Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

18 лютого 2020 року

м. Київ

cправа № 211/1738/18

провадження № 51-272 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,

прокурора                                          ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 23 жовтня              2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018020010002225, за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у Республіці Казахстан, зареєстрований та проживає на                     АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу 1 серпня 2018 року Калинівським районним судом Вінницької області за                ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі – КК) до покарання у виді штрафу у розмірі вісімдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 7 серпня 2019 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання                                   з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ч. 1 ст. 76 КК.

Прийнято рішення щодо процесуальних витрат та речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 4 червня                       2018 року приблизно о 18 год, перебуваючи у Центральному універмазі на площі Гагаріна, 2 у м. Вінниці, діючи з метою вчинення крадіжки, підняв ролет зачиненого магазину "Фен-шуй" та зайшов до магазину, де взяв з полиці жіночу сумку, в які знаходились жіноча косметичка та грошові кошти у сумі 1200 грн., що належить працівниці вказаного магазину ОСОБА_8 . Після чого, утримуючи при собі вказані речі, бажаючи довести свій злочинний намір до кінця, попрямував                          до виходу з магазину, проте з причин, що не залежали від його волі, не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, оскільки був помічений та затриманий працівником іншого магазину.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі прокурор ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що положення  ст. 75 КК щодо ОСОБА_7 судом застосовані неправильно, що призвело до явної несправедливості призначеного засудженому покарання через м`якість. Виправлення засудженого вважає можливим лише в умовах відбування покарання у виді позбавлення волі. Всупереч приписам кримінального процесуального закону апеляційний суд відповідних доводів апеляційної скарги прокурора належним чином не перевірив, свого рішення у цій частині не мотивував та необґрунтовано залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 без зміни, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, а саме ст. 419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу прокурора.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину,                    за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК                      у касаційній скарзі не оспорюються.

Разом із тим, доводи прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції при перегляді вироку місцевого суду щодо ОСОБА_7 в апеляційному порядку є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 419 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

В апеляційній скарзі прокурор заперечував правильність застосування положень ст. 75 КК щодо ОСОБА_7 та справедливість призначеного засудженому покарання. Просив скасувати вирок у цій частині та постановити новий, призначивши засудженому покарання в межах санкції ч. 3 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Залишаючи скаргу без задоволення, апеляційний суд відповідних доводів прокурора належним чином не перевірив та не навів обґрунтування на їх спростування, чим порушив вимоги ст. 419 КПК.

Так, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого                     ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК, який згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким злочином.

Санкція ч. 3 ст. 185 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до шести років.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій,                   їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно з приписами ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк                не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Обираючи ОСОБА_7 міру примусу, суд першої інстанції послався                                на обставини, що пом`якшують покарання – щире каяття, обставини, що його обтяжують – рецидив злочинів, дані про особу винного, який визнав свою вину,                   та призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, яке є мінімальним у межах санкції вказаної  норми.

Разом із цим, свого рішення про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК суд не мотивував, не обґрунтував підстав, з яких він дійшов висновку про можливість виправлення останнього без відбування покарання, оскільки з урахуванням даних про особу винного, який раніше неодноразово судимий, проте належних висновків для себе не зробив, натомість, маючи не зняту і не погашену судимість за вчинення злочинів, знову вчинив корисливий злочин, виправлення засудженого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

З урахуванням вказаних обставин, на думку колегії суддів, звільнення                      ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки                       не сприяє меті покарання – виправленню засудженого і попередженню нових злочинів, та є невиправдано м`яким заходом примусу, який не можна вважати справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого злочину та його наслідкам.

Переглянувши вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд відповідних доводів прокурора в частині безпідставного звільнення засудженого ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням належим чином не перевірив, свого висновку про законність рішення суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_7 із застосуванням ст. 75 КК, виходячи із встановлених судом першої інстанції обставин злочину та особи винного, не обґрунтував, чим порушив вимоги ст. 419 КПК.

Враховуючи викладене, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню,                        а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_7 підлягає скасуванню                                    з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати наведене та, за умови підтвердження такого ж обсягу обвинувачення і тих же даних про особу винного, застосування щодо засудженого положень ст. 75 КК слід вважати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне м`якість призначеного покарання.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 23 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                         ОСОБА_2                                      ОСОБА_9