Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 149/414/18

провадження № 51-734 км 20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                            ОСОБА_1 ,

суддів                                                                         ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                                 ОСОБА_5 ,

засудженого                                                             ОСОБА_6 ,

захисників                                                                ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 13 вересня 2019 року та вирок Вінницького апеляційного суду від 29 січня 2020 року у кримінальному провадженні № 12017020330000317 від 20 червня 2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Томашпіль Хмільницького району Вінницької області, який згідно матеріалів кримінального провадження проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України.

Зміст оскаржених судових рішеннь і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 13 вересня 2019 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК України), та призначено йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням на строк 2 роки.  Розглянуто цивільний позов потерпілого та вирішено питання щодо речових доказів.

За цим вироком, 19 червня 2017 року о 19:20 годині  ОСОБА_6 , керуючи технічно справним автомобілем "КІА RIO" д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по проїжджій частині дороги вул. Столярчука в напрямку вул. Небесної Сотні у м. Хмільник, не врахував усіх дорожніх умов, а саме наявність знаку 5.35.1 "Пішохідний перехід", та горизонтальної розмітки 1.14.1 "Зебра",  не обрав безпечної швидкості руху і не надав дороги пішоходу, який в той час переходив проїжджу частину дороги з права наліво відносно напрямку руху автомобіля та допустив порушення Правил дорожнього руху, а саме:  п.п. 12.3, 18.1. Внаслідок допущеного порушення Правил дорожнього руху, водій ОСОБА_6 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9 . Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди потерпілий отримав, окрім інших, тілесне ушкодження у вигляді перелому тіла 5-го шийного хребця, що належить до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

За вироком Вінницького апеляційного суду від 29 січня 2020 року скасовано вирок Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 13 вересня 2019 року в частині призначеного покарання та постановлено новий вирок в цій частині, яким призначено ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, формальний підхід апеляційного суду до оцінки доказів, досліджених судом першої інстанції, та на ненадання оцінки всім доводам, викладеним в апеляційній скарзі захисника, просить вирок апеляційного суду та вирок суду першої інстанції скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Потерпілий ОСОБА_9 подав заперечення на касаційну скаргу, в яких просив залишити її без задоволення, а вирок Вінницького апеляційного суду від 29 січня 2020 року суду без зміни, посилаючись на те що, засуджений ОСОБА_6 у нескладній дорожній ситуації грубо порушив Правила дорожнього руху, здійснив наїзд на нього на пішохідно­му переході та у своїх показаннях вказував, що до наїз­ду потерпілого навіть не бачив, а також схилив водія маршрутки свідка ОСОБА_10 до дачі неправдивих показань. Скоївши тяжкий злочин, ОСОБА_6 у його вчиненні не розкаявся, не вибачився перед потерпілим та не відшкодував йому матеріальної та моральної шкоди.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисники ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та засуджений ОСОБА_6 касаційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Прокурор заперечував проти касаційної скарги і просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Відповідно до приписів ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень в касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається в касаційній скарзі захисник, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зокрема, під час судового розгляду суд першої інстанції безпосередньо дослідив у судовому засіданні докази у кримінальному провадженні, та дійшов висновку, що вина ОСОБА_6 підтверджується сукупністю досліджених доказів, зокрема:  показаннями потерпілого ОСОБА_9 , допитаного в судовому засіданні свідків, протоколом огляду місця ДТП від 19 червня 2017 року, схемою до протоколу огляду місця події від 19 червня 2017 року, протоколом огляду речей та предметів від 17 серпня 2017 року, згідно якого предметом огляду є диск на якому наявний відео файл F5_07_20170619_18_05_49_18.05.59 з якого видно як о 18:05:49 17 червня 2017 року рухався автомобіль, 18:05:50 з автомобіля падає на проїжджу частину чоловік, після чого о 18:05:51 даний автомобіль зупиняється та о 18:05:59 даний відеозапис закінчується, висновком експерта № 113 від 05 жовтня 2017 року, протоколом проведення слідчого експерименту від 24 листопада 2017 року, протоколом огляду місця події від 24 листопада 2017 року, схемою до огляду місця події та фото таблицями до протоколу,  протоколом огляду місця події від 15 листопада 2017 року та фото таблицями до протоколу, висновком експерта № 1061а від 28 грудня 2017 року, показаннями судмедексперта ОСОБА_11 , які були надані в судовому засіданні та узгоджуються з висновком експерта №  106 від 12 серпня 2019 року.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину, з яким погодився апеляційний суд, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК України й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Так, судом першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановлено, що твердження сторони захисту щодо відсутності в діях ОСОБА_6 порушення вимог п. 18.1. Правил дорожнього руху, спростовуються, поряд з іншими доказами, відеофайлом, дослідженим в судовому засіданні, на якому чітко видно, що під час наїзду на потерпілого ОСОБА_9 ніяких інших транспортних засобів на проїжджій частині дороги не було, відомостями про наявність датчику руху на відеокамері у зв`язку з чим камера спрацювала саме в момент наїзду на  ОСОБА_9 автомобілем "Kia Rio", а також наведеною в судовому рішенні оцінкою показанням свідка ОСОБА_10 , який в судовому засіданні повідомив, що нібито бачив автомобіль, який обігнав та підрізав автомобіль ОСОБА_6 , проте під час перегляду відтворюваного відеозапису не міг пояснити відсутність даного автомобіля перед наїздом на ОСОБА_9 .

Також судами встановлено, що згідно висновку експерта № 1061а від 28 грудня 2017 року, в даній дорожній обстановці дії водія автомобіля KIA-Ria, д.н.з НОМЕР_1 ОСОБА_6 з технічної точки зору регламентувались вимогами п. 12.3 Правил дорожнього руху, а у разі скоєння наїзду в межах нерегульованого пішохідного переходу, вимогами п. 18.1 Правил дорожнього руху, зміст яких викладений в дослідницькій частині. Водій автомобіля KIA-Ria мав технічну можливість попередити наїзд на пішохода шляхом термінового гальмування, з зупинкою даного автомобіля. Крім того, в його діях вбачається невідповідність вимогам п. 1.3 та п. 18.1 Правил дорожнього руху, які з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням події даної ДТП.

Доводи касаційної скарги в частині проведення досудового розслідування  у цьому кримінальному провадженню за ч. 2 ст. 286 КК України  без внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань,  спростовується наданим прокурором та долученим до матеріалів кримінального провадження витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017020330000317 від 20 червня 2017 року із відомостями про правову кваліфікацію кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК України.

За встановлених судами фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України кваліфіковано правильно.

Порушень кримінального процесуального закону судом першої інстанції під час допиту свідків та вирішення клопотань, пов`язаних з розглядом кримінального провадження,  не встановлено.

Матеріалами кримінального провадження підтверджено те, що висновки суду в частині доведеності винуватості засудженого зроблені  з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу

На підставі наявних у кримінальному провадженні доказів суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, достовірно встановив, що  ОСОБА_6 , керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, а саме: п.п. 12.3, 18.1., що мало наслідком дорожньо-транспортну пригоду,  наїзд на пішохода ОСОБА_9 від якого потерпілий отримав, окрім інших, тілесне ушкодження у вигляді перелому тіла 5-го шийного хребця, що належить до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Доводи апеляційної скарги, які були предметом апеляційного розгляду, є аналогічними доводам касаційної скарги захисника, що відхилені апеляційним судом за наслідками розгляду справи.

Решта доводів касаційної скарги захисника висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо кваліфікації дій засудженого та обґрунтованості його винуватості також не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених у справі обставин, що на підставі ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.

Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що  рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Вказані вимоги закону дотримані апеляційним судом при постановлені ухвали за наслідками апеляційного розгляду у даному кримінальному провадженні.

Таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень під час касаційного розгляду не встановлено

В той же час доводи касаційної скарги щодо невідповідності призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення внаслідок суворості, Суд визнає частково обґрунтованими.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч іне виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

За змістом ст. 50 КК метою покарання є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК суди при призначенні покарання мають враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути належним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.

Суд апеляційної інстанції, як убачається з мотивувальної частини ухвали, скасовуючи  вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_6 покарання, не встановив підстав для застосування положень ст. 75 КК України, належним чином обґрунтувавши своє рішення в цій частині, з чим  погоджується й колегія суддів.

Також Суд враховує позицію потерпілої сторони щодо призначення ОСОБА_12 виду та розміру покарання, однак вона не є визначальною та не обмежує суд у реалізації своїх дискреційних повноважень, визначених законом про кримінальну відповідальність.

Проте доводи захисника про не врахування в повній мірі апеляційним судом при ухваленні вироку обставин, які пом`якшують покарання та позитивно характеризують  особу засудженого є слушними.

Зазначені обставини колегія суддів вважає такими, що пом`якшують покарання  за інкримінований ОСОБА_12 злочин, а також з урахуванням позитивної характеристики засудженого за місцем його проживання та того, що засуджений вчинив злочин вперше, дають підстави для пом`якшення основного призначеного покарання за ч. 2 ст. 286 КК України до 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. Таке покарання, на думку колегії суддів, буде необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових злочинів.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Вінницького апеляційного суду від 29 січня 2020 року стосовно ОСОБА_6 змінити.

Призначене покарання ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України пом`якшити до 3 років позбавлення волі.

В решті вирок Вінницького апеляційного суду від 29 січня 2020 року залишити без зміни.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                              ОСОБА_2                                   ОСОБА_3