Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

13 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 456/962/18

провадження № 51-5402 км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді                               ОСОБА_1 ,

суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря

судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                             ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого на вирок Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року стосовно

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця та жителя

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 07 вересня 2018 року ОСОБА_6 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 року" від 22 грудня 2016 року звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання.

22 жовтня 2019 року Львівський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 в частині звільнення його від відбування призначеного покарання та ухвалив новий вирок, яким призначив йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 01 травня 2015 року, керуючи автомобілем "VolvoV50", без реєстраційного номерного знаку та реєстраційного документу на нього, на автодорозі біля с. Верчани Стрийського району Львівської області, у порушення пунктів 1.2, 1.5, 2.3 "б", "д", 10.1, 11.3 Правил дорожнього руху проявив неуважність до дорожньої обстановки, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, виїхав на смугу зустрічного руху, де зіткнувся з автомобілем "CitroenJumpy", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_7 . У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля "CitroenJumpy" ОСОБА_8 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла на місці події.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, не погоджуючись із вироком суду апеляційної інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості, просить його скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно скасував вирок суду першої інстанції стосовно нього в частині звільнення його від відбування покарання на підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 року" від 22 грудня 2016 року, належними чином свого рішення не мотивував. Крім того, засуджений посилається на те, що суд апеляційної інстанції, призначаючи йому покарання, в достатній мірі не врахував усіх обставин справи та даних про його особу, які дають підстави призначити йому покарання із застосуванням положення ст. 75 КК України.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечив проти касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без зміни.

Мотиви Суду

Положеннями частин 1, 2 статті 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційній скарзі засудженим не оспорюються.

Щодо доводів засудженого, наведених у поданій касаційній скарзі, то Суд уважає їх такими, що не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, прокурор подав апеляційну скаргу, не погоджуючись із вироком суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 в частині звільнення останнього від відбування призначеного покарання на підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 року" від 22 грудня 2016 року.

Суд апеляційної інстанції частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора та скасував вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_6 в частині його звільнення від відбування призначеного покарання на підставі амністії. Свої висновки суд апеляційної інстанції обґрунтував тим, що ОСОБА_6 не є суб`єктом Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року, а тому суд першої інстанції незаконно звільнив обвинуваченого від відбування призначеного покарання на підставі п. в" ст. 1 указаного Закону.

Відповідно до п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, підлягають, зокрема, особи, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до ст. 12 КК України, не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання на підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" від 22 грудня 2016 року, послався на наявність у обвинуваченого двох неповнолітніх дітей, стосовно яких він не позбавлений батьківських прав.

Під час судового розгляду справи в суді першої інстанції обвинувачений надав документи, що посвідчують факт батьківства, а саме свідоцтва про народження НОМЕР_2 ОСОБА_9 та                                 НОМЕР_3 ОСОБА_10 , видані 26 квітня 2018 року.

Суд апеляційної інстанції, встановивши під час апеляційного провадження те, що ОСОБА_6 є батьком неповнолітніх дітей з 26 квітня 2018 року, а Закон України "Про амністію у 2016 році" набрав чинності 07 вересня 2017 року, обґрунтовано дійшов висновку, що ОСОБА_6 не є суб`єктом указаного Закону, оскільки на день набрання чинності Законом його батьківські права юридично не були підтверджені жодними документами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з мотивувальної частини вироку, суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свій висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, відсутність даних про відшкодування завданих потерпілому збитків, наявність обставин, що пом`якшують покарання – щирого каяття, наявності на час ухвалення рішення на утриманні двох неповнолітніх дітей, а також дані про його особу, зокрема, те, що він позитивно характеризується за місцем проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, тобто дотримався вимог статей 65–67 КК України.

Призначене засудженому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, підстав визнати його надмірно суворим та звільнити від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, як про це зазначено в касаційній скарзі засудженого, Суд не знаходить.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Львівського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року стосовно нього – без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                            ОСОБА_2                         ОСОБА_3