Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

11 червня 2020 року

м. Київ

справа № 131/370/17

провадження № 51-708км17

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання                            ОСОБА_4 ,

прокурора                           ОСОБА_5 ,

захисника                            ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016020000000370, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 листопада 2016 року за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК,

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Оратівського районного суду Вінницької області від 3 травня 2017 року ОСОБА_7 засуджено за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, частинами 1, 4 ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією майна.

Згідно з вироком суду 12 листопада 2016 року приблизно о 17:00, ОСОБА_7 перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, зайшов через вхідні двері, які відчинила ОСОБА_8 , до її будинку ( АДРЕСА_1 ), та достовірно знаючи про наявність матеріальних цінностей у потерпілої і, що вона є особою похилого віку та не зможе чинити йому належний опір, взяв у руку сокиру, яка знаходилась при вході до будинку, та завдав нею ОСОБА_8 три удари в область голови, три удари в область обличчя та один удар в область лівої кисті, спричинивши їй тяжких тілесних ушкоджень, від яких потерпіла померла на місці події. Обшукавши будинок ОСОБА_7 заволодів грошовими коштами в суми 30 000 грн й залишивши місце події викраденим розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілій матеріальну шкоду на вказану суму.

Апеляційний суд ухвалою від 2 жовтня 2017 року залишив без задоволення апеляційну скаргу зі змінами засудженого, а вирок суду – без зміни.

Верховний Суд постановою від 27 листопада 2018 року частково задовольнив касаційні скарги засудженого та його захисника, скасував ухвалу Вінницького апеляційного суду від 2 жовтня 2017 року і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Апеляційний суд ухвалою від 14 листопада 2019 року частково задовольнив апеляційну скаргу засудженого. Вирок суду змінив, перекваліфікував дії ОСОБА_7 з п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК на ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК та призначив йому покарання за ч. 1 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк 11 років, за ч. 2 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років. На підставі ч. 4 ст. 70 КК, до призначеного покарання шляхом часткового складання покарань, приєднав покарання призначене за вироком Іллінецького районного суду Вінницької області від 16 листопада 2016 року та визначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років. В решті вирок залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку прокурора, суд апеляційної інстанції безпосередньо не дослідивши докази надав їм іншу оцінку, що призвело до безпідставної та невмотивованої перекваліфікації дій завжденного. Також апеляційний суд, перекваліфікувавши дії засудженого, в мотивувальній частині свого рішення не виклав формулювання обвинувачення, яке б відповідало даній кваліфікації та яке він визнав доведеним.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Захисник заперечував проти задоволення цієї скарги.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Положенням ст. 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

За змістом ст. 404 КПК апеляційна процедура передбачає оцінку оскаржуваного вироку відповідності нормам кримінального та процесуального закону, фактичним обставинам кримінального провадження, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

Як визначено у частинах 1, 2 ст. 23 КПК суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК визначено, що в ухвалі суду апеляційної інстанції повинна бути викладена мотивувальна частина із зазначенням, зокрема, встановлених судом апеляційної інстанції обставин з посиланням на докази, а також мотивів визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Проте суд апеляційної інстанції не дотримався вказаних вимог закону та постановив ухвалу, яка не відповідає його вимогам.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції розглянувши матеріали кримінального провадження дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК, та призначив відповідне покарання.

Не погоджуючись із вказаним вироком, засуджений подав апеляційну скаргу зі змінами, в якій, зокрема, оспорював юридичну кваліфікацію своїх дій, вказував, що вбивство потерпілої він вчинив через образу, у чому він щиро розкаявся, умисел на викрадення чужого майна у нього виник вже після вбивства, а тому просив перекваліфікувати його дії.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 , дійшов висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги засудженого, змінив вирок суду першої інстанції, перекваліфікувавши дії останнього з п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК на ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 і ч. 3 ст. 185 КК.

При цьому, апеляційний суд не сформулював обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Крім того, вирішуючи питання щодо правової кваліфікації дій ОСОБА_7 , суд  послався на показання потерпілої ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_11 , надані ними у суді першої інстанції, проте під час апеляційного розгляду вказаних осіб суд безпосередньо не допитував, чим порушив вимоги статей 23, 94, 370, 404, 419 КПК.

Разом із цим, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією у реалізації права особи на справедливий судовий розгляд, тому в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими. Якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена у повному обсязі.

З огляду на вкладене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції не дотримано принципу безпосередності дослідження доказів, оскільки він не вправі був дати доказам іншу оцінку, ніж ту, яку надав суд першої інстанції, якщо їх не було досліджено під час апеляційного провадження.

Наведене свідчить про те, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 419 КПК, а тому підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 цього Кодексу з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд має врахувати наведене в цій постанові та ухвалити законне й обґрунтоване рішення, належним чином умотивувавши свої висновки.

Оскільки суд касаційної інстанції не вправі досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, колегія суддів позбавлена можливості дійти однозначного висновку щодо правильності застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність та, як наслідок, відповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі винного. З урахуванням викладеного, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 листопада 2019 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                                      ОСОБА_3