Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

26 березня 2020 року

м. Київ

справа № 288/685/17

провадження № 51-223км20

Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                    ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,

прокурора                                         ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Попільнянського районного суду Житомирської області від 23 травня 2019 року й ухвалу Житомирського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016060270000175 за обвинуваченням

ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України,  уродженця с. Радовель Олевського району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Попільнянського районного  суду Житомирської області від 23 травня 2019 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі дев`яноста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1530 грн.

На підставі ч. 5 ст. 74 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, визначених п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України, а кримінальне провадження  щодо  ОСОБА_6 закрито.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винним в тому, що він 20 квітня 2016 року приблизно о 07:30, перебуваючи на території Попільнянського кооперативного ринку, розташованого на вул. Героїв Майдану, 48 у смт Попільня Попільнянського району  Житомирської області, під час конфлікту, який виник на ґрунті особистих неприязних відносин, умисно наніс один удар гайковим ключем по правій руці ОСОБА_7 , внаслідок чого останній отримав тілесне ушкодження у вигляді рваної рани правої долоні, яке відноситься до легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд  у суді першої інстанції.  При цьому посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, на неповноту та однобічність судового розгляду. Вважає, що вирок побудований на припущеннях та показання свідків не підтверджують його вини у нанесенні ним потерпілому легких тілесних ушкоджень. Вказує на те, що судом безпідставно були відхиленні його клопотання про виклик і допит експерта. Стверджує, що досудове розслідування проведено неуповноваженою особою, а тому ряд слідчих дій слід визнати недопустимими доказами. Вказує, що апеляційний суд при залишенні його апеляційної скарги без задоволення, належним чином своїх висновків не мотивував та не дав відповіді на всі доводи, які були викладені у його апеляційній скарзі, а тому вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Зазначає про порушення судами процедури розгляду клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності та безпідставне звільнення його від покарання на підставі ст. 49 КК України.

Позиції інших учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено в частинах 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність підстав, зазначених у ч. 1 даної статті суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 – 414 цього Кодексу. Можливості скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

Зі змісту касаційної скарги засудженого вбачається, що він, крім іншого, посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 409 та 410 КПК України, просить дати доказам у справі іншу оцінку, ніж та, яку дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про винність засудженого ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України за обставин встановлених судом і викладених у вироку, ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування та досліджених у судовому засіданні доказах, які отримали належну оцінку. Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, є законним та вмотивованим.

Зі змісту вироку місцевого суду вбачається, що суд, відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України,у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, мотив та спосіб вчинення злочину, його наслідки, зазначив дії засудженого.

Із матеріалів кримінального провадження слідує, що засуджений ОСОБА_6 не визнав свою винуватість у заподіянні легкого тілесного ушкодження потерпілому ОСОБА_7 , що спричинило короткочасний розлад здоров`я останнього. Проте, суд, визнаючи ОСОБА_6 винним у вчиненні інкримінованого йому злочину обґрунтовано послався у вироку на послідовні показання потерпілого ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 . В основу вироку були покладенні також письмові докази: висновок експерта, протоколи проведення слідчих експериментів за участю потерпілого та свідків.

Досліджені судом показання потерпілого та свідків є логічними, послідовними, узгоджуються з іншими доказами та не викликають у суду сумнівів у їх правдивості, а у своїй сукупності з іншими доказами підтверджують те, що ОСОБА_6 заподіяв легке тілесне ушкодження потерпілому ОСОБА_7 , що спричинило короткочасний розлад здоров`я останнього.

Характер дій засудженого та локалізація завданого ним тілесного ушкодження потерпілому свідчать, що умислом ОСОБА_6   охоплювалося спричинення потерпілому тілесних ушкоджень.

Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_6   винний у вчиненні  інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 125 КК України. Отже, вважати, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, підстав не має.

Щодо доводів касаційної скарги засудженого про те, що суд першої інстанції  проігнорував клопотання сторони захисту щодо виклику у судове засідання експерта для роз`яснення висновку, то вони є безпідставними, оскільки як слідує з журналу судового засідання від 23 квітня 2019 року та звукозапису даного засідання  захисником ОСОБА_13 було знято клопотання про виклик у судове засідання експерта ОСОБА_14 (т. 2, а.п. 28-29).

Аналогічні за змістом доводи касаційної скарги засудженого  були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який з наведенням мотивів спростування, визнав їх неспроможними.  У тому числі предметом перевірки суду апеляційної інстанції були і доводи сторони захисту про те, що досудове розслідування провадилося неуповноваженою особою ОСОБА_15 , та як наслідок цього усі докази, зібрані ним в ході проведення слідчих дій слід визнати недопустимими, а рішення про зміну кваліфікації дій обвинуваченого – незаконним, та визнані  апеляційним судом безпідставними. На спростування вказаного доводу апеляційний суд послався на наявну в матеріалах провадження постанову, в якій чітко зазначено про доручення проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні слідчому ОСОБА_15 (а.с.186 т.1). Крім того, апеляційним судом правильно було зазначено, що не ґрунтуються на нормах КПК України доводи засудженого про те, що т.в.о. начальника СВ Попільнянського ВП Коростишивського ВП ГУНП в Житомирській області не був уповноважений для прийняття рішення про доручення проведення досудового розслідування слідчому СВ Житомирського РВП ОСОБА_15 , якого було тимчасово відряджено до Попільнянсього ВП.

Окрім того, доводи засудженого    ОСОБА_6  про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статті 49 КК України також є безпідставними.

Виходячи з положень пункту 1 частини 2 статті 284, частини 3 статті 285, частини 4 статті 286, частини 3 статті 288 КПК України, якщо під час здійснення судового провадження за обвинувальним актом сторона кримінального провадження звертається до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання й у випадку встановлення передбачених у статті 49 КПК України підстав та відсутності заперечень з боку обвинуваченого закрити кримінальне провадження, звільнивши особу від кримінальної відповідальності.

Якщо ж обвинувачений, щодо якого передбачено звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, то судове провадження проводиться в повному обсязі в загальному порядку. У цьому разі, якщо обвинувачений визнається винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд ухвалює обвинувальний вирок, призначає покарання і на підставі частини 5 статті 74, статті 49 КК України може звільнити від нього засудженого.

Згідно з приписами пункту 1 частини 2 статті 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Відповідно до частини 5 статті 74 КК України особу також може бути за вироком суду звільнено від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Звільнення від покарання на наведеній підставі застосовується у випадках, коли суд не може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності відповідно до статті 49 КК України. Зокрема у випадку, якщо особа заперечує проти закриття справи за нереабілітуючою обставиною та вимагає закриття справи у зв`язку з відсутністю в її діях складу злочину або виправдання. Тоді суд за наявності підстав визнає особу винною у вчиненні злочину, виносить обвинувальний вирок і звільняє її від покарання, керуючись зазначеною нормою матеріального права та частини 5 статті 74 вказаного Кодексу.

У цьому провадженні суд першої та апеляційної інстанцій в повній мірі врахували наведені положення закону.

Так, як слідує з матеріалів кримінального провадження у суді першої інстанції засудженим не заявлялося клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, а сторона захисту стверджувала про невинуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а тому у суду першої інстанції були всі підстави для звільнення  ОСОБА_6 від покарання за злочин, передбачений ч. 2 ст. 125 КК України.

Під час апеляційного розгляду засудженим була подана заява в який він вказував на те, що за умови не задоволення його апеляційної скарги, в якій він просив суд апеляційної інстанції скасувати вирок суду першої інстанції та виправдати його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, звільнити його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України.

У судовому засіданні під час апеляційного розгляду захисник вказав на необхідність розгляду апеляційної скарги засудженого, підтримав її та просив скасувати вирок суду першої інстанції та виправдати ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого  ним злочину.

Таким чином суд апеляційної інстанції з`ясував думку сторони захисту щодо поданої заяви та апеляційної скарги засудженого і з урахуванням позиції захисника, продовжив розгляд апеляційної скарги та з наведенням обґрунтованих мотивів та зазначенням підстав, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, постановив ухвалу, якою залишив вирок суду першої інстанції без зміни, а апеляційну скаргу засудженого – без задоволення, що узгоджується з положеннями ст.ст. 71, 49 КК України.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Покарання, призначене ОСОБА_6 , за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, а  також відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Доводи засудженого, що суд першої інстанцій, визнавши його винним  у вчиненні кримінального правопорушення, призначивши покарання та звільнивши від відбування даного покарання, закрив кримінальне провадження на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України чим допустив суперечності при ухваленні вироку, на думку колегії суддів, є слушними. Вказане рішення про закриття кримінального провадження з посиланням на п. 1 ч. 2 ст. 284 КК України дійсно суперечить змісту вироку та вимогам ст. 374 КПК України, а тому посилання на закриття кримінального провадження  підлягає виключенню з судових рішень, що не погіршує становище особи, звільненої від відбування покарання.

За таких обставин, судові рішення підлягають зміні, а касаційна скарга засудженого до часткового задоволення.

Керуючись статтями 433,434,436 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Попільнянського районного суду Житомирської області від 23 травня 2019 року й ухвалу Житомирського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_6 змінити.

Виключити із зазначених судових рішень посилання про закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 , внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016060270000175 від 20 квітня 2016 року за  його обвинуваченням  за ч. 2 ст. 125 КК України

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                          ОСОБА_2                                      ОСОБА_3