Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 183/1796/19

провадження № 51-6383км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря

судового засідання           ОСОБА_4 ,

прокурора                           ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засуджених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_8 на вирок Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року, постановлений у кримінальному провадженні за обвинуваченням:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Дніпропетровська, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 серпня 2018 року за частиною 1 статті 185 Кримінального кодексу України (далі – КК) до покарання у виді штрафу у розмірі 850 грн, сплаченого 03 квітня 2019 року,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 КК;

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця міста Долинського Кіровоградської області, жителя АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 21 серпня 2010 року за частиною 1 статті 185 КК, із застосуванням частин 1, 4 статті 70 цього Кодексу, до позбавлення волі на строк 6 років, звільненого 07 серпня 2015 року по відбуттю строку покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 КК.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2019 року ОСОБА_6 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі статті 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки.

ОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі статті 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки.

Згідно з вироком, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано винуватими у тому, що вони 31 січня 2019 року об 11 год 00 хв повторно за попередньою змовою групою осіб, проникнувши до квартири АДРЕСА_3 , таємно викрали чуже майно, належне потерпілому ОСОБА_9 , на загальну суму 20120 грн.

Вироком Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в частині призначеного покарання скасовано. Призначено ОСОБА_6 та ОСОБА_7 покарання за частиною 3 статті 185 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки кожному.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник засуджених не погоджується з вироком апеляційного суду з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного ОСОБА_6 та ОСОБА_7 покарання тяжкості злочину та їх особі внаслідок суворості, порушує питання про його скасування.

На обґрунтування своїх вимог стверджує, що апеляційний суд, змінюючи вирок місцевого суду у частині призначеного покарання, не врахував, що ОСОБА_6 має ряд хронічних захворювань, виховує малолітню дитину, 2015 року народження, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв слідству та частково відшкодував завдану злочином шкоду, ОСОБА_7 – за місцем проживання характеризується позитивно, завдані злочином збитки відшкодував, вину у вчиненому злочині визнав.

Крім того, стверджує, що засуджені стали на шлях виправлення, працевлаштувалися, що свідчить про їх низький рівень суспільної небезпеки. При цьому потерпілий у судовому засіданні не висловлювався щодо міри покарання, а отже не наполягав на його суворості.

А тому рішення про призначення його підзахисним реальної міри покарання вважає несправедливим та необґрунтованим, а вирок апеляційного суду таким, що не відповідає вимогам статті 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК)

Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги, стверджувала про законність вироку апеляційного суду, просила залишити його без зміни.

Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно  до  статті  433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації їх дій за частиною 3 статті 185 КК у касаційній скарзі захисника не оспорюється.

Касаційний розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 здійснюється у частині, що стосується неправильного застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного засудженим покарання тяжкості злочину та їх особі внаслідок суворості.

Відповідно до вимог статті 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до частини 1 статті 75 КК у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з вироку місцевого суду, призначаючи ОСОБА_6 покарання за вчинений ним злочин у межах санкції статті, за якою було кваліфіковано його дії, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про його особу, який має тяжкі хронічні захворювання, утримує неповнолітнього сина (2015 року народження), а також обставини, що згідно із статтею 66 КК, пом`якшують призначене покарання, - щире каяття, активне сприяння у розкритті злочину, часткове відшкодування завданої шкоди.

Призначаючи покарання ОСОБА_7 , суд врахував дані про особу засудженого, який за місцем проживання характеризується позитивно, обставини, які пом`якшують призначене покарання, а саме щире каяття, визнання вини, відшкодування завданої злочином шкоди.

Також місцевий суд оцінив думку потерпілого, який в судовому засіданні не наполягав на суворій мірі покарання та при вирішенні цього питання поклався на розсуд суду.

Враховуючи вищевикладене, місцевий суд призначив ОСОБА_6 та ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та звільнив засуджених від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК.

Апеляційний суд, переглядаючи судове рішення за апеляційною скаргою прокурора, погодився з призначеним засудженим покаранням, однак дійшов обґрунтованого висновку про безпідставне застосування до них положень статті 75 КК, з чим погоджується і колегія суддів.

Так апеляційний суд дійшов переконання щодо безпідставності застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки місцевий суд не надав належної оцінки тим обставинам, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вчинили тяжкий злочин, притягувалися до кримінальної відповідальності за злочини проти власності, при цьому ОСОБА_7 неодноразово.

Натомість суд першої інстанції прийнятого ним рішення належним чином не обґрунтував та послався на ті самі обставини, що врахував при призначенні покарання.

Доводи касаційної скарги, на які покликається захисник як на підставу для застосування статті 75 КК, вже були враховані судами попередніх інстанцій та лягли в основу рішення про призначення засудженим покарання за вчинений ними злочин у виді позбавлення волі на мінімальний строк, визначений санкцією частини 3 статті 185 КК.

Отже, покарання, призначене ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , відповідає загальним засадам призначення покарання, є справедливим та домірним вчиненому, підстав для звільнення засуджених від нього на підставі статті 75 КК, Суд не вбачає.

Враховуючи викладене, у задоволенні касаційної скарги слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7  – без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 |ОСОБА_2 |ОСОБА_3 |