Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

14 травня 2020 року

м. Київ

справа № 538/17/18

провадження № 51-290км20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

захисника                                                   ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вироки Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 7 лютого 2019 року та Полтавського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170230000875, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Червонозаводського Лохвицького району Полтавської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , раніше судимого за вироком Лохвицького районного суду Полтавської області від 20 січня 2015 року за ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі – КК) до покарання у виді штрафу у розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, який сплачено,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 7 лютого 2019 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 186 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 289 КК – на строк 5 років без конфіскації майна; за ч. 2 ст. 186 КК – на строк 4 роки, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.  На підставі ст. 75 КК ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком   ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він за обставин, установлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку, 27 грудня 2015 року близько 21:00 таємно проник до приміщення сараю на території домогосподарства ОСОБА_9 ( АДРЕСА_3 і повторно незаконно заволодів мопедом марки "Honda Dio AF 34", чим завдав потерпілій матеріальної шкоди на суму 7239,75 грн.

Крім того, 12 вересня 2017 року близько 18:00  ОСОБА_8 прибув на автомобілі ВАЗ-2113 (державний номерний знак НОМЕР_1 ) до домогосподарства ОСОБА_10 ( АДРЕСА_4 ), звідки викрав три мішки з товарно-матеріальними цінностями, які завантажив до багажного відділення автомобіля. Надалі ОСОБА_8 , від`їхавши від указаного господарства на відстань близько 20 м, був помічений та зупинений ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Однак ОСОБА_8 , не реагуючи на їхні неодноразові вимоги повернути майно, з метою реалізації свого умислу, спрямованого на відкрите заволодіння чужим майном із застосуванням насильства, яке не було  небезпечним для життя і здоров`я, сів за кермо автомобіля та почав на ньому рух,  не зважаючи на дії ОСОБА_11 , який став на шляху руху автомобіля для його зупинки. Натомість ОСОБА_8 збільшив швидкість руху на автомобілі, у результаті чого ОСОБА_11 опинився на капоті, а потім зіскочив із транспортного засобу на узбіччя дороги, оскільки водій продовжував рух. Із місця вчинення злочину ОСОБА_8 зник на вищевказаному автомобілі, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд.

За результатами судового розгляду суд виключив із обвинувачення, пред`явленого органом досудового розслідування ОСОБА_13 за ч. 3 ст. 186 КК, таку кваліфікуючу ознаку, як "проникнення у житло", оскільки сторона обвинувачення не довела, що останній  проник шляхом зриву замків із вхідних дверей до будинку та здійснив у приміщенні цього будинку демонтаж металевих предметів. За вказаних обставин суд змінив правову кваліфікацію дій   ОСОБА_14 на ч. 2 ст. 186 КК.

Полтавський апеляційний суд 20 листопада 2019 року скасуваввирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив свій, яким призначив ОСОБА_8 покарання  у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 289 КК – на строк 5 років без конфіскації майна; за ч. 2 ст. 186 КК – на строк 4 роки, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначивостаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. В іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.  Обґрунтовуючи свої вимоги, скаржник указує на те, що суди обох інстанцій неповно дослідили всі ознаки об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, а саме не визначили моменту застосування винним насильства, внаслідок чого дійшли помилкового висновку, що насильство мало місце під час грабежу, тоді як, на думку захисника, насильство було застосовано після настання у ОСОБА_8 реальної можливості володіти й розпоряджатися майном і лише з метою уникнення затримання. У зв`язку з чим захисник стверджує, що у діянні ОСОБА_8 відсутня така кваліфікуюча ознака грабежу як застосування насильства саме під час грабежу, а тому його діяння слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 186 КК.

Крім того, у поданих до Верховного Суду заявах засуджений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_7 зазначають про здійснення касаційного  розгляду без їх участі.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 , навівши відповідні пояснення,  підтримав касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 та просив її  задовольнити на підставах, указаних у ній.

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив залишити судові рішення без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин. При цьому він переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Висновки судів про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК за обставин, установлених у вироку, правильність кваліфікації його дій за вказаним законом та справедливість призначеного останньому покарання у касаційній скарзі захисника не оспорюються. Тому згідно зі ст. 433 КПК Верховний Суд не перевіряє законності та обґрунтованості оспорюваних рішень у цій частині.

За статтею 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції установив, що висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду, а також  оцінено відповідно до вимог ст. 94 КПК.

Зокрема, такий висновок про винуватість ОСОБА_8 зроблено на підставіаналізу:

– показань потерпілого ОСОБА_10 про те, що він зі слів дружини дізнався про обставини викрадення речей із металу належного йому  спадкового будинку на АДРЕСА_4 ;

– показань свідка ОСОБА_12 (дружини ОСОБА_10 ) про те, що  12 вересня 2017 року їй зателефонувала знайома ОСОБА_15 та повідомила, що біля двору їхнього спадкового будинку стоїть автомобіль, і якісь невідомі вантажать мішки. Надалі вона разом з сином побігли до цього будинку та побачили невідому машину, що від`їжджала, але вони її зупинили і попросили  відкрити їм багажник автомобіля. Однак ОСОБА_8 , який сидів за кермом автомобіля, відмовив у їхньому проханні, внаслідок чого між ними виникла суперечка, а потім водій завів двигун і  автомобіль почав рухатись, син же, спершись на капот, намагався зупинити машину і в ході її руху опинився на капоті, а  потім зіскочив із нього;

– показань свідків (очевидців цієї події) ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 про те, що у вересні 2017 року вони разом їхали на автомобілі до будинку ОСОБА_15 , який знаходиться по сусідству з господарством ОСОБА_10 , і побачили, як невідомі чоловіки біля вказаного двору вантажили до багажника автомобіля мішки, надалі ОСОБА_15 зателефонувала ОСОБА_12 ;

– показань свідка ОСОБА_18 про те, що вона бачила, як  біля двору спадкового будинку ОСОБА_10 стояв автомобіль сірого кольору;

– фактичних даних, що містяться у протоколах слідчих дій, зокрема: у протоколі огляду місця події  від 14 вересня 2017 року, у протоколах огляду від 17 вересня та 15 грудня 2017 року, у протоколі пред`явлення особи для впізнання від 8 грудня 2017 року за участю свідка ОСОБА_12 , у протоколах слідчого експерименту від 8 листопада 2017 року за участю свідка ОСОБА_15 , від 8 грудня 2017 року за участю свідка ОСОБА_12 , від  15 грудня 2017 року за участю свідка ОСОБА_17 , відповідно до яких свідки показали про обставини вчинення грабежу, що відбувся 12 вересня 2017 року;

– у висновках товарознавчих експертиз від  17-го та 18 жовтня 2017 року № 747, № 748, № 750.

Отже, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, а також з`ясувавши передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмету доказування, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8  у вчиненні злочину, за який його засуджено.

З правильністю та обґрунтованістю  цього висновку погодився у своєму рішенні й  апеляційний суд.

Що стосується доводів, наведених у касаційній скарзі захисника, про неправильну кваліфікацію судами дій ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 186 КК в частині відсутності такої кваліфікуючою ознаки, як "застосування насильства під час грабежу", то що вони є безпідставними, з огляду на таке.

Частиною 2 ст. 186 КК передбачена кримінальну відповідальність за грабіж, зокрема, поєднаний із насильством, небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства.

Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони насильницького грабежу є фізичне та психічне насильство.

Зокрема, фізичне насильство при вчиненні грабежу є способом заволодіння або утримання майна, супроводжується заподіянням легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров`я або незначної втрати працездатності, завданням фізичного болю (при заподіянні ударів, побоїв або вчинення інших насильницьких дій), обмеження чи позбавлення волі.

Протиправні дії щодо застосування насильства при грабежі можуть передувати вилученню майна, бути застосованими одночасно або безпосередньо після вилучення такого майна.

Крім того, грабіж вважається закінченим злочином із моменту заволодіння майном.Таким моментом визнається поява у злочинця реальної початкової можливості розпорядитися вилученим майном (винести, передати іншим особам, викинути тощо).

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності" дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і незважаючи на це продовженні винною особою з метою заволодіння майном або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж.

Водночас грабіж визнається насильницьким за умов, що застосоване насильство було способом заволодіння майном або утримання його безпосередньо після такого заволодіння.

Як убачається зі встановлених судами фактичних обставин провадження, ОСОБА_8 , реалізовуючи свій умисел на таємне викрадення чужого майна,  виніс із території господарства ОСОБА_10 мішки з товарно-матеріальними цінностями та завантажив їх до багажного відділення автомобіля. Від`їхавши від указаного господарства на відстань близько 20 м.  ОСОБА_8 був помічений і зупинений ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які просили засудженого припинити свої злочинні дії та повернути викрадені ним речі. Однак ОСОБА_8 на вказані вимоги останніх не реагував, як і на намагання ОСОБА_11 зупинити його автомобіль, натомість збільшив швидкість руху, в результаті чого останній опинився на капоті, а потім зіскочив з транспортного засобу на узбіччя дороги. З метою доведення свого корисливого мотиву до кінця ОСОБА_8 зник на вищевказаному автомобілі, утримуючи  при собі викрадене.

З викладеного випливає, що ОСОБА_8 розпочав свої дії як таємне викрадення чужого майна з території господарства ОСОБА_10 , був виявлений свідками ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , але не зупинився і втік із викраденим майном із місця події. При цьому, ОСОБА_8 усвідомлював, що його злочинні дії вже були викриті, а насильство застосував  безпосередньо після вилучення майна з метою його утримання.

З огляду на наведене виходячи з установлених фактичних обставин провадження, вчинене ОСОБА_8 суспільно небезпечне діяння обґрунтовано отримало правильну юридичну оцінку за ч. 2 ст. 186 КК, як  відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинене повторно, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я.

Тому всупереч посиланням у касаційний скарзі сторони захисту закон України про кримінальну відповідальність  застосовано правильно.

Крім того, за матеріалами цього провадження, сторона захисту не оскаржувала в апеляційному порядку вироку місцевого суду в частині неправильної кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 186 КК. Натомість предметом розгляду  апеляційного суду були доводи захисника про незаконність засудження ОСОБА_19 за  ч. 2 ст. 289, ч. 2 ст. 186 КК, які згаданий суд ретельно розглянув і вмотивовано визнав безпідставними, навівши докладні мотиви на обґрунтування прийнятого рішення.  Зміст ухвали відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування оспорюваних рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, про що йдеться в касаційній скарзі, при розгляді кримінального провадження  судом касаційної інстанції не встановлено.

Тому касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вироки Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 7 лютого 2019 року та Полтавського апеляційного суду від 20 листопада 2019 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню

не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                           ОСОБА_3