Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

04 червня 2020 року

м. Київ

справа № 127/20401/17

провадження № 51-830км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

захисника

(в режимі відеоконференції)                   ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Вінницького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016020010000281, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Вапнярки Томашівського району Вінницької області, жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 29 березня 2019 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, і виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК через недоведеність вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_8 , скасував вирок місцевого суду й ухвалив свій, яким визнав ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, призначив йому за цим законом покарання у виді арешту на строк 5 місяців та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнив обвинуваченого від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Також апеляційний суд стягнув з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 10 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та вирішив питання щодо процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

За вироком апеляційного суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 14 січня 2016 року о 09:30 на території підприємства "Беркут Транс" на вул. Тарногородського, 42 у м. Вінниці під час словесного конфлікту з  ОСОБА_8 завдав йому 4 ударів кулаком в обличчя та удару в живіт, спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження, що потягли короткочасний розлад здоров`я, у виді черепно-мозкової травми – струсу головного мозку, крововиливів, саден, гематоми та синця.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Як зазначає захисник, апеляційний суд необґрунтовано скасував вирок суду першої інстанції та ухвалив свій, обґрунтувавши його недопустимими доказами – висновком судово-медичної експертизи від 04 лютого 2016 року № 38, розпочатої до відкриття кримінального провадження, та висновком додаткової судово-медичної експертизи від 04 серпня 2016 року № 1078, в основу якої покладено попередній висновок експерта та іншу медичну документацію, отриману слідчим у позапроцесуальний спосіб. Також захисник стверджує, що апеляційний суд не взяв до уваги показань свідків сторони захисту, необґрунтовано зазначивши, що вони є підлеглими засудженого.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав подану касаційну скаргу, а прокурор заперечувала проти її задоволення касаційної скарги, вважала за необхідне оскаржуваний вирок апеляційного суду залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено.

Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, апеляційний суд дійшов відповідно до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно з положеннями ст. 94 КПК.

Такий висновок апеляційний суд обґрунтував, зокрема, показаннями, наданими в суді потерпілим ОСОБА_8 (про те, як 14 січня 2016 року в майстерні на території підприємства "Беркут Транс" його побив ОСОБА_7 ), свідками ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , даними протоколів слідчих дій, висновками експертів й іншими письмовими доказами.

Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності – достатніми, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 125 КК як умисне спричинення легких тілесних ушкоджень, що потягли короткочасний розлад здоров`я.

При цьому апеляційний суд, спростовуючи твердження сторони захисту, визнав показання потерпілого та свідків послідовними й такими, що узгоджуються між собою, не містять істотних суперечностей, і підстав не довіряти їм у суду не було. Суд визнав недостовірними показання обвинуваченого ОСОБА_7 (про те, що він не бив потерпілого), які спростовуються іншими дослідженими доказами, та обґрунтовано відкинув показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 і  ОСОБА_17 як непослідовні, суперечливі й такі, що надані підлеглими засудженого.

Апеляційний суд перевірив та обґрунтовано визнав безпідставними висновки місцевого суду про недопустимість висновку судово-медичної експертизи через те, експертизу було проведено до внесення слідчим відомостей до ЄРДР про вчинене кримінальне правопорушення.

Так, відомості до ЄРДР про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення на підставі заяви ОСОБА_8 слідчий ОСОБА_18 вніс 15 січня 2016 року й того ж дня призначив судово-медичну експертизу (т. 1, а.п. 173-174). Проаналізувавши зміст відповідних процесуальних документів (вказану постанову слідчого та висновок експерта № 38 від 04 лютого 2016 року), апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_8 не міг отримати копію постанови про призначення експертизи раніше, ніж її виніс слідчий, а експертом було допущено помилку в посиланні на вищезазначену постанову та дату початку експертизи. За наявності обґрунтованих сумнів щодо дати призначення та проведення первинної судово-медичної експертизи потерпілого сторона захисту не була позбавлена можливості заявляти перед судом клопотання про виклик для допиту слідчого та/або експерта. Оскільки зазначений висновок експерта суд апеляційної інстанції визнав належним та допустимим доказом, відсутні підстави для визнання недопустимим доказом похідного від нього висновку додаткової судово-медичної експертизи № 1078 від 04 серпня 2016 року. Зазначених висновків у частині виявлення у потерпілого відповідних тілесних ушкоджень захисник у касаційній скарзі не оспорює.

Безпідставними є і доводи захисника про те, що слідчий надав експерту медичну документацію в позапроцесуальний спосіб. Як встановив апеляційний суд, відповідна документація отримана слідчим на підставі ухвал слідчих суддів Вінницького міського суду Вінницької області від 14 березня 2016 року та від 25 квітня 2016 року (т. 1, а.п. 178, 189).

Зважаючи на те, що прокурором в апеляційній скарзі ставилося питання про переоцінку доказів, досліджених судом першої інстанції, апеляційний суд обґрунтовано на підставі ч. 3 ст. 404 КПК задовольнив клопотання сторони обвинувачення та повторно дослідив докази у кримінальному провадженні, за результатом чого підставно, з наведенням відповідних мотивів, скасував виправдувальний вирок місцевого суду та ухвалив свій, яким визнав ОСОБА_7 винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Отже, в апеляційному порядку справу розглянуто з додержанням вимог кримінального процесуального закону, а оскаржений вирок апеляційного суду відповідає приписам статей 374, 420 КПК.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Вінницького апеляційного суду від 10 грудня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                        ОСОБА_3