Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

10 червня 2020 року

м. Київ

справа № 127/26323/17

провадження № 51-1544 км 20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                        ОСОБА_1 ,

суддів                                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                        ОСОБА_4 ,

прокурора                                           ­­­­­­­­­­­­                 ­­­­­­­­­­­­­­­ ОСОБА_5 ,

засудженого                                                        ОСОБА_6 ,

захисника                                                             ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні  касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 на вирок Вінницького апеляційного суду від 20 грудня 2019 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017020010003780 від 04 серпня 2017 року, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Вінниці, який згідно матеріалів кримінального провадження зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 06 серпня 2019 року визнано винуватим ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України ( далі – КК України) та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на 2 роки із покладенням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України. Вирішено питання щодо скасування арешту, повернення речових доказів та стягнення на користь держави вартості експертиз.

Згідно з цим вироком, ОСОБА_6 04 серпня 2017 року близько 09 год. 10 хв., керуючи технічно-справним автомобілем "Chevrolet Aveo", державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вул. 600-річчя у м. Вінниці зі сторони вул. Хмельницьке шосе у напрямку вул. В. Порика, в районі електроопори № 11, не вжив своєчасних заходів до зупинки свого автомобіля в момент об`єктивної появи в полі його зору пішохода ОСОБА_9 , яка перетинала проїзну частину вул. 600-річчя по розмітці нерегульованого пішохідного переходу, з права наліво по ходу руху автомобіля, внаслідок чого з необережності допустив наїзд на вищевказану особу. Внаслідок даної пригоди ОСОБА_9 отримала тяжкі тілесні ушкодження.

За вироком Вінницького апеляційного суду від 20 грудня 2019 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 06 серпня 2019 року в частині призначення покарання ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України скасовано та ухвалено в цій частині новий вирок. Призначено ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування основного призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на 2 роки, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги , узагальнені доводи особи, яка її подала, а також заперечення інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі прокурор,посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить вирок суду апеляційної інстанції скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що  суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора щодо тяжкості вчиненого ОСОБА_6 кримінального правопорушення та неправильного врахування такої пом`якшуючої обставини, як щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, а також не зазначив мотивів за наявності яких суд не повинен призначити ОСОБА_6 покарання у виді реального позбавлення волі.Послався на те, що в ході апеляційного перегляду потерпіла наполягала на призначенні засудженому реального покарання та позбавленні його права керування транспортними засобами. Також вказав, що суд апеляційної інстанції поверхово дослідив обставини справи, данні про особу засудженого, його відношення до вчинення злочинів та безпідставно дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги прокурора та ухвалення нового вироку лише в частині необхідності призначення додаткового покарання.

У запереченні на касаційну скаргу засуджений просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок суду апеляційної інстанції без зміни. Зазначає, що покарання, яке йому призначено судом апеляційної інстанції є достатнім для його виправлення і воно відповідає тяжкості учиненого ним злочину, воно призначене з урахуванням його поведінки після вчинення злочину, яка полягала у тому, що він вжив усі заходи, що залежали від нього, по відновленню здоров`я потерпілої, та з врахуванням його характеристики як особи. Вказує, що звільнивши його від відбування покарання з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України, та встановивши певні обов`язки, що визначені пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 76 КК України, суд врахував всі обставини справи і дійшов правильного висновку, що його виправлення можливе без ізоляції від суспільства.

У запереченні на касаційну скаргу захисник просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок суду апеляційної інстанції без зміни. Зазначає, що апеляційний суд ухвалив вирок, який у повній мірі відповідає вимогам статей 420 та 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), при перегляді судового рішення суду першої інстанції суд у повній мірі дослідив апеляційну скаргу у межах апеляційного розгляду та із дотриманням вимог ст. 404 КПК України, постановляючи свій вирок суд апеляційної інстанції діяв у межах повноважень, що визначені ст. 407 КПК України. Призначаючи покарання, суд правильно, у точній відповідності до норм кримінального права, у повній мірі дотримуючись загальних засад та правил призначення покарання, що визначено статями 50 та 65 КК України, вірно визначив кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України, врахував як тяжкість учиненого злочину так і особу засудженого, його суспільну небезпеку та достатність призначеного покарання для виправлення засудженого у виді позбавлення волі на певний строк із застосуванням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 2 роки і вірно дійшов висновку, що виправлення засудженого з урахуванням усіх обставин є можливим без ізоляції від суспільства та правильно застосував до нього положення ст. 75 КК України, звільнивши від відбування основного покарання з іспитовим строком на 2 роки та поклавши на нього обов`язки що визначенні пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ­­­­­­­­­­ ОСОБА_5 підтримала касаційну скаргу та  просила її задовольнити.

Потерпіла ОСОБА_10 подала заяву, в якій підтримала касаційну скаргу прокурора, щодо міри покарання засудженому поклалась на розсуд прокурора та Суду.

Засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 проти касаційної скарги заперечували та просили залишити її без задоволення, а судові рішення – без зміни

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Відповідно до приписів ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи касаційної скарги прокурора щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного ОСОБА_6    покарання є необґрунтованими.

Вказані доводи за своїм змістом стосуються питання призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Статтями 50 і 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Переглядаючи в апеляційному порядку вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 за апеляційною скаргою прокурора, в якій порушувалося питання про скасування вироку в частині призначеного покарання, у зв`язку із застосуванням закону, який не підлягає застосуванню, а саме ст. 75 КК України, що на думку прокурора потягло невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що суд першої інстанції призначаючи мінімальне покарання ОСОБА_6 у виді 3 років позбавлення волі та звільнивши його від відбування покарання на підставі ст. 75  КК України вірно врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, його позитивну характеристику, наявність обставини, що пом`якшує покарання – щире каяття, та відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого.

Також, судом апеляційної інстанції зазначено, що судом першої інстанції належно не було враховано характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, оскільки ОСОБА_6 порушив два пункти Правил дорожнього руху України,  допустив наїзд на людину на нерегульованому пішохідному переході, внаслідок чого потерпіла ОСОБА_9 отримала тяжкі тілесні ушкодження. Таким чином апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що незастосування до ОСОБА_6 додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, суперечить загальним засадам призначення кримінального покарання, наведеним у ст. ст. 50, 65 КК України, оскільки не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_6 не вчиняв будь-яких дій, які би свідчили, що він намагається ввести слідство в оману та хоче уникнути кримінальної відповідальності, оскільки не розумів коли саме допустив порушення Правил дорожнього руху України, після проведення слідчого експерименту визнав вину, і в ході апеляційного розгляду також визнав вину і щиро жалкував, що в результаті його дій потерпіла отримала тілесні ушкодження, а також прийняв всі міри, передавши кошти на лікування і придбання ліків, а тому суд не погодився з доводами прокурора, що в діях обвинуваченого ОСОБА_6 відсутнє щире каяття. Також апеляційним судом було враховано те, що ним були прийняті всі можливі заходи для усунення шкоди, а те, що потерпіла сторона не скористалась правом звернутися з цивільним позовом, не можна вважати, що обвинувачений не прийняв всіх мір до відшкодування шкоди, і висловився про згоду, відшкодувати шкоду в майбутньому, якщо такі вимоги будуть заявлені, що також свідчить про щире каяття і намагання виправити наслідки вчиненого.

Апеляційний суд урахував ряд пом`якшуючих обставин: визнання вини, щире каяття, відшкодування шкоди на час розгляду кримінального провадження, відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також особу ОСОБА_6 , який вперше притягується до кримінальної відповідальності, обставини, які склались в сім`ї, важку хворобу матері, яка є одинокою, у якої немає інших дітей, наявність в  нього дружини в стані вагітності, що свідчить про його міцні соціальні зв`язки, те, що він працевлаштований, та дійшов обґрунтованого висновку, що апеляційна скарга прокурора в частині  необхідності відбування засудженим покарання у виді реального позбавлення волі є необґрунтованою, оскільки виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства, а покладені обов`язки, відповідно до ст. 76 КК України, будуть сприяти контролю за його поведінкою.

На переконання колегії суддів, апеляційний суд відповідно до вимог статей 370 та 420 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі прокурора доводам, частково задовольнивши апеляційну скаргу, та скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання з ухваленням нового вироку в цій частині та відхиливши решту доводів апеляційної скарги.

Призначене апеляційним судом ОСОБА_6 покарання ґрунтується на положеннях статей 50 і 65 КК України, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації, є необхідним для  його виправлення та попередження нових злочинів, а тому, на думку колегії суддів, вважати, що це покарання за своїм розміром є явно несправедливим через м`якість, підстав немає.

Вирок апеляційного суду належним чином мотивовано, він відповідає вимогам статей 370 і 420 КПК України.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого, касаційну скаргу прокурора, слід залишити без задоволення, а вирок суду апеляційної інстанції – без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Вінницького апеляційного суду від 20 грудня 2019 року у кримінальному провадженні № 12017020010003780 від 04 серпня 2017 рокустосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_8 – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                             ОСОБА_2                                       ОСОБА_3