Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2020 року

м. Київ

справа № 367/1601/18

провадження № 51-6565км19

Верховний Суд колегією суддів

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засуджених ОСОБА_6 і ОСОБА_7 — ОСОБА_8 на ухвалу Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року, постановлену в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017110040003420, за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ірпіня Київської області, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого там само, такого, що в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі — КК) не судимий,

у вчиненні злочинів, передбачених частинами 2 та 3 ст. 186 КК;

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого — останнього разу за вироком Ірпінського міського суду Київської області від 06 травня 2015 року за ч. 2 ст. 309 КК до остаточного покарання на підставі ст. 71 цього Кодексу у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, звільненого 24 квітня 2017 року умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 7 місяців 23 дні,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК.

Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ірпінського міського суду Київської області від 11 квітня 2019 року засуджено до покарання у виді позбавлення волі:

– ОСОБА_6 : за ч. 2 ст. 186 КК —на строк 5 років, за ч. 3 ст. 186 КК — на строк 6 років; на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років;

– ОСОБА_7 : за ч. 3 ст. 186 КК — на строк 5 років; на підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за попереднім вироком, і остаточно ОСОБА_7 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Згідно з вироком ОСОБА_6 і ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за вчинення корисливих злочинів за обставин, установлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку.

Так, 18 грудня 2017 року приблизно о 10:00 (точного часу досудовим розслідуванням не встановлено), ОСОБА_6 , перебуваючи на зупинці транспортних засобів біля приміщення лотереї "Лото" на вул. Жовтневій у м. Бучі Київської області, наблизився до потерпілого ОСОБА_9 та висунув йому усну вимогу віддати мобільний телефон, після чого одразу лівою рукою схопив потерпілого за зовнішню кишеню куртки, де лежав телефон останнього. Після відмови ОСОБА_9 . ОСОБА_6 ударив його кулаком правої руки по обличчю, від чого потерпілий упав на землю, а ОСОБА_6 сів зверху на потерпілого та обома руками завдав йому декількох ударів у голову, заподіявши ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, які не були небезпечними для життя і здоров`я останнього. Після чого ОСОБА_6 , скориставшись тим, що ОСОБА_9 ненадовго втратив свідомість, заволодів належним потерпілому мобільним телефоном марки "MEIZU М5 NOTE 16 Gb Grey", вартістю 2541,67 грн.

Крім того, в цей же день приблизно о 15:00 ОСОБА_7 за попередньою змовою з ОСОБА_6 зайшли на неповністю огороджену земельну ділянку на АДРЕСА_3 , яка належить потерпілому ОСОБА_10 , звідки мали намір викрасти металеву тачку. В цей час у вікні будинку, розташованого на цій земельній ділянці, вони побачили двох малолітніх дітей, після чого постукали у вхідні двері, а коли двері відчинилися, зайшли в будинок, попросивши у малолітніх ОСОБА_11 та ОСОБА_12 попити води та мобільний телефон.

Далі, коли діти пішли на кухню та на другий поверх будинку, щоб принести воду й мобільний телефон, ОСОБА_7 за попередньою змовою з ОСОБА_6 , користуючись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, зайшов до підсобного приміщення вищевказаного будинку, де взяв належний потерпілому ОСОБА_10 набір інструментів вартістю 786,10 грн, який лежав у спеціальному ящику чорного кольору марки "DEXTER", і з цим набором попрямував до вхідних дверей будинку, біля яких на нього очікував ОСОБА_6 , якому ОСОБА_7 передав указаний ящик. У цей момент їх помітили малолітні ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які почали вимагати повернути ящик з інструментами, однак ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , не реагуючи на такі зауваження з боку малолітніх, залишили приміщення вказаного будинку з викраденим майном та розпорядились ним на власний розсуд.

Київський апеляційний суд ухвалою від 24 жовтня 2019 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 без змін.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Суть доводів у касаційній скарзі захисника зводиться до його вказівок на те, що ухвала суду апеляційної інстанції є незаконною та необґрунтованою. Як зазначає скаржник, він в апеляційному суді заявив клопотання про повторний допит потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також обвинувачених, однак апеляційний суд не навів жодних мотивів, на підставі яких він не здійснив потворного допиту потерпілого ОСОБА_10 . Крім того, допитавши безпосередньо потерпілого ОСОБА_9 , апеляційний суд не проаналізував наданих останнім цьому суду показань. Зазначене, на думку захисника, свідчить про недотримання апеляційним судом засади безпосередності дослідження доказів. Також захисник вважає, що суд апеляційної інстанції формально підійшов до розгляду апеляційної скарги сторони захисту, обмежившись викладенням тексту вироку місцевого суду.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор, навівши відповідні пояснення, заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника, вважав постановлені щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_6 судові рішення законними та обґрунтованими, а тому просив залишити їх без змін.

Потерпілий ОСОБА_10 подав до Верховного Суду заяву, в якій просив провести касаційний розгляд кримінального провадження за його відсутності.

Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При перевірці доводів, наведених у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Отже, касаційний суд, здійснюючи перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, не перевіряє їх у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, в межах доводів, наведених в апеляційній скарзі, який не встановив порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, дійшов висновку, що судовий розгляд кримінального провадження проведено повно, всебічно, об`єктивно, а вирок місцевого суду про визнання винуватими ОСОБА_6 і ОСОБА_7 постановлено з додержанням вимог закону України про кримінальну відповідальність та кримінального процесуального закону, обґрунтовано залишив без задоволення апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , навівши відповідні мотиви та підстави для прийняття такого рішення.

Доводи захисника щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_6 і ОСОБА_7 за встановлених фактичних обставин справи були предметом ретельної перевірки судами першої та апеляційної інстанцій та були належно оцінені ними у постановлених судових рішеннях.

При перевірці цих рішень не було встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_6 і ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих їм злочинів, передбачених частинами 2 та 3 ст. 186 КК та ч. 3 ст. 186 КК відповідно.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими місцевим судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.

Суд обґрунтовано послався, в тому числі:

за епізодом відкритого викрадення майна ОСОБА_9 :

– на показання потерпілого, котрий у деталях розповів про обставини, за яких ОСОБА_6 заволодів належним потерпілому мобільним телефоном, протокол огляду місця події від 18 грудня 2017 року, яким зафіксовано місце, де відбувся злочин;

– на протокол слідчого експерименту від 19 грудня 2017 року з відеозаписом до нього, згідно з яким потерпілий ОСОБА_9 показав на місці обставини вчинення щодо нього злочину,

– на протокол пред`явлення особи для впізнання від 19 грудня 2017 року з відеозаписом, згідно з яким потерпілий ОСОБА_9 впізнав ОСОБА_6 як особу, котра завдала йому тілесних ушкоджень і після цього пограбувала;

– на протокол пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 21 грудня 2017 року, згідно з яким працівниця ломбарду ОСОБА_13 впізнала ОСОБА_6 як особу, котра здала в ломбард мобільний телефон "MEIZU";

– на висновок експерта від 27 лютого 2018 року № 12-4/510, яким установлено ринкову вартість мобільного телефону "MEIZU М5 NOTE 16 Gb Grey" станом на 18 грудня 2017 року;

– на висновок від 14 лютого 2018 року № 18, згідно з яким у ОСОБА_9 було виявлено гематому правої виличної ділянки, яка утворилась від дії тупого предмету, можливо, у строк та за обставин, зазначених у протоколі слідчого експерименту;

—      а також на інші наведені у вироку докази;

за епізодом відкритого викрадення майна ОСОБА_10 :

– на показання потерпілого ОСОБА_10 , який дав показання про те, що його син ОСОБА_11 повідомив йому по телефону, що їх пограбували і зі слів дітей, вони перебували на першому поверсі будинку, коли через скляні двері в тилу будинку побачили двох чоловіків, які підійшли до вхідних дверей будинку та постукали в них, і коли син відчинив двері, чоловіки попросили попити води, син пішов по воду, а чоловіки зайшли в будинок. В цей час старший син спускався з другого поверху, й один із чоловіків спитав, де батько, та попросив мобільний телефон. Коли син знову пішов на другий поверх, один із чоловіків зайшов у кладовку, де взяв дві коробки; одну (з шурупами та болтами) віддав молодшому сину, а з другою (з ключами і написом "Dexter") взяли із собою і пішли з дому;

– на показання свідка ОСОБА_11 , який повідомив, що 18 грудня 2017 року після 13:00, він був удома зі своїм молодшим братом ОСОБА_14 . У вікно він побачив на задньому дворі будинку двох чоловіків. Далі ОСОБА_15 відчинив їм двері, і вони зайшли в будинок. Чоловіки попросили води і мобільний телефон. Поки брат давав їм воду, ОСОБА_11 пішов на другий поверх за мобільним телефоном. Коли повернувся, побачив, що один із чоловіків (молодший) зайшов у кладовку і взяв там два ящики – одну з шурупами, а другу – з інструментами, та віддав їх старшому чоловікові, що був у жовтій куртці. Старший чоловік ящик із шурупами залишив, узяв другий ящик, і вони пішли. Єгор казав чоловікам, що то татове і чіпати не можна, але вони не відреагували;

– на протокол огляду від 19 грудня 2017 року, яким зафіксовано місце вчинення злочину;

– на протокол огляду від 19 грудня 2017 року, згідно з яким ОСОБА_16 добровільно видав пластмасовий ящик чорного кольору з написом "Dexter" з інструментами всередині, який він 18 грудня 2017 року придбав за 300 грн у ОСОБА_6 ;

– на протокол пред`явлення особи для впізнання від 20 грудня 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_11 впізнав по фотографіях ОСОБА_7 та ОСОБА_6 як осіб, котрі викрали з будинку набір інструментів;

– на протоколи пред`явлення особи для впізнання від 21 грудня 2017 року, згідно з якими ОСОБА_16 впізнав ОСОБА_7 та ОСОБА_6 як осіб, у котрих 18 грудня 2017 року придбав за 300 грн чорний пластмасовий ящик із написом "Dexter" з інструментами всередині;

– на висновок експерта від 27 лютого 18 року № 12-4/511, яким встановлено ринкову вартість набору інструментів марки "Dexter", який був у використанні;

—      а також на інші наведені у вироку докази.

Зазначені у вироку докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою та не викликають сумнівів у їх достовірності.

Оцінивши усі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів — із точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд, провівши судовий розгляд у межах пред`явленого обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості: ОСОБА_6 – у відкритому викрадення чужого майна (грабежі), поєднаному з насильством, яке не є небезпечним для життя і здоров`я потерпілого, а також у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, пов`язаному з проникненням в житло; ОСОБА_7 – у відкритому викраденні чужого майна (грабежі), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, пов`язаному з проникненням у житло.

За встановлених фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_6 за частинами 2 та 3 ст. 186 КК, а також ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 186 КК кваліфіковано правильно.

У касаційній скарзі захисника не наведено доводів, які би ставили під сумнів законність і вмотивованість указаних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Посилання захисника ОСОБА_8 на порушення апеляційним судом засади безпосередності дослідження доказів Верховний Суд вважає безпідставними.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, і може (але не зобов`язаний) дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно в разі, якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Як видно з матеріалів кримінального провадження та технічного запису судового засідання, передбачених ст. 404 КПК підстав для повторного дослідження доказів сторона захисту не навела й апеляційний суд не встановив. Тому цей суд обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції. За результатами перегляду вироку суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою доказів, даною місцевим судом, а тому застосована ним процедура не суперечила встановленій у ст. 23 КПК засаді безпосередності дослідження доказів.

Сам собою факт непогодження з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів не є підставою для їх повторного дослідження апеляційним судом.

Доводи захисника про те, що апеляційний суд безпідставно не допитав потерпілого ОСОБА_10 , оскільки показання цього потерпілого мали ключове значення для вирішення питання щодо кваліфікації дій ОСОБА_6 і ОСОБА_7 , Верховний Суд вважає необґрунтованими.

По-перше, потерпілий ОСОБА_10 не був безпосереднім очевидцем вчинення ОСОБА_6 і ОСОБА_7 злочину, а про його обставини дізнався від свого малолітнього сина ОСОБА_11 , а тому підстав вважати, що потерпілий в апеляційному суді надав би показання, що яким-небудь чином вплинули на правильність встановлених місцевим судом фактичних обставин справи або на юридичну кваліфікацію дій засуджених, Верховний Суд не вбачає. По-друге, апеляційний суд оголосив подану потерпілим ОСОБА_10 заяву, згідно з якою останній зазначив, що не може прибути в судове засідання через свою відсутність у країні.

До того ж, як зазначалось вище, сторона захисту, заявляючи клопотання про допит апеляційним судом потерпілого ОСОБА_10 , не навела переконливих доводів у необхідності повторного допиту потерпілих та не вказала порушень процесуального закону, допущених місцевим судом при їх допиті.

Верховний Суд відхиляє посилання ОСОБА_8 на те, що апеляційний суд, допитавши безпосередньо потерпілого ОСОБА_9 , не проаналізував наданих останнім цьому суду показань, оскільки як убачається з журналу судового засідання та технічного запису, апеляційний суд не проводив допиту потерпілого ОСОБА_9 , а останній у судовому засіданні висловлював лише свою думку з приводу поданої захисником апеляційної скарги, про що й зазначено у вказаному журналі.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що ухвала апеляційного суду є належно умотивованою та обґрунтованою і за змістом відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався при її постановленні.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що захисник ОСОБА_8 у своїй касаційній скарзі не навів переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність постановленої у кримінальному проваджені ухвали апеляційного суду, а під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не було встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування зазначеної ухвали.

Враховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436—438, 441, 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 необхідно залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 — без зміни.

На цих підставах Верховний Суд ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Київського апеляційного суду від 24 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 — без зміни.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1                              ОСОБА_2                            ОСОБА_3