Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

28 травня 2020 року

м. Київ

справа № 182/3644/16-к

провадження № 51-449 км 20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді                               ОСОБА_1 ,

суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря

судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                             ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами прокурора та захисника ОСОБА_6 на вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця м. Суми, який проживає за адресою:

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2019 року, залишеним без зміни ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року, ОСОБА_7 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення призначених покарань за цим вироком та за вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 03 листопада 2017 року, остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він 11 травня 2016 року, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись у будинку АДРЕСА_2 , під час сварки зі ОСОБА_9 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, яка переросла в бійку, умисно наніс потерпілому ножем один удар в область стегна правої ноги, спричинивши тим самим останньому тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, від яких настала його смерть.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із ухвалою суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить її скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам КПК України, в ній апеляційний суд не спростував доводів його апеляційної скарги щодо м`якості призначеного ОСОБА_7 покарання, суперечливо виклав фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, які не відповідають тим обставинам, які були встановлені судом першої інстанції.

Захисник ОСОБА_6 , не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх змінити, перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 119 КК України. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, неправильно кваліфікував дії її підзахисного за ч. 2 ст. 121 КК України, без урахування обставин події та відсутності умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. Посилається на те, що суд апеляційної інстанції зазначив нові фактичні обставини справи, які суперечать встановленим судом першої інстанції. Крім того, зазначає про те, що суд апеляційної інстанції долучив до матеріалів кримінального провадження довідки про сімейний стан обвинуваченого, проте їх під час апеляційного розгляду не врахував.

Позиція учасника судового провадження

Прокурор підтримав подану касаційну скаргу та частково – касаційну скаргу захисника, просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

У касаційній скарзі захисник, як убачається з її змісту, не заперечує встановлених судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження, однак не погоджується з кваліфікацією дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК України.

За нормативним визначенням умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров`я іншої людини, наслідками у вигляді заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв`язком між указаним діянням та наслідками, а із суб`єктивної сторони – умисною формою вини (прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти шкоди здоров`ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання (ст. 24 КК України).

Кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України настає за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

У випадку, коли особа, яка позбавила потерпілого життя чи заподіяла йому тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії залежно від наслідків слід розглядати як убивство через необережність чи заподіяння необережного тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження і кваліфікувати за ст. 119 КК України чи ст. 128 КК України.

Отже, розмежування умисного протиправного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень іншій людині, що спричинило її смерть (ч. 2 ст. 121 КК України), і вбивство, вчинене через необережність (ч. 1 ст. 119 КК України), здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною сторонами цих злочинів.

З приводу зазначеного Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію (див. провадження №№ 51-6829 км 18, 51-649 км 18, 51-2941 км 18,          51-1147 км 19).

З установлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи вбачається, що засуджений ОСОБА_7 під час раптово виниклого конфлікту з потерпілим отримав від ОСОБА_9 удар в обличчя, після чого не втримався на ногах і впав на підлогу. Перебуваючи в положенні сидячи обличчям до ОСОБА_9 , ОСОБА_7 схопив зі столу кухонний ніж та наніс ним один удар в область стегна правої ноги потерпілого, заподіявши йому колото-різану рану зовнішньої поверхні правої підколінної вени та артерії, від якої в поєднанні з зовнішньою кровотечею й гострою масивною крововтратою настала смерть ОСОБА_9 (висновок судово-медичної експертизи № 253 від 10 червня 2016 року).

На думку колегії суддів, суд першої інстанції ретельно перевірив наявні в матеріалах провадження докази та дійшов правильного висновку про доведеність умислу засудженого на спричинення ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, що призвело до смерті останнього, оскільки зазначеними у вироку доказами (показаннями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , протоколами слідчих дій, висновками експертиз) підтверджено, що ОСОБА_7 усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння та бажав спричинити потерпілому тілесних ушкоджень, його протиправні дії знаходяться у прямому причинному зв`язку з настанням смерті потерпілого.

Суд уважає, що висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані, а його вирок відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

З огляду на викладене твердження захисника про неправильну кваліфікацію дій засудженого є безпідставними.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, наявність як обставин, що обтяжують покарання – вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, рецидив злочинів, так і обставин, що пом`якшують покарання – активне сприяння розкриттю злочину, часткове визнання вини, надання допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину, а також дані про його особу, зокрема те, що раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, не працює, посередньо характеризується за місцем проживання, його сімейний стан.

Таким чином, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 121 КК України, дотримався вимог статей 70 ч. 4, 65-67 КК України.

Підстав уважати його невиправдано м`яким, як про це просить прокурор у касаційній скарзі, суд не знаходить.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційними скаргами засудженого, захисника та прокурора, доводи, яких аналогічні доводам їхніх касаційних скарг, з дотриманням вимог статей 404, 405, 407, 412-414 КПК України перевірив зазначені в них твердження, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які залишив їх без задоволення, при цьому належним чином умотивував своє рішення.

Разом із тим, Суд погоджується з доводами касаційних скарг захисника та прокурора про те, що суд апеляційної інстанції у мотивувальній частині безпідставно зазначив про нові фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, які суперечать встановленим обставинам судом першої інстанції, однак це вцілому не впливає на об`єктивність та обґрунтованість судового рішення щодо винуватості ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК України.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційні скарги прокурора та захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 червня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року стосовно ОСОБА_7 – без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                                      ОСОБА_3