Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 червня 2020 року

м. Київ

справа № 753/3831/17

провадження № 51-1390 км 19

Колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання          ОСОБА_4 ,

захисника                                              ОСОБА_5 ,

прокурора                                              ОСОБА_6 ,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 14 вересня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року щодо

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця та жителя

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини

За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 14 вересня 2018 року, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_7 було засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 187 КК – на строк 9 років із конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 187 КК – на строк 12 років із конфіскацією майна, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів йому призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років із конфіскацією майна.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Суд визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, а також розбою, вчиненого особою, яка раніше вчинила такий злочин.

Як установив суд, 2 грудня 2016 року приблизно о 00:40 неподалік будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_7 підбіг до ОСОБА_8 і, погрожуючи ножем, наказав віддати майно. Оскільки той почав чинити опір, ОСОБА_7 завдав ножем ударів у тулуб, обличчя та шию потерпілого, заподіявши йому тяжких та легких тілесних ушкоджень, а потім зник із місця злочину.

Крім того, цього ж дня приблизно о 04:50 біля будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_7 , переслідуючи ОСОБА_9 , підбіг до неї і, погрожуючи ножем, наказав віддати сумку. Однак вона не виконала вказаної вимоги. Тому ОСОБА_7 завдав потерпілій декількох ударів ножем у ділянки руки та ноги, заподіявши цим легких та середньої тяжкості тілесних ушкоджень, після чого втік.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить скасувати на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) судові рішення щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку  захисника, вирок ґрунтується на недопустимих фактичних даних, які не отримали належної правової оцінки. Мотивуючи позицію зазначає, що у цій справі протоколи огляду місця події було складено до внесення відомостей про вчинення кримінальних правопорушень до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі — ЄРДР) без відображення в документах відповідних причин, тому використання як джерел доказів згаданих протоколів та похідних від них експертних висновків є неправомірним. Також за твердженням скаржника на стадії виконання ст. 290 КПК усупереч її приписам стороні захисту не було відкрито витягу з ЄРДР, сформованого 1 березня 2017 року. Посилаючись на відсутність у справі рішення про створення групи слідчих та прокурорів, захисник ставить під сумнів  здійснення належними особами процесуальних дій на досудовому розслідуванні. Крім того, вважає  істотним порушенням вимог указаного Кодексу відсутність у матеріалах провадженнях підозри ОСОБА_7 та постанови про освідування й відібрання змивів із рук останнього. Разом із цим у скарзі наголошується на тому, що при виборі засудженому заходу примусу не було враховано пом`якшуючих обставин. На переконання захисника, апеляційний суд не зважив на допущені порушення й постановив незаконну ухвалу.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення  не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції (далі – Суд) захисник підтримав касаційну скаргу; прокурор заперечив обґрунтованість заявлених касаційних вимог.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до правил ч. 2 ст. 433 КПК Суд переглядає оспорювані рішення в межах касаційної скарги, тобто з урахуванням викладених у ній доводів та заявлених вимог. При цьому в силу частини 1 вказаної статті та положень ст. 438 КПК Суд не уповноважений  досліджувати доказів, вирішувати питання про їх достовірність, перевіряти повноти розгляду справи й правильності встановлених фактичних обставин.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок у вироку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, є обґрунтованим, його підтверджено безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, оцінка яких не суперечить статтям 84, 94 вказаного Кодексу.

Зокрема, такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних упродовж судового слідства потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ; наявних у справі і перевірених у ході змагальної процедури фактичних даних, що містяться в протоколах прийняття заяв потерпілих про кримінальне правопорушення від 2 грудня 2016 року, огляду місця подій від 2 грудня 2016 року, пред`явлення особи для впізнання від 14 грудня 2016 року, а також на підставі розглянутих висновків експертиз: судово-медичних № 3045 від 1 лютого 2017 року, № 3028 від 17 січня 2017 року, судово-імунологічних № 613 від 23 грудня 2016 року, № 614 від 23 грудня 2016 року та № 616 від 5 січня 2017 року, № 50 від 8 лютого 2017 року, № 67 від 10 лютого 2017 року, судово-генетичної № 58 від 27 лютого 2017 року, судово-цитологічної № 441ц від 29 грудня 2016 року, амбулаторної комісійної судово-психіатричної № 49 від 17 січня 2017 року, зміст яких докладно відображено у вироку.

Не залишилась без оцінки суду і позиція ОСОБА_7 , котрий, відмовившись від реалізації права дати показання по суті пред`явленого йому обвинувачення, не визнав своєї провини та причетності до інкримінованих йому кримінально караних діянь. Така версія сторони захисту була предметом судового слідства і її переконливо спростовано в ухваленому вироку.

Слід зазначити, що в поданій касаційній скарзі не заперечується допустимості показань потерпілих та свідків; не ставиться під сумнів і правильності результатів проведених експертних досліджень. Між тим, вони по суті є викривальними, оскільки ОСОБА_8 впізнав у ОСОБА_7 нападника і наполягав на цьому, а на одязі (куртці та брюках) засудженого виявлено кров, походження якої не виключається від потерпілих, котрим було заподіяно ножем поранень, що супроводжувались кровотечою. Узгоджуються показання обох потерпілих і щодо знаряддя злочину, одягу нападника та особливостей його поведінки під час вчинення злочину. Крім того, за судженням ОСОБА_8 , поводження засудженого при посяганні було притаманне особам, які перебувають під дією психотропних препаратів, що відповідає експертному висновку про наявність у ОСОБА_7 поведінкових розладів унаслідок сумісного вживання наркотиків з іншими психоактивними речовинами.

Отже, зіставивши й оцінивши  з точки зору належності, допустимості та достовірності зібрані фактичні дані, місцевий суд умотивовано вирішив, що їх сукупність у логічному взаємозв`язку доводить винуватість ОСОБА_7 і є достатньою для ухвалення стосовно нього обвинувального вироку. Всупереч посиланням скаржника наведені дані було отримано в порядку, визначеному КПК, а законність їхнього формування та процесуального закріплення не викликає сумніву. Тому вони згідно зі ст. 84 вказаного Кодексу є доказами у кримінальному провадженні.

Упродовж розгляду справи згаданий суд виконав  вимоги ст. 91 КПК  і відповідно до встановлених фактичних обставин правильно кваліфікував вчиненні засудженим діяння проти власності за ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК.

Доводи в касаційній скарзі про недопустимість протоколів огляду місця події через їх складання без внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР є неспроможними.

За змістом положень частин 1, 3 ст. 214 КПК  у невідкладних випадках згадану процесуальну дію може бути проведено до внесення відомостей до ЄРДР; останнє зобов`язаний здійснити  слідчий, прокурор  не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення. Згідно з наявними в цьому проваджені документами огляди місця подій було проведено 2 грудня 2016 року в період з 1:35 до 2:34, з 6:20 до 6:55, з 9:47 до 10:20, 12:15 до 12:30 та з 15:20 до 15:32, а відомості про вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 187 КК, внесено до ЄРДР того ж дня о 13:26 та о 18:25 відповідно.

В аспекті викладеного приписи ст. 214 КПК було дотримано, а тому з підстав, наведених у скарзі, не можна вважати неправомірним використання  як джерел доказів зазначених протоколів огляду, а отже й похідних від них експертних висновків.

Також є неприйнятними посилання в касаційній скарзі як на істотне порушення вимог процесуального закону невідкриття стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК  витягу з ЄРДР, сформованого 1 березня 2017 року, адже його за клопотанням сторони захисту було долучено до справи під час судового  розгляду і цей документ, у якому зазначено про внесення відомостей до ЄРДР 2 грудня 2016 року, надавався обвинуваченому та його захиснику ОСОБА_15 для ознайомлення. Таким чином, закріплених у ст. 7 КПК загальних засад не порушено, а реалізаціюправ учасників судового провадження  забезпечено.

Крім того,  у  справі міститься розписка, згідно з якою сторона захисту  відповідно до ст. 293 КПК отримала копію реєстру матеріалів досудового розслідування, де, серед іншого, відображено прийняті процесуальні рішення, у тому числі про внесення 2 грудня 2016 року відомостей до ЄРДР, про призначення групи слідчих та прокурорів, повідомлення про підозру ОСОБА_7 . При  цьому вказана сторона не висловлювала жодних зауважень, не заперечувала наявності згаданих рішень, не клопотала про необхідність їхнього долучення до справи і не ставила під сумнів повноваження осіб, котрі проводили процесуальні дії. Не порушувалось зазначеного питання й на стадіях судового та апеляційного розгляду.

За таких обставин, ураховуючи правила ст. 293 КПК, у силу яких прокурор звертається до суду з обвинувальним актом, самі собою міркування лише в касаційній скарзі щодо обсягу матеріалів  провадження  не є переконливими та достатніми  для скасування оспорюваних вироку та ухвали  і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Посилання захисника ОСОБА_5 на постанови Суду від 7 червня 2018 року та 16 січня 2019 року є безпідставними, оскільки наведені в них висновки ґрунтуються на обставинах справи, які є відмінними від тих, що встановлені у цьому кримінальному провадженні.

Водночас, як убачається з матеріалів провадження, 2 грудня 2016 року при огляді місця події ОСОБА_7 у присутності понятих погодився надати змиви з рук, і всупереч твердженням у касаційній скарзі проведена в рамках, установлених ст. 237 КПК, процедура не є освідуванням у розумінні ст. 241 цього Кодексу. До того ж, мотивуючи висновок про винуватість засудженого, суд у вироку не  посилався на дані, які було отримано за результатами дослідження змивів, а доводи скаржника про протилежне є необґрунтованими.

При виборі засудженому заходу примусу було додержано вимоги статей 50, 65 КК і   враховано всі обставини, що за законом мають правове значення. Узявши до уваги ступінь тяжкості вчинених злочинів, конкретний зміст та характер суспільно небезпечних дій, особу ОСОБА_7 , який попри неодноразові судимості не став на шлях виправлення, суд призначив  йому справедливе покарання у межах санкцій ч. 2 ст. 187, ч. 4 ст. 187 вказаного Кодексу, а остаточне (за сукупністю злочинів) покарання визначив у найбільш сприятливий спосіб шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Отже, ухвалений вирок не суперечить  ст. 374 КПК.

Суд апеляційної інстанції належним чином розглянув наведені в апеляційних скаргах сторони захисту доводи про неправильне застосування норм матеріального права при кваліфікації діянь та про необґрунтованість засудження ОСОБА_7 і,  докладно вмотивувавши своє рішення, відхилив заявлені вимоги. Зміст постановленої ухвали відповідає ст. 419 КПК. Спроможних аргументів, які би спростовували позицію вказаного суду, в касаційній скарзі немає.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування вироку та ухвали і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, про що йдеться в касаційній скарзі, при перевірці кримінального провадження в порядку касаційної  процедури не встановлено.

Тому подану захисником скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 14 вересня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 грудня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_2                                          ОСОБА_1                             ОСОБА_3