Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

11 червня 2020 року

м. Київ

справа №  355/1256/18

провадження №  51-78км20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду  у складі:

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі                      ОСОБА_4 ,

за участю прокурора        ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Баришівського районного суду Київської області від 7 червня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017110070000037, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України,  уродженця і жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Баришівського районного суду Київської області від 7 червня 2019 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК до покарання у виді громадських робіт на строк 240 годин.

Постановлено стягнути із ОСОБА_6 на користьОСОБА_7 1751,22 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди і 20 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, а також 2000 грн – сплаченого потерпілим судового збору.

За вироком суду ОСОБА_6 14 січня 2017 року близько 21:00 на АДРЕСА_1 з неприязні завдав ударів кулаками в голову ОСОБА_7 , чим заподіяв йому струс головного мозку, який відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Київський апеляційний суд ухвалою від 1 жовтня 2019 року залишив вирок без змін.

Вимоги касаційної скарги і узгоджені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати вирок Баришівського районного суду Київської області від 7 червня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року щодо нього і закрити кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення. Стверджує, що суд першої інстанції розглянув справу однобічно, неповно, з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. На думку заявника, обвинувачення щодо нього ґрунтується виключно на доказах, одержаних незаконним шляхом, і припущеннях. Вказує, що суд усупереч вимогам ст. 94 КПК не взяв до уваги його показань, при цьому в основу вироку поклав неправдиві й суперечливі показання потерпілого та свідків, які, будучи зацікавленими особами, його обмовили. Зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки злочину він не вчиняв, а потерпілий отримав тілесні ушкодження за інших обставин. Звертає увагу, що суд першої інстанції також неправильно вирішив цивільний позов. Засуджений стверджує, що про зазначене він заявляв у своїй апеляційній скарзі, проте суд апеляційної інстанції усупереч вимогам ст. 419 КПК не дав належної оцінки його доводам.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважала, що касаційна скарга засудженого є необґрунтованою, і просила залишити її без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_6 – без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а, вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить із установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

У кримінальному провадженні встановлено, що ОСОБА_6 14 січня 2017 року з неприязні побив ОСОБА_7 кулаками по голові, чим заподіяв потерпілому легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Як видно з матеріалів справи, висновок суду про винуватість засудженого ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК суд обґрунтував свій вирок тими доказами, які було розглянуто в судовому засіданні, зокрема: показаннями потерпілого ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,                     ОСОБА_12 , висновками судово-медичних експертиз, даними медичних документів, даними слідчих експериментів з потерпілим ОСОБА_7 і свідком ОСОБА_8 .

Так, потерпілий ОСОБА_7 в суді вказував, що 14 січня 2017 року ОСОБА_6 , дізнавшись про те, що саме він пошкодив двірники на його службовому автомобілі, прийшов із товаришами на дачу до потерпілого, звідки притягнув його до себе додому і примусив написати розписку про відшкодування збитків. По дорозі до свого будинку засуджений тягнув його за одяг, штовхав і завдавав ударів руками по голові.

Аналогічними були показання потерпілого ОСОБА_7 під час проведення слідчого експерименту з ним, в ході якого він детально і послідовно розповідав, де, коли і яким чином засуджений ОСОБА_6 заподіяв йому тілесних ушкоджень.

Ці показання потерпілого були підтверджені сукупністю всіх інших доказів у справі.

Зокрема, свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , які стали очевидцями зазначеної події, у суді підтвердили, що дійсно 14 січня 2017 року ОСОБА_6 у їхній присутності побив ОСОБА_7 .

Свідок ОСОБА_8 у ході слідчого експерименту також детально показувала, у який спосіб засуджений заподіював потерпілому тілесних ушкоджень, стверджувала, що ОСОБА_6 завдавав ударів ОСОБА_7 , тримаючи його за одяг, потім штовхав на землю і знову бив.

Відповідно до висновку експерта № 19/д від 15 березня 2017 року в ОСОБА_7 виявлено струс головного мозку, виникнення якого характерне від дії тупого твердого предмета або від ударів об такий, за давністю може відповідати терміну, вказаному в постанові, а саме 14 січня 2017 року, та який відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я (т. 1, а. с.125–126).

За даними висновків експертів № 80/д від 4 вересня 2018 року і № 115 від 8 листопада 2018 року механізм утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_7 не суперечить механізму, на який вказували потерпілий і свідок ОСОБА_8 під час проведення слідчих експериментів із ними (т. 1, а. с. 162, 174).

Крім того, суд першої інстанції дав належну оцінку сукупності всіх інших доказів у справі.

Як правильно зазначив суд, винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення також підтверджується заявою ОСОБА_7 про злочин                       від 16 січня 2017 року (т. 1, а. с. 122), даними протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 27 січня 2017 року (т. 1, а. с. 123); копією розписки ОСОБА_7 про те, що з 13 на 14 січня 2017 року він пошкодив двірник автомобіля Вольво і зобов`язується повернути один двірник (т. 1, а. с. 127); копією медичної картки № 234 стаціонарного хворого про перебування ОСОБА_7 з 16 по 23 січня                        2017 року на стаціонарному лікуванні в Баришівській ЦРЛ з діагнозом "закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, численні садна обличчя й потилиці" (т. 1, а.  с. 131–137).

Тому суд не мав підстав ставити під сумнів показання потерпілого і зазначених свідків.

З урахуванням наведеного суд дійшов обґрунтованого висновку, що саме ОСОБА_6 своїми діями заподіяв потерпілому легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, і правильно кваліфікував дії винуватого за ч. 2                ст. 125 КК.

Покарання засудженому ОСОБА_6 суд призначив відповідно до вимог ст. 65 КК у межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, і згідно з положеннями Загальної частини КК.

Суд урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (яке відноситься до злочинів невеликої тяжкості), дані про особу винуватого (його позитивну характеристику), обставини, що пом`якшують покарання (сприяння розкриттю злочину) та відсутність обставин, які обтяжують покарання.

Призначене ОСОБА_6 покарання у виді громадських робіт за своїм видом і розміром відповідає його меті, визначеній ст. 50 КК.

Цивільний позов потерпілого вирішено відповідно до вимог закону.

Так, згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

У справі встановлено, що розмір матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню з          ОСОБА_6 на користь потерпілого ОСОБА_7 , становить 1751,22 грн. Також відшкодуванню засудженим потерпілому ОСОБА_7 підлягає сплачений останнім судовий збір – 2000 грн. Такий висновок відповідає установленим судом фактичним обставинам, та його підтверджено доказами, наявними в матеріалах провадження.

При визначенні розміру моральної шкоди суд урахував фізичні та моральні страждання потерпілого ОСОБА_7 , характер злочинних дій засудженого,  конкретні обставини справи, а також узяв до уваги вимоги розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті. Таких порушень у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 Верховним Судом не встановлено.

Доводи, наведені в касаційній скарзі засудженого, про те, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст. 419 КПК, є безпідставними.

Предметом перевірки під час апеляційного розгляду справи були доводи засудженого про те, що вирок суду першої інстанції є несправедливим, необґрунтованим і незаконним через однобічність і неповноту судового розгляду, про безпідставне покладення в його основу неправдивих показань потерпілого, свідків, даних протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_7 , а також неправильних висновків експертиз, які не можна вважати належними і допустимими доказами.

Апеляційний суд дійшов висновку, що ці доводи засудженого є безпідставними і не підлягають задоволенню. Своє рішення апеляційний суд належним чином обґрунтував.

Як зазначив апеляційний суд, висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується дослідженими доказами, які суд детально проаналізував і яким дав належну оцінку, як кожному доказу окремо, так і їх сукупності у взаємозв`язку. Вимоги КПК судом було дотримано. Версія засудженого про те, що тілесні ушкодження потерпілому могли бути заподіяні іншими особами, зокрема його власною матір`ю, не підтверджується наявними у провадженні доказами та спростовується доказами, наведеними у вироку суду.

Також предметом перевірки суду апеляційної інстанції були доводи засудженого                ОСОБА_6 про неправильне вирішення судом першої інстанції цивільного позову потерпілого. Вирок у зазначеній частині апеляційний суд визнав таким, що відповідає вимогам як матеріального, так і процесуального закону, про що навів відповідні мотиви.

Вважати рішення апеляційного суду таким, що суперечить вимогам процесуального закону, як про це зазначається в касаційній скарзі засудженого, підстав немає.

З огляду на наведене, касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Баришівського районного суду Київської області від 7 червня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 1 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                              ОСОБА_2                                       ОСОБА_3