Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

25 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 753/20034/17

провадження № 51-4188 км19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

представника потерпілого –                  адвоката ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_6 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 17 вересня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100020008069, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України

(далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 17 вересня 2018  року засуджено ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 122 КК до покарання у виді обмеження волі на строк один рік.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю один рік та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 772,81 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 1 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_8 залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що він за обставин, встановлених судом та наведених у вироку, 20 липня 2017 року приблизно

о 23 год. 30 хв., знаходячись при вході ресторану "Кабачок на Бочок" на вул.  Славгородській, 23 в м. Києві, керуючись раптово виниклим умислом, направленим на нанесення тілесних ушкоджень умисно наніс потерпілому ОСОБА_7 один удар в область підборіддя зліва, заподіявши останньому середньої тяжкості тілесні ушкодження, що спричинили тривалий розлад здоров`я. Крім того, від завданого обвинуваченим удару ОСОБА_7 не втримав рівновагу, внаслідок чого впав на землю та отримав легкі тілесні ушкодження.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_7 – адвокат ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_8 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На думку представника потерпілого, суд першої інстанції безпідставно звільнив ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням, не врахувавши ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про його особу, які свідчать про те, що він є суспільно небезпечною особою і потребує ізоляції від суспільства, та невідшкодування завданої шкоди потерпілому. Крім того вказує, що поведінка ОСОБА_8 після вчинення злочину не свідчить про його щире каяття, у зв`язку із чим вказана обставина помилково визнана судом як така, що пом`якшує його покарання. При цьому зазначає, що вказані обставини також залишились поза увагою суду апеляційної інстанції. Крім того, вказує, що судом першої інстанції всупереч вимогам ч. 3 ст. 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) необґрунтовано зменшено розмір моральної шкоди з 150 000 грн до 1 000 грн. При цьому зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції, приймаючи рішення щодо розміру моральної шкоди, не взяли до уваги характер вчиненого кримінального правопорушення, глибину моральних та душевних страждань потерпілого. Окрім того, вказує на те, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 касаційну скаргу підтримав частково та просив її задовольнити у частині збільшення розміру моральної шкоди, змінивши судові рішення у цій частині.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи представника потерпілого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_6 , яка підтримала касаційну скаргу,прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга представника потерпілого підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

При цьому згідно з ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412–414 цього Кодексу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі представником потерпілого не оспорюються і не заперечуються.

Що стосується доводів представника потерпілого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_6 щодо м`якості призначеного ОСОБА_8 покарання у зв`язку з безпідставним, на її думку, звільненням засудженого на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням, то вони не можуть вважатися обґрунтованими.

Представником потерпілого порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, які стосуються звільнення від покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Так, призначаючи ОСОБА_8 вид та розмір покарання, суд відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК врахував тяжкість кримінального правопорушення за його видом (категорією), який згідно зі ст. 12 КК, є злочином середньої тяжкості, та зважив на індивідуальний ступінь тяжкості вчиненого діяння відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 65 КК, що визначається характером та ступенем суспільної небезпеки злочину виходячи з конкретних обставин його вчинення.

Суд врахував дані про особу ОСОБА_8 , який одружений, має на утриманні малолітнього сина, офіційно працює, за місцем проживання характеризується позитивно, у лікаря нарколога та психіатра на обліку не перебуває, його ставлення до скоєного, позицію прокурора, потерпілого і представника потерпілого та те, що він давав правдиві та послідовні покази як під час досудового розслідування кримінального правопорушення, так і під час судового розгляду, а також обставину, що пом`якшує покарання, – щире каяття.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що для виправлення ОСОБА_8 та попередження скоєння нових злочинів необхідним і достатнім буде покарання в межах санкції ч. 1 ст. 122 КК із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. ст. 75, 76 КК з наглядом уповноваженого органу з питань пробації, оскільки його виправлення можливе без реального відбування покарання.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи представника потерпілого, викладені в апеляційній скарзі, визнав їх неспроможними і, погодившись із судом першої інстанції, визнав призначене ним покарання необхідним та достатнім для виправлення винного.

При цьому врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та зважив, що покарання призначене у межах санкції статті, за якою ОСОБА_8 обвинувачувався, а виправлення засудженого можливе без реального відбування покарання.

Крім того, під час апеляційного розгляду ОСОБА_8 в судовому засіданні також підтвердив визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, за вчинення якого його було визнано винним, щиро розкаявся та повідомив, що намагався відшкодувати спричинені ним збитки, однак потерпіла сторона уникала з ним контакту.

Погодившись із позицією районного суду, апеляційний суд належно і обґрунтовано надав відповіді на доводи представника потерпілого в апеляційній скарзі, вказав на правильне застосування ст. 75 КК та зазначив обставини, які стали підставою для звільнення особи від відбування призначеного покарання.

Водночас доводи представника потерпілого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_6 в касаційній скарзі про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону при вирішенні цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди є слушними з огляду на таке.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Положенням ч. 1 ст. 129 КПК визначено, що суд ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.

У пункті 2 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) зазначено, що моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Так, відповідно до ст. 1167 ЦК під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Цих вимог місцевим судом при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди не було дотримано у повній мірі.

Як слідує з матеріалів провадження потерпілий ОСОБА_7 до початку судового розгляду в порядку, передбаченому ст. 128 КПК, подав цивільний позов до ОСОБА_8 та просив стягнути на його користь 150 000 грн моральної шкоди. При цьому він зазначав, що діями засудженого ОСОБА_8 йому було заподіяно моральну шкоду, яка полягає в моральних переживаннях і стражданнях, в зв`язку з спричиненням йому середньої тяжкості тілесного ушкодження, а саме перелому нижньої щелепи. Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_7 тривалий час лікувався та проходив курс реабілітації, що підтверджується довідками.

Однак, суд першої інстанції ухвалюючи рішення про часткове задоволення цивільного позову та стягнення на користь ОСОБА_7 1 000 грн моральної шкоди, належно не перевірив вищезазначене і не мотивував своє рішення щодо розміру моральної шкоди та того, чи відповідає визначений судом розмір шкоди засадам розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням обставин справи та наслідків, які настали для потерпілого, тривалості лікування та відновлення стану здоров`я.

На вказані обставини не звернув уваги й суд апеляційної інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в частині вирішення судами цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_8 на його користь моральної шкоди підлягають скасуванню, а справа в цій частині – направленню на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства в суді першої інстанції.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441–442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_7 – адвоката ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 17 вересня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року щодо ОСОБА_8 в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_8 на його користь моральної шкодискасувати та призначити у цій частині новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства у суді першої інстанції.

У решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                         ОСОБА_2                                         ОСОБА_3