Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

11 березня 2020 року

м. Київ

справа № 439/548/19

провадження № 51-110км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                          ОСОБА_1 ,

суддів                                                      ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання          ОСОБА_4 ,

прокурора                                              ОСОБА_5 ,

засудженого                                           ОСОБА_6 ,

захисника                                                ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу тимчасово виконуючого обов`язки військового прокурора Західного регіону України – ОСОБА_8 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року в кримінальному провадженні № 12018140160000703 щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Перегноїв Золочівського району Львівської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Буського районного суду Львівської області від 22 травня 2019  року ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку терміном 1 рік 6  місяців та покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

За вироком місцевого суду ОСОБА_6 засуджено за те, що він 14 грудня 2018 року о  15:06 усупереч вимогам пунктів 1.5, 1.10 (в частині визначення понять "дорожні умови" та "дорожня обстановка" і виконання їх вимог), п. 2.3 (підпунктів "б", "д"), п. 2.9 (підпункт "а"), пунктів 12.3, 12.4, 12.9 (підпункт "б") Правил дорожнього руху, керуючи у  стані алкогольного сп`яніння технічно справним транспортним засобом марки "VOLKSWAGEN TIGUAN" (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись правою смугою руху транспортного потоку по вул. Юридика в напрямку до вул. Івана Богуна у м. Бродах Львівської області із швидкістю біля 63 км/год, здійснив наїзд передньою лівою частиною керованого ним автомобіля на пішохода ОСОБА_9 , у результаті чого останньому було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 о 23:00 у реанімаційному відділені КНП "Бродівська центральна районна лікарня" потерпілий помер.

Львівський апеляційний суд ухвалою від 03 жовтня 2019 року апеляційну скаргу з доповненнями першого заступника військового прокурора Західного регіону України залишив без задоволення, а вирок місцевого суду – без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись із постановленим щодо ОСОБА_6 рішенням суду апеляційної інстанції через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати рішення та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Свої вимоги прокурор мотивує тим, що суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок суду першої інстанції без змін, належним чином не перевірив усіх доводів його апеляційної скарги, а також не дав належної оцінки тому, що ОСОБА_6 вчинив злочин, будучи військовослужбовцем та перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, через дорожньо-транспортну пригоду потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, які призвели до тяжких незворотних наслідків у вигляді смерті, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про можливість звільнення ОСОБА_6 від  відбування покарання на підставі ст. 75 КК та можливість непризначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. При цьому апеляційний суд свого рішення належним чином не мотивував, у зв`язку з чим призначене покарання не відповідає вимогам ст. 65 КК, а судове рішення – вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК).

Позиції інших учасників судового провадження

У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_7 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу апеляційного суду– без зміни.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу, засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 просили її залишити без задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Правильність встановлених фактичних обставин кримінального провадження, доведеність винуватості та юридична кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК у  касаційній скарзі прокурора не оскаржуються.

З матеріалів провадження убачається, що ОСОБА_6 під час судового провадження визнавав свою причетність до інкримінованого йому злочину й не оспорював фактичних обставин його вчинення, що дало суду першої інстанції підстави розглядати провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК.

Заслуговують на увагу доводи прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність через необґрунтоване звільнення засудженого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням та незастосування додаткового покарання.

Згідно зі статтями 50, 65 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а при його призначенні суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й  достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Відповідно до принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Положенням ч. 1 ст. 75 КК визначено, що, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

При цьому суд має належним чином дослідити й оцінити всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, та врахувати, що ст. 75 КК застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.

Проте апеляційний суд цих вимог закону не дотримався, про що правильно вказав у  касаційній скарзі прокурор.

Так, ОСОБА_6  визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, який згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки, яке є наближеним до мінімального у межах санкції вказаної норми, без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, фактичні обставини кримінального провадження, тяжкість заподіяних наслідків, особу засудженого, який раніше не судимий, за місцем свого проживання та військової служби характеризується позитивно, на обліках у нарколога і психіатра не перебуває, утримує малолітнього сина та батьків-пенсіонерів, має численні нагороди та відзнаки, усвідомив суспільну небезпеку вчиненого злочину, а також суд зважив на його поведінку після вчинення злочину (надання допомоги потерпілому, очікування працівників поліції та швидкої медичної допомоги, перебування в лікарні та відшкодування витрат на поховання), обставини, які пом`якшують покарання, – щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданих потерпілим збитків, та обставину, яка обтяжує покарання, - вчинення злочину особою, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння. Беручи до уваги ці обставини, місцевий суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без реального відбування покарання зі встановленням іспитового строку на підставі ст. 75 КК.

Не погоджуючись із рішенням суду в частині звільнення ОСОБА_6 на підставі ст. 75 КК відвідбування покарання з  випробуванням та незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, прокурор подав апеляційну скагу, у якій просив постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 реальну міру покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Апеляційний суд переглянув кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 за апеляційною скаргою прокурора та залишив без змін судове рішення, пославшись на ті ж обставини, що й суд першої інстанції.

Як убачається з оскаржуваної ухвали, суд апеляційної інстанції, врахувавши конкретні обставини вчинення злочину, дані про особу засудженого, позицію потерпілих, які не мали претензій до ОСОБА_6 та просили не притягувати його до відповідальності, погодився з позицією місцевого суду про відсутність перешкод для застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК і можливість досягти мети виправлення засудженого без його ізоляції від суспільства, а також призначення покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Разом із тим з вказаними висновками суду апеляційної інстанції щодо правильності застосування судом першої інстанції ст. 75 КК, а також непризначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами Суд погодитись не може, оскільки вонине ґрунтуються на загальних засадах призначення покарання, визначених у  ст. 65 КК , згідно з якими при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Залишаючи без змін вирок місцевого суду, апеляційний суд не надавналежної уваги конкретнимобставинамвчиненого злочину та його наслідкам, а саме тому, що ОСОБА_6 допустив порушення Правил дорожнього руху, керуючи транспортним засобом у межах населеного пункту устані алкогольного сп`яніння, що призвело до загибелі людини.

За таких обставин навіть позитивна характеристика, наявність на утриманні малолітної дитини та відшкодування завданих потерпілим збитків не можуть бути визнані мотивованими підставами для застосування до нього положень  ст. 75 КК та звільнення від відбування призначеного покарання без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Крім того, апеляційний суд не взяв до уваги, що вчинене ОСОБА_6 кримінальне правопорушення належить до суспільно небезпечних злочинів у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, а тому позиція потерпілих у справі щодо покарання, яке він повинен понести за вчинене, при вирішенні цього питання судом не є вирішальною.

З урахуванням вказаних обставин, на думку колегії суддів, звільнення ОСОБА_6 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання та незастосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення м`якого покарання, яке не можна вважати справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого злочину та його наслідкам.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок за апеляційною скаргою прокурора, усупереч вимогам ст. 419 КПК доводів прокурора, викладених в апеляційній скарзі, належним чином не  перевірив і безпідставно залишив вирок місцевого суду без змін.

З урахуванням викладеного на підставі п. 2 ст. 436, пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 438 КПК касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а ухвала суду апеляційної інстанції – скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Під час нового апеляційного розгляду суду належить повно й всебічно з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону дослідити обставини провадження і постановити законне йобґрунтоване судове рішення. У разі підтвердження такого ж обсягу обвинувачення і тих же даних про особу винного, застосування щодо засудженого положень ст. 75 КК потрібновважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою призначення покарання, якене відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу тимчасово виконуючого обов`язки військового прокурора Західного регіону України ОСОБА_8 задовольнити.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                ОСОБА_2                           ОСОБА_3