Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа  № 166/753/17

провадження № 51- 8396км18

Верховний Суд колегією суддів Третьої  судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                                      ОСОБА_1 ,

суддів                                                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                                      ОСОБА_4 ,

прокурора                                                                           ОСОБА_5 ,

потерпілої                                                                           ОСОБА_6 ,

захисника                                                                           ОСОБА_7

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого                     ОСОБА_8 та прокурора на вирок Волинського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за  № 12017030170000181, за  обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної  інстанцій обставини

За вирокомРатнівського районного суду Волинської області від 16 серпня 2017 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_8 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки,                                з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно з вироком ОСОБА_8  визнано винуватим і засуджено за те, що він                         4 травня 2017 року о 18:30, будучи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем "Volkswagen Caddi" та рухаючись по автодорозі сполученням Ратне-Ковель у напрямку м. Ковель біля с. Видраниця Ратнівського району Волинської області, в  порушення вимог п. 2.3. "б" та п. 12.1 Правил дорожнього руху, виявив неуважність до дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху та допустив з`їзд у правий по ходу руху кювет, де автомобіль перекинувся, а пасажир автомобіля ОСОБА_9 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці.

Волинським апеляційним судом за апеляційною скаргою прокурора вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок від                           22 жовтня 2019 року. Цим вироком ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України призначено покарання у виді  позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд, призначаючи покарання, належним чином не врахував обставини, що пом`якшують покарання, і дані про його особу, а також у своєму рішенні не обґрунтував неможливість звільнення його від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого через м`якість, ставить питання про скасування вироку апеляційного суду стосовно ОСОБА_8 та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що апеляційний суд не врахував повною мірою тяжкості вчиненого злочину та дані про особу обвинуваченого, як це передбачено ст. 65 ККУкраїни, а також наслідків злочину.

Позиції учасників судового провадження

Потерпіла та захисник підтримали касаційну скаргу засудженого і частково підтримали касаційну скаргу прокурора у частині необхідності скасування ухвали апеляційного суду. Також захисник указав, що його підзахисний повідомлений про дату і час судового засідання, наразі перебуває у місцях позбавлення волі й не заперечує щодо розгляду провадження без його участі.

Прокурор не підтримала касаційну скаргу прокуратури і також заперечила проти задоволення касаційної скарги засудженого.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПКУкраїни суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8  у вчиненні ним кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій за ч. 2ст. 286 КК України в поданих касаційних скаргах не оспорюються.

Доводи, викладені у касаційних скаргах засудженого та прокурора, про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й даним про особу засудженого через суворість або через м`якість, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.

Відповідно до положень статей370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж                    у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.

Матеріалами кримінального провадження встановлено, що прокурор подав апеляційну скаргу, в якій на обґрунтування своєї позиції щодо незаконності вироку виклав змістовні, конкретні доводи про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме положень ст. 75 КК України, що призвело до м`якості призначеного покарання, та просив  скасувати вирок місцевого суду й ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання, яке потрібно відбувати реально.

Відповідно до положень ст. 50 КК Українипокарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно з вимогами ст. 65 КК Україниособі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її  виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, які пом`якшують і обтяжують покарання.

Призначаючи ОСОБА_8 покарання, апеляційний суд дотримався вимог                            ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу винного й навів у вироку переконливі мотиви ухваленого рішення.

Зокрема, суд апеляційної інстанції врахував, що вчинене кримінальне правопорушення відповідно до вимог ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких, а також те, що ОСОБА_8 допустив порушення Правил дорожнього руху, будучи у стані алкогольного сп`яніння. Крім того, взято до уваги наслідки, які настали від вчиненого злочину, а саме спричинення ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, у результаті чого він помер.

Також, урахувавши обставини, що пом`якшують покарання, та інші обставини, на які  посилаються засуджений і прокурор у своїх касаційних скаргах, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_8  мінімального покарання, передбаченого санкцією частини статті, за якою його визнано винуватим, яке потрібно відбувати реально, мотивувавши належним чином своє рішення, та з наведенням у вироку відповідних мотивів обґрунтовано визнав неможливим звільнення ОСОБА_8 на підставі положень ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням.

Колегія суддів убачає, що покарання засудженому призначено судом апеляційної інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів, відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.

Підстав для скасування вироку апеляційного суду, як про це йдеться в касаційних скаргах засудженого та прокурора, не убачається, а тому їх касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Волинського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та прокурора -  без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення,                                є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                                  ОСОБА_2                                             ОСОБА_3