Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

16 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 638/12329/17

провадження № 51-5671км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

розглянув  у  відкритому  судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Харківського апеляційного суду від 7 листопада 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017220000000854, за обвинуваченням

ОСОБА_6 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 4 лютого 2019 року ОСОБА_6 засуджено та призначено покарання: за ч. 2 ст. 286 КК України – у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки; за ч. 1 ст. 135 КК України – у виді обмеження волі на строк 2 роки.

Відповідно до ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноваженому органу з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

Зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 29 червня по 22 серпня 2017 року.

Прийнято рішення щодо розподілу процесуальних витрат і долі речових доказів.

Задоволено цивільний позов ОСОБА_7 та постановлено стягнути на її користь із  ОСОБА_6 25 400,82 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 150 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Харківський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання та ухвалив у цій частині новий вирок від 7 листопада 2019 року, яким призначив йому покарання: за ч. 2 ст. 286 КК України – у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки; за ч. 1 ст. 135 КК України – у виді обмеження волі на строк 2 роки.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_8 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

В решті вирок місцевого суду залишено без змін.

ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він 27 червня 2017 року о 21:35, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керував технічно справним автомобілем марки "Toyota Prado 3.4" (державний реєстраційний знак НОМЕР_1 ) та, рухаючись по просп. Перемоги (біля будинку № 76) у напрямку вул. Архітекторів у м. Харкові зі швидкістю приблизно 80 км/год, під`їжджаючи до нерегульованого пішохідного переходу на вказаному проспекті, на якому перебували пішоходи, проігнорував зменшення швидкості та зупинку транспортних засобів, що рухались по сусідніх смугах, змінив напрямок руху, не переконавшись у тому, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки для інших учасників руху, а також не вжив заходів щодо зменшення швидкості та зупинки транспортного засобу, внаслідок чого скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_7 , яка в цей переходила нерегульований пішохідний перехід зліва направо по ходу його руху.

У результаті порушення ОСОБА_6 пунктів 10.1, 18.1, 18.4 Правил дорожнього руху сталася дорожнього-транспортна пригода, внаслідок якої ОСОБА_7 було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень (за критерієм небезпеки для життя).

Крім того, ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що вищевказаними протиправними діями поставив ОСОБА_7 у небезпечний для життя стан, усупереч вимогам підпунктів "а", "б", "в", "г", "ґ", "д", "е"  п. 2.10 Правил дорожнього руху на місці дорожньо-транспортної пригоди не зупинився, не переконався в тому, чи потребує потерпіла медичної допомоги, не викликав працівників медичної допомоги, не відвіз ОСОБА_7 до найближчого лікувального закладу, натомість зник із місця пригоди, тим самим завідомо залишив без допомоги потерпілу, яка внаслідок отриманих травм перебувала в безпорадному стані.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та його особі через суворість, просить змінити вирок апеляційного суду та на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням. Вважає, що апеляційний суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі з його реальним відбуванням повною мірою не врахував усіх обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого та безпідставно ухвалив свій вирок, яким призначив покарання, явно несправедливе через суворість.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду прокурор ОСОБА_5 просив залишити оскаржене судове рішення без зміни як законне, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення як необґрунтовану.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 та ч. 1 ст. 135 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, тому колегія суддів у цій частині судових рішень не перевіряє.

Доводи ОСОБА_6 , наведені ним у касаційній скарзі, про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та його особі через суворість є безпідставними.

Так, мотивуючи своє рішення щодо обрання ОСОБА_6 виду та міри покарання, суд першої інстанції врахував тяжкість вчинених злочинів, один із яких є тяжким. Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття, часткове відшкодування шкоди й те, що підсудний – особа з інвалідністю, а обтяжуючою обставиною — вчинення злочинів у стані алкогольного сп`яніння. Також місцевий суд зважив на дані про особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягався, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, одружений, офіційно працевлаштований.

На підставі цих даних у їх сукупності суд першої інстанції призначив ОСОБА_6 покарання в межах санкцій інкримінованих статей та звільнив його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, дійшовши висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого без відбування покарання.

Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеного ОСОБА_6 покарання, а також обґрунтованість рішення про застосування ст. 75 КК України, взяв до уваги обставини, враховані районним судом.

Разом із цим, апеляційний суд дійшов висновку, що при призначенні покарання з можливістю виправлення та перевиховання винного без його відбування поза увагою суду першої інстанції, по суті, залишилися зміст і обсяг допущених засудженим грубих порушень вимог правил безпеки дорожнього руху, які свідчать про підвищений рівень суспільної небезпеки його дій. Також апеляційний суд урахував, що  ОСОБА_6 лише під час досудового розслідування надав потерпілій матеріальну допомогу, тобто частково відшкодував заподіяну їй шкоду, свої зобов`язання щодо відшкодування решти завданої злочином матеріальної та моральної шкоди не виконує, у зв`язку з чим потерпіла підтримала позицію прокурора про необхідність призначення йому покарання, яке належить відбувати реально.

Таким чином, апеляційний суд установив, що висновок місцевого суду про можливість застосування щодо ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України зроблено без урахування особливостей правозастосування наведеної норми матеріального права і належним чином не вмотивовано, оскільки при призначенні покарання та вирішенні питання про можливість виправлення та перевиховання винного без його відбування місцевий суд урахував одні й ті самі обставини, що неприпустимо.

На підставі наведених обставин у їх сукупності суд апеляційної інстанції, врахувавши мету покарання, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав вважати можливим виправлення та перевиховання ОСОБА_6 без відбування покарання і призначив засудженому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, визначене за сукупністю злочинів із застосуванням принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим, яке належить відбувати реально, а також застосував додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

З урахуванням зазначених даних, тяжкості вчиненого злочину, конкретних обставин вчинення протиправних діянь, зокрема тих, що ОСОБА_6 в межах густонаселеного міста керував автомобілем у стані алкогольного сп`яніння, в результаті грубого порушення ним правил безпеки дорожнього руху пішоходу ОСОБА_7 було заподіяно тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для її життя, при цьому психічне ставлення ОСОБА_6 до дорожньо-транспортної пригоди виразилося в демонстрації крайньої байдужості до життя травмованої ним людини, про що свідчить залишення ним місця події без надання допомоги, колегія суддів вважає призначене ОСОБА_6 покарання у зазначеному виді й розмірі справедливим і таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України.

З огляду на викладені обставини, які підлягають обов`язковому врахуванню, навіть за наявності позитивної характеристики засудженого, стану його здоров`я та того, що він має постійне місце роботи й уперше притягується до кримінальної відповідальності, підстав вважати призначене засудженому покарання несправедливим через суворість, а також підстав для пом`якшення покарання чи застосування положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням колегія суддів не вбачає.

Доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого, про те, що суд апеляційної інстанції мав зарахувати у строк призначеного покарання строк його попереднього ув`язнення, є необґрунтованими, оскільки відповідне рішення було прийнято місцевим судом у вироку, а суд апеляційної інстанції залишив його незмінним у цій частині.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити апеляційному суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Харківського апеляційного суду від 7 листопада 2019 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_9                                              ОСОБА_2                                             ОСОБА_3