Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

«Прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду. Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор вказує на те, що апеляційний суд приймаючи рішення про звільнення засудженого (ч. 1 ст. 152 КК) від відбування покарання з випробовуванням не врахував тяжкість вчиненого ним злочину, особу засудженого та наслідки, що настали; Потерпіла також просить скасувати ухвалу апеляційного суду, вказує, що суд безпідставно звільнив засудженого від призначеного покарання з іспитовим строком, не врахувавши при цьому думку потерпілої, яка наполягала на покаранні у виді реального позбавлення волі. При цьому, потерпіла зазначила, що внаслідок вчинення злочину щодо неї перебуває у стані депресії, проходить курс реабілітації у психолога, має пригнічений емоційний стан, а також зазначає, що засуджений не відшкодував їй завдану шкоду. Верховний Суд ухвалу апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. За вироком районного суду засудженого визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152 КК та засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Ухвалою апеляційного суду від 06 квітня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо засудженого змінено: засудженого визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 152 КК та визначено вважати його засудженим до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. Відповідно до ст. 75 КК засудженого звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладенням відповідних обов’язків, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК. Змінюючи вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання, апеляційний суд своє рішення обґрунтував тим, що засуджений виключно позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, одружений, має на утриманні малолітню дитину, частково відшкодував завдані збитки, внаслідок чого прийшов до висновку про можливість звільнення його на підставі ст. 75 КК від призначеного покарання з випробуванням. Разом з тим, апеляційний суд не звернув уваги на те, що при вирішенні зазначеного питання він мав належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи. Зокрема, суд, застосовуючи ст. 75 КК, не врахував тяжкість вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК, є злочином середньої тяжкості проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, та не врахував думку потерпілої, яка наполягала на призначенні засудженому реальної міри покарання, адже потерпіла зазначила, що внаслідок вчинення злочину перебуває у стані депресії і проходить курс лікування, має пригнічений емоційний стан, а також зазначає, що засуджений не відшкодував їй завдану шкоду. Вказані обставини істотно підвищують суспільну небезпечність протиправних дій. З урахуванням вказаних обставин, на думку колегії, застосування щодо засудженого положень ст. 75 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки не сприяє меті покарання -виправлення засудженого і попередження вчинення нових злочинів, а тому є невиправдано м’яким заходом примусу. Враховуючи викладене, касаційна скарга прокурора та потерпілої підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо засудженого – скасуванню з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність – ст. 75 КК внаслідок м’якості та у зв’язку з необхідністю посилення покарання, з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.»