Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа №296/7829/17

провадження № 51-4117км19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                           ОСОБА_1 ,

суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,

прокурора                               ОСОБА_5 ,

захисників                               ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

потерпілого                                     ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_10 на вирок Житомирського апеляційного суду від 30 липня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017060020003057, за обвинуваченням

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,  уродженця с. Снитище Народицького району Житомирської області, раніше не судимого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.

Зміст судових рішень та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Корольовського районного суду м. Житомира від 29 березня 2019 року ОСОБА_10 засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна відповідно до ст. 77 КК України.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_10 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 задоволено частково, стягнено з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 солідарно на його користь у рахунок відшкодування заподіяної шкоди: матеріальної – 45 641, 59 грн, моральної – 62 000 грн, а всього 107 641, 59 грн.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Вироком Житомирського апеляційного суду від 30 липня 2019 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано таухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_10 призначено покарання за ч. 2 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією частини належного йому майна.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вказаними вироками також засуджено ОСОБА_11 , судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_10 визнаний винуватим у тому, що 10 червня 2017 року, близько 00 год 39 хв., разом з ОСОБА_11 , перебуваючи поблизу б. 16 по вул. Довженка в м. Житомирі, побачили раніше незнайомого ОСОБА_9 , який йшов по вказаній вулиці. Реалізуючи злочинний умисел, направлений на здійснення нападу з метою заволодіння чужим майном із застосуванням насильства, що є небезпечним для життя та здоров`я потерпілого, діючи за попередньою змовою, реалізуючи спільний злочинний умисел, ОСОБА_10 наніс один удар ОСОБА_9 кулаком лівої руки в область лівої скроневої ділянки голови, внаслідок чого останній впав на асфальтовану поверхню. Продовжуючи реалізацію спільного злочинного умислу, та підтримуючи злочинні дії ОСОБА_12 , з метою доведення злочину до кінця, ОСОБА_11 наніс потерпілому чотири удари правою ногою в область грудної клітини, внаслідок чого спричинили ОСОБА_9 легкі тілесні ушкодження із короткочасним розладом здоров`я. Подолавши в такий спосіб волю потерпілого до опору, ОСОБА_10 зірвав з його плеча сумку, в якій знаходились речі ОСОБА_9 , в результаті чого заволоділи належним потерпілому майном на загальну суму 38 150,75 грн, чим спричинили матеріальну шкоду на вказану суму.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Стверджує, що суд апеляційної інстанції порушив загальні засади призначення покарання, в повній мірі не врахував дані про особу засудженого ОСОБА_10 , а також безпідставно не визнав обставиною, що пом`якшує покарання, ­– активне сприяння розкриттю злочину, внаслідок чого вирок апеляційного суду в частині скасування звільнення ОСОБА_10 від відбування покарання з випробуванням є необґрунтованим та незаконним.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні захисники ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , потерпілий ОСОБА_9 підтримали доводи касаційної скарги та просили її задовольнити.

Прокурор, посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі доводів, вважав, що оскаржуване судове рішення слід залишити без зміни.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія судів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого злочину та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 187 КК України, укасаційній скарзі не оспорюються.

Доводи захисника про незаконність вироку апеляційного суду в частині скасування звільнення ОСОБА_10 від відбування покарання з випробуванням, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Статтями 50і 65 ККУкраїни передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК Українизагальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані у сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався, про що свідчить нижченаведене.

Як убачається з вироку, суд апеляційної інстанції з урахуванням даних, які характеризують особу обвинуваченого, ступеня тяжкості вчиненого злочину, а також обставин, які пом`якшують покарання, та відсутності обставин, що обтяжують покарання, погодився з висновками суду першої інстанції щодо призначеного ОСОБА_10 виду та розміру покарання, із застосуванням положень ст. 69 КК України.

Разом з тим, під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд, приймаючи рішення про необхідність скасування вироку місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_10 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України та призначення покарання, яке останній має відбувати реально, вірно зазначив, що суд першої інстанції належно не мотивував та без наведення переконливих доводів про доцільність звільнення ОСОБА_10 від призначеного покарання, обмежився лише посиланням на позитивні характеристики останнього та думку потерпілого, який просив призначити покарання не пов`язане з реальним позбавленням волі, а саме фактично не врахував, що ОСОБА_10 вчинив найнебезпечніший насильницько-корисливий злочин, який відноситься до тяжких, залишив поза увагою наслідки вчиненого правопорушення (тяжкість спричинених тілесних ушкоджень та розмір заподіяної шкоди), конкретні обставини його вчинення, що підтверджує підвищений суспільно небезпечний характер злочину.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_10 покарання, яке він має відбувати реально, без застосування положень ст. 75 КК України.

Крім цього, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставне визнання місцевим судом обставини, що пом`якшує покарання ОСОБА_10 , ­– активне сприяння розкриттю злочину.

Під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з`ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням у розкритті злочину.

Відтак, призначаючи ОСОБА_10 покарання, апеляційний суд правомірно не визнав активне сприяння розкриттю злочину в якості обставини, яка пом`якшує покарання, що узгоджується з правовим висновком, зазначеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 288/1158/16-к, провадження № 13-28кс19).

Крім того, як вбачається з вироку апеляційного суду, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, виключно позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, працює, має на утриманні малолітнього сина, обставини, які пом`якшують покарання: повне визнання вини, щире каяття у вчиненому, часткове відшкодування завданої шкоди, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також позицію потерпілого, вже було враховано при застосуванні положень ст. 69 КК України та не утворюють законних підстав для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Керуючись цією нормою закону про кримінальну відповідальність, суд апеляційної інстанції дійшов належного висновку, що наведені вище дані про особу винного не свідчать про можливість виправлення  ОСОБА_10 без ізоляції від суспільства.

Колегія суддів вважає, щопризначене ОСОБА_10 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65, 69 КК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду –

без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Житомирського апеляційного суду від 30 липня 2019 рокущодо ОСОБА_10 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в його інтересах – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                          ОСОБА_2                                        ОСОБА_3