Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 331/2686/16-к

провадження № 51-5657км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                     ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря

судового засідання           ОСОБА_4 ,

прокурора                           ОСОБА_5 ,

захисника                             ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_6 на вирок Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 04 березня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Приморська Запорізької області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 128 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 04 березня 2019 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 128 КК, та призначено йому покарання у виді громадських робіт на строк 240 годин.

На підставі частини 5 статті 74 КК ОСОБА_7 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Згідно з вироком ОСОБА_7 засуджено за те, що він 09 липня 2015 року о 19 год 10 хв на перехресті вулиці Кірова та проспекту Леніна у місті Запоріжжі, під час раптово виниклого конфлікту, викликаного звинуваченням у порушенні правил дорожнього руху, з раніше не знайомим потерпілим ОСОБА_8 , не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був та міг їх передбачити, завдав ОСОБА_8 два удари рукою в обличчя, від яких потерпілий впав на асфальт, спричинивши останньому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник не погоджується із судовими рішеннями, просить їх скасувати, а кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 закрити з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

В обґрунтування своїх вимог стверджує, що його підзахиснийлише захищався від явно агресивної поведінки потерпілого ОСОБА_8 , який на момент подій від 09 липня 2015 року перебував у стані алкогольного сп`яніння, а тому ОСОБА_7 діяв у стані необхідної оборони.

Враховуючи викладене, на думку захисника, в діях засудженогоознак складу злочину, передбаченого статтею 128 КК не вбачається, а тому кримінальне провадження підлягає закриттю.

Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник просив судові рішення скасувати, кримінальне провадження закрити з підстав, наведених у його касаційній скарзі.

Прокурор стверджувала про законність та обґрунтованість судових рішень, а тому наполягала на залишенні їх без зміни.

Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Відповідно до статті 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Виходячи зі змісту вимог статті 370 КПК, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Місцевий суд дотримався вищевикладених вимог та належним чином обґрунтував висновки про доведеність винуватості ОСОБА_7 у заподіянні необережного середньої тяжкості тілесного ушкодження та кваліфікацію його дій за статтею 128 КК на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства.

В основу прийнятого рішення суд поклав показання потерпілого ОСОБА_8 , свідка ОСОБА_9 , який розповів про обставини подій 09 липня 2015 року, у ході яких засуджений ОСОБА_7 наніс його дядьку 2 удари в обличчя, від яких той впав на асфальт. Після чого, не реагуючи на їх вимогу залишитися на місці пригоди до приїзду поліції, сів в автобус та покинув місце подій.

Вищевикладені обставини вчинення злочину узгоджуються з висновками експерта від 20 листопада 2015 року № 4715, додаткової експертизи від 03 січня 2018 року № 425/к, даними відеозаписів з відео регістраторів, досліджених у судовому засіданні, з яких вбачається, що потерпілий ОСОБА_8 підходить впритул до засудженого та замахується правою рукою у його бік та проводить рукою у повітрі. Після цього ОСОБА_7 має фізичний контакт із потерпілим, який внаслідок цих дійпадає на асфальт.

Належним чином перевірив місцевий суд версію сторони захисту про те, що  ОСОБА_7 перебував в обстановці захисту від неправомірного посягання на його життя з боку потерпілого та визнав її необґрунтованою.

Відповідно до вимог частини 1 статті 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Стан необхідної оборони виникає як у момент вчинення суспільно небезпечного посягання, так і у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну.

Детально проаналізувавши ситуацію, яка передувала нанесенню удару ОСОБА_7 , суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності в обстановці, яка склалася між потерпілим та засудженим, реальної загрози життю останнього, оскільки не відбулося такого посягання, яке б викликало у нього невідкладну необхідність заподіяти потерпілому шкоди здоров`ю, необхідної для негайного відвернення посяганнята встановив, що дії ОСОБА_7 мали інші, аніж захист, мотиви. Так, потерпілий хоча і замахнувся на засудженого, проте останній ухилився від удару, і одразу, без будь-якого продовження протиправних посягань чи висловлення наміру на такі подальші дії зі сторони потерпілого, наніс ОСОБА_8 удар. Враховуючи, що засуджений мав змогу відвернути намагання потерпілого завдати йому удар у межах допустимої поведінки, місцевий суд встановив, що дії засудженого були викликані бажанням помститися за звинувачення у порушенні правил дорожнього руху, висловлені в його адресу ОСОБА_8 .

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , ретельно перевірив доводи сторони захисту, аналогічні викладеним у касаційній скарзі, дав на них вичерпні відповіді, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які визнав їх необґрунтованими, при цьому належним чином умотивував своє рішення відповідно до вимог статті 419 КПК, з чим погоджується і колегія суддів.

Істотних порушень норм процесуального права, які були би безумовними підставами для скасування  оскаржуваних судових рішень під час перевірки провадження в порядку касаційної процедури, не встановлено.

За таких обставин, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги захисника за доводами, викладеними у ній, а тому у її задоволенні слід відмовити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 04 березня 2019 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 17 вересня 2019 року стосовно ОСОБА_7 – без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 |ОСОБА_2 |ОСОБА_3 |