротьби, а не спричинення ОСОБА_17 тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 . Крім того, засуджений ОСОБА_7 сам визнав факт нанесення потерпілому ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, зокрема нанесення декілька ударів рукою в область грудної клітини потерпілого, а потім ще два удари ногою в область грудної клітини, що і стало причиною смерті останнього.

Таким чином апеляційний суд, виходячи з вищенаведеного, не встановивши необхідності повторного допиту зазначених свідків, з дотриманням вимог закону відмовив у задоволенні клопотання захисника про дослідження доказів і допиту свідків. При здійсненні апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК України.

Отже, під час апеляційного розгляду суд дав належну оцінку кожному з досліджених доказів та їх сукупності у взаємозв`язку, а також перевірив і детально проаналізував всі доводи захисника, викладені в його апеляційній скарзі.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.

У даному кримінальному провадженні дотримано вимог ст. ст. 10, 22 КПК України, створено необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у поданні доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Всі клопотання учасників процесу розглянуті у відповідності до вимог закону.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_7 і попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а ухвала апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 22 січня 2020 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                              ОСОБА_2                                    ОСОБА_3