Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

26 березня 2020 року

м. Київ

справа № 755/5512/19

провадження № 51-6520км19

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                     ОСОБА_1 ,

суддів                                                             ОСОБА_2 ,   ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,

прокурора                                          ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100040002379 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого - 05 лютого 2019 року вироком Дніпровського районного суду  м. Києва за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді 170 годин громадських робіт,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15,  ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 13 травня 2019 року   ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі ст.ст. 71, 72 КК України, до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання у виді 170 годин громадських робіт за вироком Дніпровського  районного суду м. Києва від 05 лютого 2019 року, та остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки 15 днів. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 1 рік 6 місяців, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 22 березня 2019 року, приблизно о 10:00, шляхом пошкодження замків вхідних  дверей, проник до квартири АДРЕСА_2 , звідки таємно намагався  викрасти майно, яке належить ОСОБА_7 на загальну суму 15500 грн, однак не вчинив всіх дій, які вважав за необхідне  вчинити для доведення злочину до кінця, оскільки в цей час до квартири зайшли працівники патрульної поліції, які були викликані у зв`язку із вчиненням кримінального правопорушення та затримали ОСОБА_6 .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року вирок районного суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати судові рішення у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх доводів щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність прокурор посилається на те, що суд першої інстанції належним чином не мотивував застосування до засудженого положень ст. 75 КК України, не врахував тяжкість вчиненого ОСОБА_6 злочину та те, що він раніше судимий за вчинення умисного злочину і, невідбуши покарання, на шлях виправлення не став і знову вчинив умисний тяжкий злочин. Окрім того, вказує, що застосувавши положення, передбачені ст. 75 КК України,  суд звільнив засудженого не лише від відбування покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України, але й від відбування попереднього покарання, призначеного за ч. 2 ст. 125 КК України, у виді 170 годин громадських робіт, які належало виконувати реально. Також звільнивши  ОСОБА_6 від відбування покарання за попереднім та новим вироками, після виконання положень статей 71, 72 КК України допустив порушення вимог ч. 4 ст. 71 КК України, оскільки призначене покарання із наступним застосуванням статей 75, 76 КК  України не є більшим покаранням ніж покарання, призначене за вироком в цьому провадженні, а також невідбута частина покарання за попереднім вироком. Стверджує, що апеляційний суд порушив вимоги ст. 419 КПК України, оскільки належно не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора  та не зазначив підстав, з яких визнав її необґрунтованою.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_6 просить залишити її без задоволення як безпідставну.

В судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу частково та просив скасувати ухвалу  апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді  апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і  процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_6 та кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Викладені у касаційній скарзі доводи прокурора про те, що ні місцевий суд, ні апеляційний суд, приймаючи рішення про звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням, не дотрималися вимог кримінального закону, є обґрунтованими.

Ухвала апеляційного суду є рішенням вищого суду щодо законності та обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, і повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Крім того, ухвала апеляційного суду за своїм змістом має відповідати вимогам ст. 419 КПК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 419 цього Кодексу при залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

На порушення вимог ст. 419 КПК України апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення, не зазначив достатніх підстав, на яких її визнано необґрунтованою.

Як видно з матеріалів провадження, прокурор в апеляційній скарзі ставив питання про скасування вироку місцевого суду в частині призначення ОСОБА_6 покарання та постановлення  нового вироку.

Проте апеляційний суд, відхиляючи доводи прокурора, їх належним чином не перевірив і не дав на них ґрунтовних відповідей.

Так, відповідно до вимог ст. 65 КК України суди, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивовано.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України суд може прийняти рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням лише у тому випадку, якщо він, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Проте як убачається з ухвали апеляційного суду, а також матеріалів провадження, цих вимог суди не виконали і належно не обґрунтували висновку про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.

Ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, місцевий суд належним чином не мотивував, які саме дані про його особу дають підстави для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Як видно з матеріалів провадження, місцевий суд лише зазначив, що ОСОБА_6 щиро розкаявся, визнав свою вину, активно сприяв розкриттю злочину, врахував дані про особу засудженого, який  неофіційно працює, має на утриманні  двох неповнолітніх дітей, раніше судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, від його дій не настало негативних наслідків, потерпілому повернуті речі та відшкодовані завдані збитки. Проте судом в повній мірі не враховано, що будучи  засудженим вироком від 05 лютого 2019 року за ч. 2 ст.125 КК України, не відбувши призначене покарання, через півтора місяці вчинив новий злочин, що свідчить про те, що ОСОБА_6 не бажає ставати на шлях виправлення та не усвідомлює про недопустимість вчиняти злочини.

При перегляді провадження в апеляційному порядку апеляційний суд, залишаючи апеляційну скаргу прокурора без задоволення і погоджуючись із висновком районного суду про можливість застосування до ОСОБА_6 ст. 75 КК України, не навів мотивів, з яких визнав наведені у скарзі доводи необґрунтованими.

Окрім того, в апеляційній скарзі  прокурором вказувалося про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, допущенне  судом першої інстанції при призначені покарання засудженому за ст. 71 КК України, та безпідставне застосування до остаточного покарання ст. 75 КК України. Зокрема, прокурором наголошувалось, що суд першої інстанції, приєднавши невідбуте реальне покарання у виді громадських робіт за попереднім вироком (з урахуванням положень ст. 72 КК України) до покарання призначеного за новий злочин, і визначивши остаточне покарання на підставі ст. 71 КК України, у супереч ч. 4 ст. 71 КК України звільнив ОСОБА_6 від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Тобто, невідбуте реальне покарання за попереднім вироком у виді громадських робіт стало умовним покаранням.

Зазначенні доводи прокурора взагалі були проігноровані судом апеляційної інстанції і жодної відповіді на їх спростування в ухвалі апеляційного суду не наведено.

За вказаних вище обставин касаційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_6   підлягає скасуванню, а кримінальне провадження – призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

При новому апеляційному розгляді у разі встановлення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину з урахуванням його тяжкості та даних про особу засудженого, вимог ст. 71 КК України призначене йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України слід вважати необґрунтованим.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                              ОСОБА_2                                        ОСОБА_3