Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

14 травня 2020 року

м. Київ

справа № 369/3475/15-к

провадження № 51-6483км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання                            ОСОБА_4 ,

прокурора                           ОСОБА_5 ,

засудженого                      ОСОБА_6 ,

захисника                            ОСОБА_7 ,

потерпілого                         ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Київського апеляційного суду від 3 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014110200002013, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинський район Київська область, жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 грудня 2018 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК та виправдано у зв`язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Апеляційний суд частково задовольнив апеляційні скарги прокурора і потерпілого, вирок районного суду щодо ОСОБА_6 скасував й ухвалив новий вирок, яким визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі статей 75, 76 КК звільнив ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та поклав на нього певні обов`язки. Цивільний позов потерпілого задовольнив частково, стягнув з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 100 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Питання щодо речових доказів та судових витрат вирішено судом відповідно до вимог закону.

Згідно з вироком апеляційного суду 11 липня 2014 приблизно о 02:00 ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, рухався у нічний час на автомобілі марки "ВАЗ 21011" (державний номерний знак НОМЕР_1 ), по вул. Леніна, зі сторони вулиці Авіаторів в напрямку вулиці Чкалова, у с. Петропавлівська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області, проявив неуважність, не слідкував за дорожньою обстановкою та її зміною, під час виникнення небезпеки для руху не вжив заходів для зменшення швидкості руху автомобіля, аж до повної його зупинки, внаслідок чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_8 , який рухався в попутному з ним напрямку, в результаті чого останній отримав тяжких тілесних ушкоджень.

В даній дорожній обстановці, водій  ОСОБА_6  грубо порушив вимоги п. п. 1.5, 2.3 б, 2.9 а, 12.3 Правил дорожнього руху, що стало причиною виникнення і настання даної дорожньо-транспортної пригоди та знаходяться в прямому причинному зв`язку з її наслідками.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений та його захисник, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просять скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. На думку скаржників, вирок апеляційного суду ухвалено на підставі недопустимих доказів та він не відповідає вимогам статей 370, 420 КПК. Стверджують, що в діях ОСОБА_6 відсутній склад інкримінованого йому злочину, жодним доказом не доведено, що засуджений в момент події перебував в стані алкогольного сп`яніння, а також, що останньому не було відкрито матеріали кримінального провадження в повному обсязі.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор та потерпілий заперечували проти задоволення цієї скарги.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження або неповноту судового розгляду, чинним законом не передбачено.

З касаційної скарги вбачається, що засуджений та його захисник, крім іншого, посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, просять дати іншу оцінку доказам у справі, ніж ту, яку дав суд апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Відповідно до приписів ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд апеляційної інстанції при розгляді даного провадження не дотримався вищевказаних вимог закону в повному обсязі.

Так, своє рішення про винуватістьОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, апеляційний суд ґрунтував, зокрема, на підставі аналізу висновку автотехнічної експертизи 5-01/224 від 25 березня 2015 року, відповідно до якого в заданій дорожній ситуації водій ОСОБА_6 повинен був діяти відповідно до вимог п.п. 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху. При заданих вихідних даних ОСОБА_6 мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода шляхом екстреного гальмування в момент виникнення небезпеки для нього. В даній дорожній ситуації дії водія ОСОБА_6 , з технічної точки зору, не відповідають вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху. Вказаний висновок зроблено на підставі вихідних даних, які містяться в протоколі огляду місця події від 11 липня 2014 року, та здобутих за результатами проведеного слідчого експерименту від 12 березня 2015 року, а також показань свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 .

Як зазначено в дослідницькій частини висновку, у випадку попутного наїзду, вирішення питання про наявність у водія технічної можливості попередити наїзд шляхом застосування термінового гальмування в момент виникнення небезпеки для руху водію, вирішується шляхом порівняння відстані між автомобілем та пішоходом в момент виникнення небезпеки для руху водію з відстанню, якої було б достатньо для зменшення швидкості автомобіля до величини швидкості перешкоди, оскільки даної умови достатньо для запобігання наїзду.

Разом із цим, поза увагою суду залишилось те, що вихідні дані на підставі яких було зроблено експертний висновок, мають суперечності з наявними доказами у справі.

Зокрема, як убачається з довідки виконкому Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 1-12/1540 від 26 грудня 2014 станом на 11 липня 2014 року по вул. Леніна функціонувало вуличне освітлення з 17:00 до 01:00.

Судами першої і апеляційної інстанції встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася приблизно о 02:00, тобто згідно вищезазначеної довідки вуличне освітлення по вул. Леніна в цей час не функціонувало, про, що також зазначав засуджений ОСОБА_6 та свідок ОСОБА_11 , які перебували в автомобілі. Також, вони зазначали, що в цей час був сильний туман, тому оглядовість була мінімальною, і коли ОСОБА_6 побачив силует чоловіка, він намагався об`їхати його, проте останній впав на їх автомобіль.

При цьому, згідно вищевказаної довідки вул. Чкалова, в напрямку якої рухався автомобіль засудженого, освітлювалась з 17:00 до 05:00, проте як встановлено судом першої інстанції дорожньо-транспортна пригода сталася на відстані 45,1 м до перехрестя вул. Леніна та вул. Чкалова, що також свідчить про відсутність вуличного освітлення місця пригоди.

Крім того, як убачається довідки Центральної геофізичної обсерваторії за даними об`єднаної гідрометереологічної станції Київ, яка знаходиться найближче до перехрестя вул. Леніна та вул. Комсомольської, в період часу з 02:14 по 05:18 був наявний поземний туман.

Проте, критично оцінивши надані стороною захисту докази про наявність туману та відсутність освітлення на місці дорожньо-транспортної пригоди, суд своє рішення належним чином не обґрунтував, відповідних мотивів, з яких відкинув ці докази не зазначив та дійшов передчасного висновку про те, що на місці події були задовільні дорожні умови, а також наявність освітлення та відсутність опадів, що ставить під сумнів законність і обґрунтованість судового рішення.

Отже, апеляційний суд всебічно, повно та неупереджено не проаналізував всіх обставин кримінального провадження та не відобразив у своєму рішенні факту можливості уникнути наїзду на потерпілого з урахуванням вищезазначених обставин та показів засудженого ОСОБА_6 й свідка ОСОБА_11 .

Крім того, як убачається з даних протоколу застосування технічного засобу "Драгер" станом на 02:35 11 липня 2014 року в крові ОСОБА_6 виявлено наявність алкоголю в кількості 0,61 проміле, проте долучена роздруківка до протоколу не містить ні підпису працівника поліції, котрий проводив огляд на стан сп`яніння, ні самого засудженого.

Разом із цим, відповідно до висновку за результатами медичного огляду ОСОБА_6 станом на 04:45 цього ж дня останнього визнано тверезим.

При цьому, суд апеляційної інстанції, під час розгляду кримінального провадження, на  вказане уваги не звернув та не усунув суперечності між зазначеними доказами, які є  взаємовиключними.

Враховуючи викладене, судом апеляційної інстанції допущено порушення вимог кримінального процесуального закону, які є істотними і такими, що перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. А тому вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6 підлягає скасуванню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК та направленню на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати викладене, ретельно перевірити доводи, викладені в апеляційних скаргах прокурора і потерпілого, а також касаційній скарзі засудженого та його захисника й прийняти справедливе рішення, яке відповідатиме ст. 370 КПК.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Київського апеляційного суду від 3 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                           ОСОБА_2                                     ОСОБА_3