Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

28 травня 2020 року

м. Київ

справа № 753/6023/17

провадження № 51-6022км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання                            ОСОБА_4 ,

прокурора                           ОСОБА_5 ,

захисників                           ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

потерпілого                        ОСОБА_8 ,

представника

потерпілого                         ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_10 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 25 березня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 5 вересня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100020006663, за обвинуваченням

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Балаково Саратовської області Російської Федерації, жителя АДРЕСА_1 такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду ОСОБА_11 засуджено за ч. 4 ст. 190 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна.

Згідно з вироком суду 28 серпня 2013 року ОСОБА_11 у період часу з 8:00 до 18:00, перебуваючи у приміщенні приватного нотаріуса ОСОБА_12 ( АДРЕСА_2 ) шляхом обману, під час укладання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 ) з ОСОБА_8 , умисно не повідомив ОСОБА_8 та ОСОБА_12 про те, що вказану квартиру було придбано ним в період перебування у шлюбі з ОСОБА_13 , а також про наявність рішення суду, відповідно до якого 1/2 частина квартири належить останній. При цьому ОСОБА_11 для остаточного укладання вказаного договору засвідчив приватного нотаріуса ОСОБА_12 відповідною заявою про те, що квартира не є об`єктом спільної сумісної власності, а є його особистою приватною власністю, оскільки на час її придбання він не був одружений та ні з ким не проживав однією сім`єю без укладання шлюбу, та особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на відчужувану квартиру, відсутні, при цьому скориставшись тим, що у зв`язку з втратою паспорту йому було видано новий без позначок про перебування або розірвання шлюбу. В подальшому, ОСОБА_8 був позбавлений права користування та володіння квартирою, оскільки рішенням суду вищезазначений договір було визнано недійним. Внаслідок протиправних дій ОСОБА_11 потерпілому ОСОБА_8 заподіяно матеріальну шкоду на суму 810 000 грн.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника, а вирок суду – без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить скасувати судові рішення у і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку захисника, суд при призначенні засудженому покарання не врахував ряд обставин, які його пом`якшують та особу винного, а тому воно не відповідає вимогам статей 50, 65 КК. Крім того, в матеріалах справи наявна копія постанови про закриття кримінального провадження та відсутня постанова про її скасування, проте дана обставина залишилась поза увагою судів.

Позиції учасників судового провадження

Захисники підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Потерпілий, його представник та прокурор заперечували проти задоволення цієї скарги.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

З урахуванням вищезазначених вимог закону Суд, вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить із установлених фактичних обставин, викладених у цих судових рішеннях.

Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_11 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено, та кваліфікації діяння за ч. 4 ст. 190 КК захисник у касаційній скарзі не оспорює.

Доводи захисника про невідповідність призначеного засудженому покарання через суворість є необґрунтованими з огляду на нижченаведене.

Відповідно до вимог ст. 65 КК суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують і пом`якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Особі, яка скоїла злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд керувався саме вказаними вимогами кримінального закону.

З вироку вбачається, що припризначенні ОСОБА_11 покарання суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, урахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке є особливо тяжким, дані про особу винного, котрий раніше не судимий, на обліках у лікарнях не перебуває, даних щодо наявності у засудженого жодних хронічних чи тяжких захворювань суду надано не було.

Обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання, судом не встановлено.

Крім того, зваживши на відсутність у ОСОБА_11 щирого каяття, критичного ставлення до вчиненого та прагнення відшкодувати матеріальну й моральну шкоду, завдану злочином, врахувавши небажання засудженого спокутувати свою провину перед потерпілим, а також позицію останнього щодо призначення засудженому суворого покарання, суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років, яке не є наближеним до максимальної межі, передбаченої санкцією ч. 4 ст. 190 КК й навів у вироку переконливі підстави такого рішення, зазначивши, що за таких обставин буде досягнуто мети покарання.

Рішення про призначення ОСОБА_11 покарання у виді позбавлення волі належним чином умотивовано, воно є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів,а тому місцевий суд дотримався вимог статей 50, 65 КК.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника, належним чином перевірив доводи про невідповідність призначеного ОСОБА_11 покарання через суворість, визнав їх безпідставними, належним чином мотивувавши своє рішення.

Зокрема, апеляційний суд зазначив, що враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, місцевий суд дійшов правильного висновку про можливість виправлення ОСОБА_11 лише в умовах ізоляції від суспільства.

Крім того, часткове відшкодування родичами засудженого заподіяної злочином шкоди (5000 доларів США) під час апеляційного розгляду, на думку суду, не є підставою для призначення засудженому більш м`якого покарання та застосування до нього положень ст. 75 КК.

Таким чином, доводи щодо суворості призначеного покарання, зазначені в касаційній скарзі, були предметом перевірки апеляційного суду, який дав на них умотивовані відповіді. Інших доводів щодо явної несправедливості призначеного засудженому покарання через суворість у касаційній скарзі не міститься.

Як убачається з матеріалів справи, 27 жовтня 2014 року слідчим було винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, яку було скасовано постановою прокурора від 8 липня 2016 року, а тому доводи захисника про істотне порушення судами вимог кримінального процесуального закону, оскільки, на його думку існує така не скасована постанова, є безпідставними.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність у кримінальному провадженні судом не встановлено, а тому підстави для скасування судових рішень та задоволення касаційної скарги захисника – відсутні.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 25 березня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 5 вересня 2019 рок щодо ОСОБА_11 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_10 – без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                                     ОСОБА_3