Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 760/4122/17-к

провадження № 51-4380км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                ОСОБА_4 ,

прокурора                                                     ОСОБА_5 ,

захисника                                                     ОСОБА_6 ,

потерпілої                                                     ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 5 червня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100090013435, за обвинуваченням:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

м. Сухумі Республіки Грузія, жителя АДРЕСА_1 ,

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця

с. Долинка Монастирищенського району Черкаської області, жителя АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Солом`янського районного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, і призначено покарання:

ОСОБА_8 – у виді штрафу в розмірі 3400 грн з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік;

ОСОБА_9 – у виді арешту на строк 4 місяці з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_9 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

Стягнуто з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 солідарно на користь: ОСОБА_7 – 8483,75 грн на відшкодування майнової шкоди і 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди; ОСОБА_10 – 159,79 грн та 2000 грн на відшкодування майнової та моральної шкоди відповідно.

Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.

За цим вироком ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано винуватими і засуджено за кримінальне правопорушення, вчинене за таких обставин.

14 листопада 2016 року в темну пору доби приблизно о 06:25 ОСОБА_9

у м. Києві, керуючи технічно справним автомобілем марки "Рено Сандеро"

(д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись у середній смузі руху зі швидкістю приблизно

65–70 км/год на вул. Митрополита Василя Липківського (з боку вул. Стадіонної в напрямку вул. Льва Толстого) та, наближаючись до перехрестя вулиць Липківського і Кудряшова,будучи неуважним, неправильно відреагувавши на зміну дорожньої обстановки, ігноруючи сигнал світлофора, що забороняє рух транспортних засобів, продовжив рух на перехрестя та допустив зіткнення з автомобілем марки "Деу Ланос" (д.н.з. НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_11 , який розпочинав рух з вказаного перехрестя і змінював напрям руху в бік вул. Кудряшова, внаслідок чого пасажир автомобіля марки "Рено Сандеро" ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Причиною виникнення цієї дорожньо-транспортної пригоди, з технічної точки зору, є невідповідність дій водія ОСОБА_9 вимогам підпунктів "ґ", "е" п. 8.7.3, п. 8.10 Правил дорожнього руху.

14 листопада 2016 року в темну пору доби приблизно о 06:25 ОСОБА_8 у м. Києві, керуючи технічно справним автомобілем марки "Деу Ланос" (д.н.з. НОМЕР_2 ), рухаючись у крайній лівій смузі руху на вул. Митрополита Василя Липківського (з боку вул. Льва Толстого в напрямку вул. Кудряшова) та зупинившись посередині регульованого перехрестя вулиць Липківського і Кудряшова з увімкнутим покажчиком повороту ліворуч, будучи неуважним, неправильно відреагував на зміну дорожньої обстановки, розпочав маневр повороту ліворуч у напрямку

вул. Кудряшова, де відбулось зіткнення з автомобілем марки "Рено Сандеро" (д.н.з. НОМЕР_1 ) під керуванням ОСОБА_9 . Внаслідок зіткнення пасажир автомобіля марки "Рено Сандеро" ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Київський апеляційний суд ухвалою від 5 червня 2019 року вирок районного суду в частині визнання винним та засудження ОСОБА_8 скасував, а кримінальне провадження щодо нього у зв`язку з невстановленням у його діянні складу кримінального правопорушення закрив на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК). Крім того, виключив із вироку посилання на стягнення з ОСОБА_8 процесуальних витрат, відшкодування моральної та майнової шкоди на користь потерпілої ОСОБА_7 . В іншій частині вирок суду залишено без змін.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду в частині, яка стосується ОСОБА_8 , та призначити новий розгляд у цьому суді. На обґрунтування своїх доводів зазначає, що апеляційний суд порушив принцип безпосередності дослідження доказів, оскільки, не дослідивши всіх доказів у кримінальному провадженні, надав їм іншу оцінку. Так, апеляційним судом не досліджено і не надано належної правової оцінки показанням потерпілої ОСОБА_7 та засудженого ОСОБА_9 , а показання свідка ОСОБА_10 за змістом не відповідають тим, які цей свідок надав під час судового розгляду. Поставившись критично до висновку експерта від 16 лютого 2017 року №257 ат, апеляційний суд не навів конкретних підстав вважати його неправильним,не допитав експерта і не призначив додаткової чи повторної експертизи. Поза увагою апеляційного суду залишилися й дії ОСОБА_8 , який, маючи технічну можливість уникнути зіткнення з автомобілем "Рено Сандеро", повинен був переконатися у безпечності свого маневру, проявив неуважність, неправильно відреагував на зміну дорожньої обстановки. Також прокурор зазначає про невідповідність відомостей, зазначених у мотивувальній частині ухвали Київського апеляційного суду від

5 червня 2019 року, тим, що вказані в журналі судового засідання.

Судових рішень стосовно ОСОБА_9 у касаційному порядку не оскаржено.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 підтримала вимоги касаційної скарги та висловила доводи про наявність підстав для її задоволення.

Потерпіла ОСОБА_7 теж підтримала касаційну скаргу прокурора.

Захисник ОСОБА_8 – адвокат ОСОБА_6 у судовому засіданні просив залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженого. Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону є таке порушення вимог цього Кодексу, яке перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

За статтею 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як визначено в п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність у діянні складу кримінального правопорушення.

Установивши обставини, передбачені ст. 284 КПК, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 417 КПК скасовує обвинувальний вирок і закриває кримінальне провадження.

Разом з тим, наявність підстав для зміни вироку або ухвалення апеляційним судом нового вироку не зобов`язує суд досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції. У частині 2 ст. 23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але в разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

Зі змісту сформульованої у ст. 286 КК диспозиції вбачається, що вона є бланкетною, а тому при кваліфікації діяння слід керуватися законодавчими чи іншими нормативними актами щодо безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту. У зв`язку з цим суди зобов`язані ретельно з`ясовувати і зазначати у вироках: 1) у чому саме полягали названі у цій статті порушення; 2) яких норм правил безпеки дорожнього руху не додержано; 3) чи є причинний зв`язок між цими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

При цьому в обов`язковому порядку мають бути з`ясовані та зазначені у вироку всі три перелічені обставини.

Апеляційний суд, перевіривши матеріали кримінального провадження та вирок місцевого суду, правильно зазначив, що цим судом у вироку в формулюванні обвинувачення, визнаного доведеним, не вказано пунктів ПДР, які порушив       ОСОБА_8 , та не встановлено причинного зв`язку між інкримінованим йому порушенням та суспільно небезпечними наслідками. При цьому, зваживши на наявні у справі докази та не надавши іншої оцінки показанням потерпілої ОСОБА_7 та засудженого ОСОБА_9 , які вони надавали в суді першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що аварійну ситуацію створив саме водій ОСОБА_9 , а допущені ним порушення ПДР перебувають у безпосередньому зв`язку з тими наслідками, що настали внаслідок цієї пригоди.

Скасовуючи вирок суду першої інстанції, яким ОСОБА_8 засуджено за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, апеляційний суд правильно зазначив, що сукупність наявних у справі доказів не отримала належної правової оцінки з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Також, колегія суддів зазначає, що надання апеляційним судом правильної правової оцінки тим обставинам кримінального провадження, що були встановлені судом першої інстанції і покладені у основу формулювання обвинувачення ОСОБА_8 , визнаного цим судом доведеним, не вимагало дослідження висновку експерта від 16 лютого 2017 року № 257 ат під час апеляційного перегляду, оскільки, як уже було зазначено, районний суд не встановив наявності причинного зв`язку між діянням ОСОБА_8 та наслідками у виді середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілої ОСОБА_7 .

У своїх висновках суд апеляційної інстанції навів переконливі мотиви прийняття рішення.

Зокрема, судом апеляційної інстанції було взято до уваги показання свідка ОСОБА_10 , який безпосередньо був допитаний в суді апеляційної інстанції і вказував на порушення ПДР водієм ОСОБА_9 , оскільки той виїхав на перехрестя, де відбулося зіткнення, на заборонний сигнал світлофора. Вказаний свідок був допитаний в суді першої інстанції та давав показання, які узгоджуються з показаннями під час розгляду в апеляційному порядку, але судом першої інстанції їм не було надано належної правової оцінки.

Крім того, суд апеляційної інстанції, задовольнивши клопотання сторони захисту, забезпечив учасникам судового провадження можливість повторно допитати потерпілу ОСОБА_7 та іншого учасника ДТП ОСОБА_9 , однак сторони судового провадження таким правом не скористалися.

З урахуванням усіх обставин справи, серед яких і ті, про які йдеться в касаційній скарзі, суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу в межах апеляційної скарги захисника, а також у межах своїх повноважень, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у діях ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, та необхідність закриття кримінального провадження щодо останнього.

Отже, апеляційний суд, закриваючи кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, не порушив вимог кримінального процесуального закону, а тому доводи прокурора в цій частині касаційної скарги є необґрунтованими.

Ухвала апеляційного суду належним чином мотивована та відповідає вимогам статей 284, 370, 419 КПК.

Що стосується доводів про суперечності в ухвалі у викладі позицій засудженого ОСОБА_9 та потерпілої ОСОБА_7 , то колегія суддів зазначає таке.

З ухвали апеляційного суду від 5 червня 2019 року вбачається, що при висловленні позицій стосовно ухвалення рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги захисника засуджений ОСОБА_9 покладався на розсуд суду, а потерпіла не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 . Проте згідно із журналом судового засідання в Київському апеляційному суді від 24 квітня 2019 року та записом судового засідання, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження, засуджений ОСОБА_9 не заперечував проти скасування обвинувального вироку щодо ОСОБА_8 , а потерпіла ОСОБА_7 вважала вирок місцевого суду законним, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_6 такою, що задоволенню не підлягає. Однак колегія суддів, керуючись положеннями ст. 412 КПК, вважає це порушення неістотним і таким, що не є підставою для скасування судового рішення.

Доводи прокурора про викривлення апеляційним судом показань свідка

ОСОБА_10 колегія суддів вважає безпідставними, оскільки приведений прокурором зміст показань свідка ОСОБА_10 , як таких, що не відповідають журналу судового засідання, апеляційний суд зазначив у мотивувальній частині ухвали під час викладення узагальнених доводів адвоката ОСОБА_6 , наведених ним в апеляційній скарзі, а не під час їх аналізу на доведення обставин кримінального провадження.

Колегія суддів не має підстав вважати рішення суду апеляційної інстанції таким,

що суперечить нормам процесуального права щодо законності, обґрунтованості

та вмотивованості судового рішення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_8 колегією суддів не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК, для скасування оскаржуваного судового рішення та задоволення вимог касаційної скарги прокурора немає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 5 червня 2019 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, – без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                ОСОБА_2                                         ОСОБА_3