Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

9 квітня 2020 року

м. Київ

справа №  320/5876/16-к

провадження №  51-712км20

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду  у складі:

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі                      ОСОБА_4 ,

за участю прокурора        ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора                       ОСОБА_6 , яка брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 7 листопада 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідуваньза № 12016080140003011, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

ОСОБА_7 обвинувачувався органом досудового слідства у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайстві), що завдало значної шкоди потерпілому ОСОБА_8 на суму 94473 грн.

Так, згідно обвинувального акта 12 квітня 2016 року ОСОБА_7 , перебуваючи в будинку свого батька ОСОБА_8 на АДРЕСА_2 , шляхом обману під приводом оплати послуги невстановлених осіб, не маючи наміру здійснювати таку оплату, заволодів 4700 грн ОСОБА_8

13 квітня 2016 року ОСОБА_7 , перебуваючи в будинку свого батька ОСОБА_8 , шляхом обману під приводом повернення невстановленій особі витрат на придбання нею мотора для човна "Honda" № НОМЕР_1 , раніше викраденого невідомими у ОСОБА_8 , не маючи наміру передавати ці гроші, заволодів 400 доларами США (10220 грн) останнього.

20 квітня 2016 року ОСОБА_7 , перебуваючи в будинку свого батька ОСОБА_8 , шляхом обману під приводом придбання комп`ютерного обладнання, не маючи наміру на придбання такого обладнання, заволодів 400 доларами США (10176 грн) останнього.

22 квітня 2016 року ОСОБА_7 , перебуваючи в будинку свого батька ОСОБА_8 , шляхом обману під приводом передачі грошей працівникам поліції за повернення викраденого у ОСОБА_8 мотора для човна "Honda" № НОМЕР_1 , не маючи наміру передавати ці гроші, заволодів 900 доларами США (22833 грн) останнього.

25 квітня 2016 року ОСОБА_7 , перебуваючи в будинку свого батька ОСОБА_8 , шляхом обману під приводом придбання автомобіля для власного користування, не маючи наміру на таке придбання, заволодів 1600 доларами США (40544 грн) останнього.

27 квітня 2016 року ОСОБА_7 , перебуваючи в будинку свого батька ОСОБА_8 , шляхом обману під приводом сплати грошей за доставку раніше викраденого у ОСОБА_8 майна, не маючи наміру передавати ці гроші, заволодів 6000 грн останнього.

Вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня 2018 року ОСОБА_7 визнано невинуватим і виправдано за ч. 2 ст. 190 КК за недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 7 листопада 2019 року виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узгоджені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 7 листопада 2019 року щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважає виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду незаконними і необґрунтованими у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Стверджує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370 і 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), оскільки апеляційний суд, не перевірив і не дав вичерпних й переконливих відповідей на всі доводи апеляційної скарги прокурора щодо істотного порушення судом першої інстанції вимог статей 22, 23, 94, 95 КПК і невідповідності його висновків про виправдання ОСОБА_7 фактичним обставинам справи, не зазначив підстав, через які визнав апеляційну скаргу прокурора необґрунтованою. Вказує, що досудове розслідування було проведено з дотриманням вимог КПК. На підтвердження своїх доводів прокурор просив апеляційний суд повторно дослідити всі докази, які, на його думку, підтверджують вину ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК. Проте, суд апеляційної інстанції усупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК відмовив прокурору в задоволенні цього клопотання. Зазначає, що висновок суду першої інстанції не містить належного аналізу та спростування наданих стороною обвинувачення доказів, допущено вибірковість в оцінці досліджених доказів без належної правової оцінки всіх досліджених доказів у їхній сукупності, що призвело до безпідставного виправдання ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 190 КК. Так, у порушення ст. 94 КПК за наявності суперечливих доказів (показань свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і обвинуваченого ОСОБА_7 ), які мають істотне значення для висновків суду, суд першої інстанції взяв до уваги показання ОСОБА_7 і відкинув показання вказаних свідків.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 просила частково задовольнити касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , яка брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, скасувавши ухвалу Запорізького апеляційного суду від 7 листопада 2019 року щодо ОСОБА_7 та призначивши новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

Виправданий ОСОБА_7 (зараз ОСОБА_11 ) подав заперечення на касаційну скаргу прокурора, в якому вказує, що вона є безпідставною і не підлягає задоволенню.

Потерпілий ОСОБА_8 подав Верховному Суду заяву, в якій просить задовольнити касаційну скаргу прокурора, скасувати судові рішення щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, і при перегляді судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до вимог ст. 370 цього Кодексу таке судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті.

Згідно з ч. 2 ст. 419 КПК при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України і ст. 17 КПК ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданий, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Статтею 22 КПК встановлено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Частиною 3 вказаної статті визначено, що під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу. Згідно з ч. 6 ст. 22 КПК суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Відповідно до положень ст. 92 КПК у кримінальному провадженні обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести  перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

За змістом ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення). Згідно з вимогами ч. 2 ст. 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК у разі, якщо у кримінальному провадженні не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення, ухвалюється виправдувальний вирок.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК  мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення і захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.

Цих вимог закону суд першої інстанції дотримався.

З матеріалів провадження убачається, що суд провів розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_7 відповідно до положень ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності.

Ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення, суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів, дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.

Спростовуючи пред`явлене ОСОБА_7 обвинувачення, суд навів мотиви, за яких взяв до уваги одні докази та відкинув інші, зазначив, з яких підстав до деяких з них поставився критично, і обґрунтовано дійшов висновку про його невинуватість, вказавши у мотивувальній частині вироку підстави виправдання.

Доводи прокурора про неповноту судового розгляду та безпідставне неврахування показань свідків ОСОБА_9 і   ОСОБА_10   не ґрунтуються на вимогах закону.

Колегія суддів звертає увагу на те, що  вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 січня 2017 року ОСОБА_7 було визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 190 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки, а на підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки. Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Запорізької області від 14 грудня 2017 року вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 27 січня 2017 року щодо ОСОБА_7 було скасовано і призначено новий розгляд в суді першої інстанції.

Апеляційний суд у вказаній ухвалі звернув увагу на те, що суд першої інстанції свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 , крім показань потерпілого ОСОБА_8 , обґрунтував показаннями свідка ОСОБА_9 , якій про обставини справи відомо зі слів потерпілого, при цьому за наявності допиту самого потерпілого, який давав первинні показання, суд не мотивував відповідно до вимог ст. 97 КПК, чому взяв до уваги показання цього свідка. Крім того, суд першої інстанції обґрунтував своє рішення показаннями свідка ОСОБА_12 , який є слідчим Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області, що суперечить вимогам  ч. 7 ст. 97 КПК, відповідно до якої у будь-якому разі не можуть бути визнані допустимим доказом показання з чужих слів, якщо вони даються слідчим стосовно пояснень осіб, наданих слідчому під час здійснення ним кримінального провадження. Також суд першої інстанції безпідставно в основу свого рішення поклав дані протоколу допиту підозрюваного ОСОБА_7 від 30 серпня 2016 року, що суперечить положенням ч. 4 ст. 95 КПК, згідно з якими суд може обґрунтувати свої висновки лише тими показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Пославшись на показання свідка ОСОБА_13 суд не зазначив, чи бачив цей свідок факт передачі потерпілим обвинуваченому грошей в сумах, зазначених у вироку.  Також суд першої інстанції не зазначив у вироку, якими доказами, крім пояснень потерпілого, які категорично заперечив ОСОБА_7 , підтверджується факт передачі потерпілим обвинуваченому 4700 грн за епізодом 12 квітня 2016 року.  Крім того, апеляційний суд звернув увагу на те, що викладена у вироку об`єктивна  сторона кримінального правопорушення за епізодом заволодіння ОСОБА_7 1600 доларами США для придбання автомобіля у власне користування не містить складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК, оскільки, виходячи з формулювання обвинувачення, потерпілий передав зазначені кошти обвинуваченому без наміру отримати їх в майбутньому від обвинуваченого.

При новому розгляді суд першої інстанції виконав вимоги ч.3 ст. 415, ст.416 КПК, здійснив судове провадження згідно з вимогами розділу ІVцього Кодексу, дослідив і дав належну оцінку доказам, наданим стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_7 .

Зокрема, дана оцінка показанням потерпілого ОСОБА_8 , який стверджував, що його єдиний син ОСОБА_7 упродовж квітня 2016 року вводив його в оману, брав гроші для вирішення справ потерпілого, які не повернув, а крім того, обвинувачений в зазначений період часу без будь-яких розписок позичив у нього 1600 доларів США на купівлю власного автомобіля, які також не повернув.

Також суд проаналізував показання обвинуваченого ОСОБА_7 , який у суді заперечував злочинну мету заволодіння грошима ОСОБА_8 і послідовно зазначав, що взяв у свого батька у борг 6000 грн, наміру не повертати ці кошти не мав, 4000 грн боргу згодом повернув, решту 2000 грн ще не віддав, а будь-яких інших грошей не брав.

Дав суд належну оцінку й показанням свідка ОСОБА_9 , яка підтвердила суду, що про обставини справи їй стало відомо зі слів співмешканця ОСОБА_8 , а особисто вона не була присутньою при розмовах батька із сином щодо грошей і ніколи не бачила факту передачі грошей. Щодо грошей на купівлю автомобіля, то свідку не відомо, чи подарував ОСОБА_8 ці гроші синові, чи дав у борг.

Також суд дав оцінку показанням свідка ОСОБА_10 , який стверджував про те, що у квітні 2016 року він щодня зранку до вечора практикувався в гаражі ОСОБА_8 , приїжджаючи туди власним автомобілем Мерседес, а тому особисто був присутнім як під час домовленостей ОСОБА_14 про гроші, так і під час передачі цих грошей.  Як зазначив суд, свідок ОСОБА_10 надав суду показання, які спростовуються показаннями потерпілого ОСОБА_8 в судовому засіданні про те, що ОСОБА_10 у квітні 2016 року не працював у нього, а приходив після обіду ремонтувати свій автомобіль Фольксваген-Пассат, і, крім того, цей свідок знаходиться у дружніх стосунках з ОСОБА_8 .

Беручи до уваги наведене, суд першої інстанції обґрунтовано поставився до показань вказаних свідків критично.

Отже, у ході судового розгляду за наслідками всебічного, повного й неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку, що стороною обвинувачення не надано в суді такої сукупності достовірних доказів, отриманих із додержанням законодавства, які є достатніми для безспірного висновку про наявність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення – шахрайства, а саме вчинення ним заволодіння чужим майном шляхом обману, що завдало значної шкоди потерпілому. За таких обставин суд першої інстанції  з підстави, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдав ОСОБА_7 , оскільки не доведено, що в його діянні є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується.

Що стосується апеляційного розгляду, то його також проведено у відповідності з вимогами кримінального процесуального закону.

Доводи прокурора щодо безпідставності виправдання, істотного порушення вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції належним чином перевірив і дав вмотивовані відповіді на них.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Доводи прокурора про невиконання апеляційним судом вимог ст. 404 КПК є безпідставними. Як убачається з матеріалів провадження, в апеляційній скарзі прокурор просив апеляційний суд дослідити матеріали кримінального провадження, дати оцінку всім доказам, зібраним під час досудового розслідування і дослідженим у ході судового розгляду судом першої інстанції. Зокрема, прокурор просив апеляційний суд повторно допитати свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 і потерпілого ОСОБА_8 .  Апеляційний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні цього клопотання, оскільки прокурор не навів в апеляційній скарзі обставин, які б вказували на необхідність  повторного дослідження цих доказів, як це вимагає ч. 3 ст. 404 КПК, а саме не навів мотивування того, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, колегією суддів не встановлено, а тому підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 20 грудня                     2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 7 листопада 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , яка брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, – без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                                ОСОБА_3