Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

3 березня 2020 року

м. Київ

справа № 475/908/18

провадження № 51-5761км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018150210000314, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Молдови, уродженця с. Телиця Новоаненського району Республіки Молдова, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого за вироком Арбузинського районного суду Миколаївської області

від 18 грудня 2017  року за ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі – КК) до штрафу в розмірі 1190 гривень,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Доманівського районного суду Миколаївської області від 3 червня 2019 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк два роки.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим за таких обставин, встановлених судом та наведених у вироку.

Так, 14 липня 2018 року близько 2 години 15 хвилин ОСОБА_6 на автомобілі марки "Polo Classic" під керуванням ОСОБА_7 рухався по автодорозі Т-1506 з с.  Кудрявцівка Веселинівського району Миколаївської області в напрямку смт  Арбузинка Миколаївської області. На околиці с. Мостове Доманівського району Миколаївської області, побачивши ОСОБА_8 , вирішили зупинитись та запитати останнього напрямок руху до смт Арбузинка. При цьому ОСОБА_6 , вийшовши з автомобіля та представившись працівником поліції, почав вимагати у ОСОБА_8 документи, що посвідчують його особу, але ОСОБА_8 , зрозумівши, що ОСОБА_6 не є працівником поліції, відмовився надавати їх йому. Після чого ОСОБА_6 намагався видерти з рук ОСОБА_8 його мобільний телефон, однак останній пручався та міцно тримав телефон. Потім ОСОБА_6 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, наніс ОСОБА_8 один удар кулаком в обличчя з правого боку. ОСОБА_8 утік до лісосмуги, але ОСОБА_6 , знайшовши останнього та застосовуючи насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, наніс йому один удар ногою в область ребер з лівого боку. Після чого, заволодівши майном потерпілого на загальну суму 3805  грн, сів до автомобіля під керуванням ОСОБА_7 і вони поїхали у напрямку смт  Доманівка Миколаївської області.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції (далі – прокурор), посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) належно не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора про м`якість призначеного ОСОБА_9 покарання. При цьому зазначає, що суд апеляційної інстанції, обмежившись лише констатуванням висновків суду першої інстанції про можливість призначення обвинуваченому покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 186 КК, із застосуванням ст. 69 КК, залишив поза увагою той факт, що ОСОБА_6 ніде не працює і суспільно-корисною працею не займається, маючи незняту та непогашену у встановленому порядку судимість, через нетривалий проміжок часу вчинив новий умисний тяжкий злочин, що вказує на небажання ОСОБА_6 робити належні висновки і ставати на шлях виправлення. Крім того вказує, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки доводам прокурора про те, що на досудовому розслідуванні та під час судового розгляду ОСОБА_6 свою вину не визнавав, показання не надавав, з метою уникнення відповідальності постійно змінював версії події, а визнав свою вину і надавав зізнавальні показання лише на останньому судовому засіданні.

Захисник ОСОБА_10 подала на касаційну скаргу прокурора заперечення, в яких просить судові рішення щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційну скаргу обґрунтованою та просив скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412–414 цього Кодексу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі прокурором не оспорюються і не заперечуються.

Доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме безпідставне застосування ст.  69 КК, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, є обґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Згідно із ст. 414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні

ст. 414 КПК, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого, у контексті ст. 414 КПК, розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Статтею 69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_9 покарання за ч. 2 ст. 186 КК із застосуванням ст. 69 КК у виді двох років позбавлення волі врахував те, що ОСОБА_6 вчинив тяжкий злочин, особу засудженого, який раніше судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має на утриманні четверо малолітніх дітей, думку потерпілого та клопотання сусідів за місцем проживання про призначення покарання, не пов`язаного з ізоляцією від суспільства, звернення до міграційної служби з письмовою заявою про легалізацію його проживання на території України, звернення до органу ДРАЦС з письмовою заявою про визнання себе батьком малолітніх дітей, які народженні від спільних стосунків з ОСОБА_11 , обставини, які пом`якшують покарання, – щире каяття, добровільне відшкодування завданих збитків.

Не погоджуючись із указаним рішенням, прокурор оскаржив вирок місцевого суду до суду апеляційної інстанції та просив скасувати вирок Доманівського районного суду Миколаївської області від 3 червня 2019  року у зв`язку з неправильним застосуванням щодо ОСОБА_6 ст. 69 КК, що призвело до призначення йому необґрунтовано м`якого покарання.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги прокурора, погодився з рішенням суду першої інстанції та визнав обґрунтованим застосування положень ст. 69 КК при призначенні покарання ОСОБА_9 .

Проте колегії суддів не погоджується з таким висновком суду, оскільки суд апеляційної інстанції в достатній мірі не врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, виходячи з конкретних обставин його вчинення, та дані про особу ОСОБА_6 , який, маючи незняту та непогашену у встановленому порядку судимість, на шлях виправлення не став і через нетривалий проміжок часу вчинив новий умисний тяжкий злочин.

При цьому апеляційний суд у своєму рішенні не навів переконливих мотивів на підтвердження своїх висновків щодо наявності підстав для застосування положень ст. 69 КК з огляду на загальні засади призначення покарання та його мету – виправлення засудженого та запобігання вчинення ним нових злочинів.

Таким чином, висновки суду про можливість застосування щодо ОСОБА_6 положень ст. 69 КК та призначення йому покарання у виді позбавлення волі на строк два роки не відповідають загальним засадам призначення покарання, а також принципам законності, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Крім того, в порядку ст. 419 КПК суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора про те, що ОСОБА_6 як на досудовому розслідуванні, так і під час судового розгляду свою вину не визнавав, показання не надавав, з метою уникнення відповідальності постійно змінював версії події, а визнав свою вину і надав зізнавальні показання лише на останньому судовому засіданні, що на його думку, є намаганням ОСОБА_6 уникнути більш суворого покарання.

Враховуючи наведене, ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_6 підлягає скасуванню на підставі пунктів 1 і 3 ч. 1 ст.  438 КПК в зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду в суді апеляційної інстанції необхідно врахувати наведене, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог кримінального процесуального закону і ухвалити законне та обґрунтоване рішення, а у разі підтвердження того ж обсягу обвинувачення, за яким ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено, призначене йому вироком суду покарання за ч. 2 ст. 186 КК із застосуванням ст.  69 КК є таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості і є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Враховуючи усталену практику Європейського суду з прав людини у справі (зокрема, рішення "Едуард Шабалін проти Росії" від 16 жовтня 2014 року) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення та у контексті даного кримінального провадження,з метою попередження ризику переховування ОСОБА_6 від суду, ураховуючи особливості касаційного розгляду, передбачені главою 32 КПК, та обмежені можливості щодо повноцінного розгляду і вирішення цього питання в межах процедури касаційного перегляду, Верховний Суд вважає за необхідне залишити ОСОБА_6 під вартою на строк, мінімально необхідний для вирішення вказаного питання судом апеляційної інстанції, який у будь-якому разі не може перевищувати 60 днів.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441,442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, задовольнити.

Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

ОСОБА_6 залишити під вартою до вирішення судом апеляційної інстанції питання щодо обрання йому запобіжного заходу, але не більш ніж

на 60 діб.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                          ОСОБА_3