Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

20 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 686/117/19

провадження № 51-4887км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання                            ОСОБА_4 ,

прокурора                           ОСОБА_5 ,

захисників                           ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 лютого 2019 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 2 липня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018240250000353, за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком суду ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Згідно з вироком суду, з урахуванням змін внесених ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 березня 2019 року, ОСОБА_8 11 серпня 2018 року приблизно о 18:20, керуючи в порушення підпунктів 31.4.1 (а, б, в), 31.4.2 (а, б) пункту 31.4. Правил дорожнього руху своїм автомобілем "ГАЗ 33076" (державний номерний знак НОМЕР_1 ), з несправною гальмівною системою, що полягає у внесенні непередбачених конструкцією змін, а саме: намотуваванні на поршень головного тормозного циліндра нитки, значному зношуванні деталей головного циліндра, порушення його герметичності, значного зношення фракційної накладки передньої гальмівної колодки задніх правих коліс, невідповідності усталеного сповільнення транспортного засобу та з несправним рульовим керуванням, що полягає у перевищенні на 35 градусів сумарного люфту та непередбачуваних конструкцією значних радіальних і осьових переміщень рульового валу в підшипниках рульової колонки, рухаючись зі швидкістю біля 30 км/год по автодорозі М-12 "Стрий-Тернопіль-Кропивницький-Знаменка" в напрямку від м. Хмельницького до м. Волочиськ Хмельницької області, на 242 км цієї автодороги, в порушення п.п.2.3(б), 10.1 Правил дорожнього руху проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, перед початком зміни напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, у невстановленому місці змінив напрямок руху ліворуч, перетнувши суцільну лінію розмітки 1.1 Правил дорожнього руху, перетинати яку заборонено, виїхав на смугу зустрічного руху і на 242 км + 284 м вищевказаної автодороги допустив зіткнення з автомобілем "Renaut Logan", (державний номерний знак НОМЕР_2 ), який під керуванням водія ОСОБА_9 рухався зі швидкістю біля 50 км/год по цій же дорозі в зустрічному напрямку. Внаслідок чого водій автомобіля "Renaut Logan" ОСОБА_9 та пасажир ОСОБА_10 отримали легкі та середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження, а пасажири ОСОБА_11 та ОСОБА_12 – тяжкі тілесні ушкодження.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_8 , частково задовольнив апеляційну скаргу представника ТДВ СК "Альфа-Гарант" ОСОБА_13 . Вирок в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 до ТДВ СК "Альфа-Гарант" та до ОСОБА_8 скасував і призначив в цій частини новий розгляд в порядку цивільного судочинства. В порядку ст. 404 КПК змінив вирок в частині вирішення долі речового доказу автомобіля "Renaut Logan", (державний номерний знак НОМЕР_2 ), передав вказаний автомобіль власнику – потерпілому ОСОБА_12 . В решті вирок залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисники, посилаючись неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просять судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На думку захисників, суди не в повній мірі врахували загальні засади призначення покарання, особу винного, добровільне часткове відшкодування заподіяної шкоди потерпілим, бажання засудженого відшкодовувати її в подальшому, щире каяття і визнання вини та безпідставно не звільнили ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням. Вказують на те, що висновки судово-медичних експертиз щодо отримання потерпілими тілесних ушкоджень, зроблено на підставі медичних документів отриманих з порушенням КПК, які не було відкрито стороні захисту, тому вони є недопустимими доказами. З огляну на наведене, дії ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК кваліфіковано не правильно.

У запереченнях на касаційну скаргу представник потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_9 та ОСОБА_14 – адвокат ОСОБА_15 , зазначає про необхідність залишення скарги без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

Захисники підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення цієї скарги.

Мотиви Суду

Згідно ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доводи захисників щодо незгоди з даною судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії подій, стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що, виходячи з вимог ст. 438 КПК, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Разом із тим, при перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об'єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.

Зокрема, як убачається із вироку, винуватість ОСОБА_8 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілим тяжких тілесних ушкоджень, доводиться показаннями свідків, потерпілих, засудженого та іншими доказами, зокрема: протоколом огляду місця події, у якому зафіксовано місце зіткнення транспортних засобів, осип ґрунту, сліди гальмування автомобіля "Renaut Logan" та сліди юзу автомобіля "ГАЗ 33076"; висновками судових інженерно-транспортних експертиз технічного стану автомобілів, з яких вбачається, що рульове керування та робоча гальмівна система автомобіля "ГАЗ 33076" мали несправності, що носять експлуатаційний характер, які ОСОБА_8 міг виявити під час візуального огляду автомобіля перед виїздом, вони могли перебувати у причинному зв`язку або сприяти виникненню ДТП, оскільки безпосередньо впливають на час спрацювання і ефективність роботи вказаних систем, а несправності, виявлені на момент огляду автомобіля "Renaut Logan", носять аварійний характер, які виникли в процесу розвитку ДТП;протоколами проведення слідчих експериментів з потерпілими ОСОБА_9 та ОСОБА_11 щодо обставин ДТП тощо.

Відповідно до висновків судово-медичних експертиз водій ОСОБА_9 та пасажир ОСОБА_10 отримали легкі та середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження, а пасажири ОСОБА_11 та ОСОБА_12 – тяжкі тілесні ушкодження.

Висновком судової інженерно-транспортної експертизи від 27 листопада 2018 року визначено швидкість руху автомобіля "Renaut Logan" та встановлено, що водій цього автомобіля не мав технічної можливості уникнути зіткнення з зустрічним автомобілем, а водій автомобіля "ГАЗ 33076" навпаки, мав таку можливість, дії якого, з технічної точки зору й призвели до виникнення даної ДТП.

Згідно з показаннями потерпілого ОСОБА_9 , наданими в суді першої інстанції, останній в день події керуючи автомобілем "Renaut Logan" рухався по автодорозі зі швидкістю приблизно 50 км/год та побачив, що у зв`язку з проведенням дорожніх робіт на зустрічній смузі руху стояло декілька автомобілем. В той час, коли його автомобіль порівнявся із цими транспортними засобами, із-за вантажного автомобіля на його смугу руху виїхав автомобіль "ГАЗ". Він застосував екстрене гальмування, проте уникнути зіткнення не вдалось. Потерпілі ОСОБА_16 та ОСОБА_10 дали аналогічні показання, а свідок ОСОБА_12 також зазначив, що в результаті ДТП він втратив свідомість.

Вищевказані показання потерпілих є чіткими, послідовними та повністю узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 щодо обставин ДТП, а також свідка ОСОБА_20 , очевидця події.

При цьому, сам засуджений ОСОБА_8 підтвердив той факт, що 11 травня 2018 року він, керуючи автомобілем "ГАЗ 33076", рухався по зустрічній смузі руху, де і сталося зіткнення його транспортного засобу з автомобілем "Renaut Logan".

Доводи засудженого про те, що його автомобіль знаходився в технічно-справному стані, а в місці ДТП було застосовано реверсний рух і він, рухаючись по зустрічній смузі руху, не зміг повернутись в свою, оскільки перед ним це зробив автомобіль "Фура" з причепом, були предметом розгляду суду першої інстанції.

Суд обґрунтовано визнав їх неспроможними та такими, що надані засудженим з метою уникнути кримінальної відповідальності за вчинене, оскільки вони повністю спростовуються доказами, наявними у матеріалах кримінального провадження, показаннями потерпілих, усіх свідків, зокрема й допитаних за клопотанням сторони захисту свідків ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , протоколами слідчих дій та висновками експертиз.

Таким чином суд, оцінивши показання потерпілих, свідків та засудженого у сукупності із іншими доказами, які є взаємоузгодженими, належними та допустимими і в своїй сукупності доповнюють один одного, дійшов обґрунтованого висновку про те, що винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК доведена поза розумним сумнівом.

Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності доказів та їх достатності для постановлення вироку.

До того ж, як убачається з матеріалів справи, висновок суду про доведеність винуватості та кваліфікацію діяння засуджений ОСОБА_8 в апеляційному порядку не оскаржував.

Переглядаючи кримінальне провадження, суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК, дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі засудженого доводам про невідповідність призначеного йому покарання через суворість та обґрунтовано відмовив у її задоволенні, навівши обґрунтування прийнятого рішення.

Зокрема, суд зазначив, що призначене ОСОБА_8 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, оскільки судом було враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким (неумисним) злочином, особу винного, котрий раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання характеризується посередньо, має сім`ю та на утриманні малолітню дитину, під час вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння не перебував. Обставин, які обтяжують покарання суд не встановив, а обставиною, що пом`якшує покарання визнав те, що засуджений вперше притягується до кримінальної відповідальності. Згідно із висновком представника органу пробації, ризик вчинення повторного кримінального правопорушення засудженим оцінюється як низький.

Разом із цим, ОСОБА_8 у вчиненому не розкаявся, заподіяні потерпілим збитки не відшкодував, не зважаючи на те, що в результаті його дій двоє осіб отримали тяжкі тілесні ушкодження, а ще двоє – тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Враховавши конкретні обставини справи, думку потерпілих щодо призначення покарання засудженому у виді позбавлення волі, особу винного, його ставлення до вчиненого, суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_8 основного покарання у виді позбавлення волі, наближеного до мінімальної межі, передбаченої санкцією ч. 2 ст. 286 КК та з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Суд апеляційної інстанції вказав, що при призначенні покарання місцевий суд в повній мірі врахував всі обставини, в тому числі й наведені в апеляційній скарзі, проте зазначив, що підстави для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, навіть з урахуванням його позитивної характеристики з місця роботи, відсутні.

Крім того, повне визнання винуватості та розкаяння у вчиненому, а також часткове відшкодування шкоди потерпілим після ухвалення вироку, на чому наголошував ОСОБА_8 в апеляційній скарзі, на думку суду апеляційної інстанції, є намаганням останнього пом`якшити відповідальність за вчинене, зважаючи на його поведінку під час досудового розслідування та розгляду справи в суді першої інстанції. Таким чином, всі зазначені обставини були враховані місцевим судом при призначенні ОСОБА_8 мінімального розміру покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином умотивував свої висновки, з якими вона погоджується.

Переконливих доводів щодо явної несправедливості призначеного засудженому покарання через суворість у касаційній скарзі не міститься, тому підстав для пом`якшення покарання і, зокрема, застосування до ОСОБА_8 інституту звільнення від відбування покарання, Суд не вбачає.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27 січня 2020 року, відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом й скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку, і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.

З матеріалів кримінального провадження вбачаєтеся, що експертизи № 694 та № 697, якими встановлено ступінь тяжкості спричинених потерпілим тілесних ушкоджень, були призначені за ухвалами слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 липня 2018 року. Висновки вищевказаних експертиз були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК, вони були предметом дослідження суду першої інстанції і учасники судового розгляду мали можливість висловлювати свої позиції щодо таких висновків. Разом з цим, стороною захисту як в місцевому суді так і суді апеляційної інстанції не було заявлено клопотань щодо недопустимості, як доказів, цих висновків експертиз.

Доводи захисників про відсутність ухвал слідчого судді про тимчасовий доступ до медичних документів потерпілих та як наслідок - отримання висновків експертів, які є недопустимим доказами, не заслуговують на увагу, оскільки такий доступ можливий у разі відмови потерпілих надати наявні в розпорядженні у них документи. Обґрунтованих доводів того, що вищезазначені документи було отримано з порушеннями вимог КПК, касаційна скарга захисників не містить, чого також не вбачається з матеріалів кримінального провадження.

Крім того, сторона захисту не була позбавлена можливості заявляти клопотання про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт, проте таким правом не скористалась.

З огляду на викладене аргументи захисників про недопустимість як доказів висновків судово-медичних експертиз (щодо виявлених тілесних ушкоджень у потерпілих), є необґрунтованими.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів не встановила, а тому вважає, що в задоволенні касаційної скарги захисників слід відмовити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 лютого 2019 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 2 липня 2019 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                 ОСОБА_2                                       ОСОБА_3