Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

13 травня 2020 року

м. Київ

справа № 740/970/19

провадження № 51-718км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої  судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

Верховний Суд колегією суддів Третьої  судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                                      ОСОБА_1 ,

суддів                                                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                                      ОСОБА_4 ,

прокурора                                                                           ОСОБА_5 ,

засудженого (в режимі відеоконференції)                  ОСОБА_6 ,

засудженої                                                                          ОСОБА_7 ,

захисників (в режимі відеоконференції)                     ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженої ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Чернігівського апеляційного суду від 08 січня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018270180001172, за  обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та мешканки АДРЕСА_1 , раніше не судимої в силу ст. 89 КК України,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 357 КК України,

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_2 , раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 357 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної  інстанцій обставини

Ніжинський міськрайонний судЧернігівської області вироком від 21 серпня 2019 року засудив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна; за ч. 1 ст. 357 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн.

На підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_7 від відбування покарання у виді позбавлення з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та встановив обов`язки, передбачені ст. 76 КК України. Покарання у виді штрафу постановив виконувати самостійно.

Цим же вироком засудив ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна; за ч. 1 ст. 357 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн.

На підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_6 від відбування покарання у виді позбавлення з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та встановив обов`язки, передбачені ст. 76 КК України. Покарання у виді штрафу постановив виконувати самостійно.

Як встановлено судом ОСОБА_7 10 вересня 2018 року приблизно о 22.00 год поблизу будинку № 21-а по вул. Московській у м. Ніжині Чернігівської області за попередньою змовою з ОСОБА_6 про заволодіння транспортним засобом ОСОБА_10 , висловлюючи погрози про застосування до потерпілої, яка перебувала на місці водія у власному автомобілі "ВАЗ-21099", д.н.  НОМЕР_1 , насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров`я, хапаючи її за одяг, забравши речі з салону, змусили ОСОБА_10 усупереч її волі вийти з автомобіля, залишивши ключі в замку запалення, та передати ОСОБА_7 свідоцтво про реєстрацію вказаного транспортного засобу, яке є офіційним документом. Після цього ОСОБА_6 сів за кермо автомобіля потерпілої, а ОСОБА_7 зайняла місце пасажира, й вони покинули місце злочину.

Чернігівський апеляційний суду вироком від 08 січня 2020 року частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора. Вирок суду першої інстанції скасував в частині призначеного покарання.

Призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна; за ч. 1 ст. 357 КК України у виді штрафу в розмірі 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

Призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна; за ч. 1 ст. 357 КК України у виді штрафу в розмірі 40 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 680 грн. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна. В іншій частині вирок залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, не оспорюючи доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинів та правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 357 КК України, ставить питання про зміну вироку апеляційного суду та звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України. Вважає, що призначене судом першої інстанції покарання зі звільненням від його відбування було достатнім для виправлення засудженого, який вину у вчиненні злочинів визнає, позитивно характеризується за місцем проживання, потерпіла до нього претензій не має. Призначене ОСОБА_6 судом апеляційної інстанції покарання захисник вважає явно несправедливим через суворість.

Засуджена ОСОБА_7 у касаційній скарзі просить змінити вирок апеляційного суду і звільнити її від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України. Вважає, що призначене апеляційним судом покарання у виді позбавлення волі, яке необхідно відбувати реально, є явно несправедливим. Зазначає, що на даний час повністю визнає вину у вчиненні злочинів, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, згідно з досудовою доповіддю має низький рівень небезпеки для суспільства і її виправлення можливе без позбавлення волі. Також зазначає, що вони з потерпілою є родичами, а конфлікт виник на ґрунті сімейних відносин. На даний час вони примирились і потерпіла жодних претензій до неї не має. Крім цього вказує, що судом апеляційної інстанції було враховано як обтяжуючу обставину вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою, хоча ця ознака є кваліфікуючою і не може враховуватись як обтяжуюча.

Позиції учасників судового провадження

Засуджені та захисники просили задовольнити подані касаційні скарги.

Прокурор вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у вчиненні ними злочинів та правильність кваліфікації їх дій за ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 357 КК України в касаційних скаргах не оспорюються.

Стосовно доводів касаційних скарг щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінальних правопорушень та особам засуджених через суворість, то вони не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до положень статей370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного і доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та  сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства.

Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та  попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності й даним про особу винного. При  виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

На думку колегії суддів, вирішення судом апеляційної інстанції питання про призначення ОСОБА_7 та ОСОБА_6 покарання ґрунтується на наведених вимогах закону.

Призначаючи покаранняОСОБА_7 та ОСОБА_6 відповідно до вимог ст. 65 КК України апеляційний судом враховано ступінь тяжкості вчинених злочинів, один з яких є тяжким, та дані про осіб засуджених. Також за відсутності обставин, які пом`якшують покарання, судом було визнано обставинами, що обтяжують покарання, вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, в присутності дитини, та вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України за попередньою змовою групою осіб.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення засудженим мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 289 КК України, та застосував принцип призначення покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначивши остаточне покарання ОСОБА_7 та ОСОБА_6 у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна, яке потрібно відбувати реально, та із наведенням у вироку відповідних мотивів обґрунтовано визнав неможливим звільнення засуджених на підставі положень ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням.

Колегія суддів убачає, що призначене судом апеляційної інстанції покарання за своїм видом та розміром є необхідним й достатнім для виправлення засуджених і попередження нових злочинів, відповідає вимогам ст. 65 КК України. Підстав для зміни вироку апеляційного суду, як про це йдеться в касаційних скаргах, не встановлено.

Стосовно доводів скарги засудженої про помилкове зазначення апеляційним судом обтяжуючої покарання обставини – вчинення злочину за попередньою змовою групою особі, то зазначена обставина була врахована виключно щодо вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України, де вона не є кваліфікуючою.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційних скарг засудженої та захисника не убачає.

Керуючись статтями 412, 413, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Чернігівського апеляційного суду від 08 січня 2020 року залишити без зміни, а касаційні скаргу засудженої ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                                  ОСОБА_2                                             ОСОБА_3